home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



ДЕНЬ ШОСТИЙ

Зачинається шостий день, у який під проводом Елізи говориться про тих, що дотепною відповіддю давали відсіч глузливому слову або бистроумністю і винахідливістю своєю од себе шкоду, небезпеку чи кривду одвертали


Уже місяць, насеред неба ставши, почав примеркати і вранішнє світило всю нашу землю новим сяйвом осіяло, коли королева встала і веліла скликати все своє товариство; тихою ходою зійшли вони з того пригірка в долину, по росяній траві гуляючи, про різні речі любо розмовляючи та перебираючи вчорашні оповідки - чия краща, чия гірша - і знову з тих пригод веселих сміючися, аж поки сонце підбилось височенько і стало неабияк припікати; тоді побачили, що пора назад вертатись, та й побрались неквапом додому.

Там було вже все готове: столи поставлено, кругом потрушено зіллям пахущим та квітками розмаїтими, тож, поки спека не розгорілась, посідало товариство на даний од королеви знак до їжі. Попоївши ж веселенько, заспівали спочатку деяких гарненьких пісеньок, а потім пішли - хто спати, а хто в шахи чи дамки грати; Діоней та Лауретта завели спів про Троїла та Крессіду.

Як настав час зійтися знову на бесіду, королева скликала, як заведено, всіх до гурту; дами й кавалери сіли біля фонтана, і королева хотіла вже була дати звичний розпорядок, коли се почувся великий, небувалий доти галас, що зчинила на кухні їхня челядь. Негайно викликали каштеляна й спитали, хто там галасує і з якої причини; він одказав, що то Лічіска завелася з Тіндаром, а за що - він іще не знає, бо йшов саме їх погамувати, як його покликали до королеви. Еліза веліла йому привести перед неї Лічіску й Тіндара; коли вони з'явились, вона спитала, з чого постала між ними суперечка. Тіндар хотів уже одповідати, коли Лічіска, дівка, мовляв, не перволіток і гостра на язик, обізвалась до нього сердито, запалившися спором:

– Диви, дурний який! Лізе поперед мене говорити, коли я тут! Зараз я скажу про все сама.

І, обернувшись до королеви, провадила далі:

– Мадонно, сей йолоп розказує мені, яка у Сікофанта жінка, наче я її не знаю, і торочить мені, нібито першої шлюбної ночі пан Кияра увійшов у Йосафатову долину силою і з розливом крові, а я кажу, що то брехня, бо він дістався туди тихо й мирно, на велику втіху всьому краю. А сей недотепа думає, що дівчата зовсім дурні і доти вакуються, доки батьки їхні чи брати заміж їх не дадуть, а ті, як відомо, не надто поспішають і найчастіше років на три або й на чотири те діло загаюють. Яка ж то вража мати так довго ждатиме? От їй же Богу (а даром я ніколи не божусь!) - немає в мене жодної сусідки, щоб вийшла заміж правичкою, та й про одружених знаю, що вони не раз од чоловіка через пліт скакають. А сей баран буде мене вчити, які то є жінки, так, ніби я вчорашня!

Поки Лічіска говорила тії речі, дами так реготалися, що хоч зуби всім повиривай. Королева разів, