home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





ОПОВІДКА ПЕРША


Один лицар служить гишпанському королю за малу, як йому здається, нагороду; тоді король довідне пересвідчує його, що в тім винна лиха доля, а не його воля, і гойно обдаровує лицаря


Мушу я вважати те за превелику ласку, шановнії мої пані, Що король мені першій велів про таку річ, як благородство, оповідати, бо як сонце є окрасою і оздобою всього неба, так благородство є сяйвом і ореолом усякої іншої чесноти. Я розкажу вам про неї одну гарну, як мені здається, історійку, яку запевне корисно буде пригадати.

Так от, щоб ви знали, з-поміж багатьох славутних лицарів, що жили з давен у нашому місті, найвизначнішим був, либонь, мессер Руджієрі ді Фіджованні. Сей багатий чоловік і доблесний муж, придивившись добре до нашого тосканського побуту і звичаїв, зміркував собі, що, живучи тут, він не зможе появити сповна своєї хоробрості, і надумав податися на якийсь час до гишпанського короля Альфонса, що в ту добу доблестю своєю був над усіх володарів славен. Справивши собі добрий обладунок, він рушив із чималим кінним почтом до Гишпанії, і король прийняв його там ласкаво. У тім краю зажив наш лицар пишно та розкішно і, доконавши диву-гідних бойових подвигів, невдовзі залучив собі слави хороброго воїна.

От живе він там рік, другий, до короля придивляється, аж бачить - король тому замок дає,, тому город який, тому баронство - і все ж то ніби нерозважно якось, не по заслузі, а йому, Руджієрі, що за всіх їх вартніший, - нічогісінько, і від того його славі немалий виходить ущербок. Надумав Руджієрі короля покинути і попрохав у нього на те дозвоління. Король йому дав дозвіл і подарував відхідного - доброго верхового мула, що якраз годився мессерові Руджієрі в далеку дорогу. Потому король викликав до себе одного рукодайного слугу свого і велів йому їхати разом з мессером Руджієрі, тільки так, щоб лицар не догадався, од кого він посланий; слуга мав уважно слухати, що той говоритиме про короля і переказати слово в слово своєму панові, а на другий ранок передати мессерові Руджієрі, щоб той вернувся до короля. Як побачив той королівський гірник, що лицар виїхав із міста, зараз догнав його й поїхав разом, нібито йому теж до Італії путь лягла.

От іще мессер Руджієрі на тому мулі, що король йому подарував, розмовляє з тим супутником про те, про се, а годині так о дев'ятій і каже:

– Пора вже, мабуть, дати випорожнитись нашим ступакам.

Подорожні завели коней і мула до стайні; всі коні випорожнились, а мул ні. Тоді поїхали далі, і той слуга королівський пильно прислухався до всього, що казав лицар. От доїхали вони до річки, стали коней напувати, аж тут мул випорожнився в воду. Як побачив теє мессер Руджієрі, то гукнув:

– А бодай тобі лихо, муляко капосний! У тебе така вдача, як і в того сеньйора, що мені тебе подарував.

Слуга добре затямив ці слова і, їдучи з лицарем цілий день, наслухався од нього ще багато речей про короля, тільки ж усе високохвальних. Назавтра рано, як посідали вони знову на коней і лицар хотів верстати далі путь до Тоскани, слуга передав йому королівський наказ, і мессер Руджієрі зразу ж повернув назад.

Король довідався вже од слуги, що мессер Руджієрі говорив про нього і про мула, і велів покликати лицаря перед себе; прийнявши його з веселим видом, він спитав, чому се він прирівняв його до мула чи мула до нього. На те мессер Руджієрі одказав одверто:

– Тому я вас до нього порівняв, мій пане, що ви даєте, кому не треба, а кому треба - не даєте, а мул ваш, вибачайте, там, де слід, не випорожнився, а зробив теє там, де не слід.

Тоді король йому й каже:

– Дон Руджієрі, якщо я нічим не обдарував вас, обдарувавши натомість багатьох, що не годні і в слід вам ступити, то се сталось не тому, що я не ціную вас, яко славетного лицаря, достойного найвищих дарів, а з вини вашої лихої долі, що не дала мені оддячити вам доволі. Зараз я подам вам очевистий доказ, що правду кажу.

– Мій пане, - одказав на те мессер Руджієрі, - не того мені жаль, що я жодних дарів од вас не дістав, я не прагнув тим розбагатіти, а того, що ви нічим не одзначили моєї доблесті; проте я вважаю, що ваше пояснення цілком достатнє й поважне і готовий будь-коли пересвідчитись у його правдивості, як ви того бажаєте, хоч вірю вам і без доказів.

Тоді король повів його в велику-палату, де вже заздалегідь були поставлені з його наказу дві чималі замкнені скрині, і сказав йому в присутності багатьох людей:

– Дон Руджієрі, перед вами дві скрині; в одній моя корона, берло королівське і яблуко державне, а ще різні пояси саджені, застібки коштовні, персні та інші клейноди, які тільки в мене є, а в другій скрині - глина. Вибирайте собі, яку хотя, то й побачите, хто був винен, що вашу доблесть упосліджено: моя воля чи ваша доля.

Мессер Руджієрі, бачивши, що король того хоче, вибрав собі скриню; як її з королівського наказу одімкнено, виявилось, що там повно глини.

– От бачите, дон Руджієрі, - сказав, усміхаючись, король, - правду я вам казав про вашу долю. Але доблесть ваша істинно заслуговує того, щоб я пішов усупереч долі. Я знаю, що ви не маєте наміру стати гишпанцем, тим не подарую вам тут жодного замку чи города, але я бажаю, щоб та скриня, якої не погодила вам доля, стала їй на зло вашою: везіть її в свої краї, нехай побачать ваші земляки, якої ви в мене заслужили шани й одзнаки за вашу велику доблесть.

Мессер Руджієрі узяв ту скриню, подякував красненько королю, як і годилось за такий гостинець, і радий та веселий поїхав до Тоскани.



ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ | Декамерон | ОПОВІДКА ДРУГА