home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





ДЕНЬ П'ЯТИЙ


Оповідка перша

С. 296. Арістіпп (Галезо, Кімон), Іфігенія, Кіпсей, Пасімунд, Лісімах, Ормізд, Кассандра - грецькі імена.

«…коло прохолодної дзюркотливої криниці спала на зеленій траві дівчина-красуня…» - зустріч із сплячою красунею весною серед лісу біля криниці відповідає канону середньовічного любовного роману, але одночасно символізує стан душі героя, який після пробудження красою зможе розкрити всі свої найкращі якості. Оповідка друга

С. 304. Мартуччо Гоміто - з цим іменем не пов'язано жодних документальних свідчень, однак воно було досить розповсюдженим в ті роки в Неаполітанському королівстві. Гоміто - або Коміто означало «капітан озброєного корабля».

С. 305. Карапреза - ім'я жінки походить від назви трапансь-кої колонії, що була заснована на узбережжі Тунісу і населення якої займалось рибальством та виловом коралів.

С. 306. Цар Абдаллах - викривлене Муліабдела, ім'я могло належати одному з двох тодішніх султанів хасидської династії у Тунісі - Абу Абд Аллаху Мухамеду І (1249-77), або Абу Абд Аллаху Мухамеду II (1295-1309). Оповідка третя

С. 308. П'єтро Боккамацца - існувало на той час дві родини Боккамаццо: Боккамаццо ді Сант'Анджело і Боккамаццо дел Кар-дінале. До першої належала Анджела, дочка Ніколао Боккамацца, можливо внучка Аньолелли, до другої - дружньої партії Орсіні, як і герой цієї оповідки - Джованні Боккамацца, призначений кардиналом, що помер у 1309 році в Авіньоні.

С. 309. «В Римі, що колись був усьому світові голова, а тепер на хвоста звівся…» - іронічне переінакшення лозунгу, що викарбовувався на римських монетах («Roma caput mundi» - Рим - голова світу). Мається на увазі період 1309-1377 pp., коли папи жили не в Римі, а в Авіньйоні і залежали від французького короля. Той період вважався добою найглибшого занепаду Риму.

Ананья - містечко на південь від Риму, батьківщина і улюблене місце перебування папи Боніфація VIII. П'єтро і Аньолел-ла, ймовірно тікали шляхом Віа Латина, яким на раз подорожував до Неаполя сам Боккаччо.

Орсіні - шляхетний римський рід. Ліелло ді Кампо ді Фйоре - представник цього роду, його ім'я походить від місця знаходження його володінь. Ліелло, або Лелло - скорочене від Рафаелло. Оповідка четверта

С. 313. Мессер Ліціо да Вальбона - історична особистість, відома своєю щедрістю і духовністю. Був гвельфським володарем містечка Вальбона, що у Тоскансько-Романьольських горах, товаришував з бургомістром Флоренції Гвідо Новелло, брав участь у повстанні проти влади синьйорів із Форлі, підписав мирну угоду з кардиналом Болоньї.

Річчардо Манарді да Бреттіноро - представник шляхетного роду Манарді, синьйорів Бреттіноро, про якого не збереглось ніяких історичних відомостей. Оповідка п'ята

С. 319. Фано - містечко на Адріатичному узбережжі, південніше Пезаро.

Гвідотто з Кремони, Джакоміно з Павії, Джанноле ді Севері-но, Мінгіно ді Мінголе - щодо цих героїв, не було можливим знайти їх реальні прототипи; Кремона, Павія, Фаенца - міста на півночі Італії, Джанноле і Мінгіно (скорочене від Домені-ко) - імена, досить поширені у середньовічній Фаенці.

«…місто Фаенца після довгої розрухи воєнної знову до хорошого прийшло стану…» - період затишшя, коли Фаенца була вільною комуною під номінальною владою папи.

С. 321. «…коли Фаенцу здобули й сплюндрували війська імператора Фрідеріка…» - осада і взяття міста Фрідеріком II відбувалася у 1240-41 pp.

Гвільєльміно да Медічіна - можливо, мається на увазі Гвільєль-міно да Сан Паоло - поруч з Медічіна. В будь-якому разі, відомі дві емілійські родини з прізвищем да Медічіна. Оповідка шоста

С. 323. Рестітута - ім'я досить шанованої святої на острові Іскія.

Мартіно Болгаро - служив корабелом Карлу І, був лицарем при дворі короля Роберта, мав кількох дітей, імена яких не збереглись, похований у Арагонському замку.

С. 324. Куба - зразок арабо-норманської архітектури XII століття, що зберігся до наших днів.

С. 325. Руджієрідель'Орія - у Боккаччо - де Лорія; прославився в морському бою біля Неаполя (1284) з захопленням у полон самого Карла II Анжуйського.

С. 326. «…донька Мартіна Болгара, що завдяки його силі острів Іскія визнає твою владу…» - насправді нічого не відомо про подібну силу Мартіна, але Іскія аж до 1299 року була під владою Арагонської династії. Оповідка сьома

С. 327. Абате - точніше, Аббате, - одна з найвпливовіших родин із Вал де Мадзара, члени якої були володарями Трапані з норманських часів до арагонської династії. У війнах між Анжуйсь-ким двором і Арагонським взяли участь Ріккардо, Нікола і Гвідо Аббате, однак про Амеріго не знаходимо ніякої історичної документації.

«…нахапали на вірменському узбережжі…» - тобто, на кавказькому узбережжі. Вірменія для Боккаччо була казковим, фантастичним краєм. Хоча в добу середньовіччя на північно-східному узбережжі Середземного моря в Малій Азії (на межі з Сирією) існувала так звана «Мала Вірменія».

С. 328. Віоланта - так само звали і дочку Боккаччо.

С. 330. «…обміркування справи майбутнього хрестового походу…» - мається на увазі III Хрестовий похід, в якому крім Гуль-єльма Доброго, папи римського і Фрідріха Барбаросси були домовленості з королівством Вірменією, яка передбачалась плацдармом для операцій хрестоносців. Вірменські володарі були пов'язані шлюбами з королівськими родами з Неаполя і Си-цилії.

Лаясса - значний морський і торговий центр у Малій Вірменії, в якому бували й італійські купці.

С. 331. «Тож попрошу вас обкласти виконання присуду до того часу, поки ми зможемо довідатись, чи хоче вона його собі за мужа…» - в деяких країнах був у давнину закон, згідно з яким засудженого на смерть милували, якщо знаходилась особа, котра виявляла бажання з ним одружитися. Оповідка восьма

С. 332. Настаджо дельї Онесті - відома равенська родина, до якої належали святий Ромуальд і блаженний Петро. Однак, про Анастаджо чи Анастазіо, що жив у XIII столітті, відомостей немає.

Паоло Траверсарі - належав до іменитого равенського роду візантійського походження, що отримав титул герцогів. Паоло - син П'єтро Траверсарі, оспіваного Данте, - був, як і батько, покровителем поетів.

К'яссі - славетний морський берег і сосновий ліс, які Данте описує у «Чистилищі», як рай земний.

С. 333. «Якось на самому припочатку місяця мая…» - за куртуазною традицією, прийнятою і Боккаччо, травень, і взагалі весна, були часом любовних марень та видінь.

С. 334. Гвідо дельї Анастаджі - шляхетна равенська родина, що була суперником родини Траверсарі. Незважаючи на численні згадки хроністів про велич і лібералізм її членів, про Гвідо не лишилось ніякої згадки. Оповідка дев'ята

С. 337. Копію (або Якопо, Джакоппо) ді Боргезе Доменікі - походив із іменитої родини з району Санта Кроче (жив поруч з Новим монетним двором), був кілька разів пріором і гонфалоньєром.

Альберігі - одна з найдавніших родин Флоренції, мешкала поруч з воротами Сан П'єтро, неподалік від церкви Санта Марія дельї Алберігі.

С. 338. «…процвиндрив до решти все свої багатство - лишився в нього…сокіл мисливський…» - останній атрибут шляхетного походження.

Кампі - Кампі Бізенціо - на північний захід від Флоренції між Перентола і Прато. Оповідка десята

С. 342. П'єтро ді Вінчоло - є історичні дані про принаймні двох П'єтро, членів цієї відомої в Перуджі родини, що обіймали високі посади. Вінчолі були в тісних стосунках з Анжуйським двором, від імені якого правили землями Абруццо.

С. 343. Свята Вердіана Аттаванті - приклад набожності і всеприйняття. Розповідається, що Вердіана годувала навіть гадюк, що заповзли були до неї у келію.

С. 349. «Хвоста вгору, моя мила…» - із жартівливих пісень, що їх співає тут Діоней, до нашого часу дійшла повністю лише пісня про мушельку.

С. 351. Канцона - пісня ліричного або морально-філософського змісту.



ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ | Декамерон | ДЕНЬ ШОСТИЙ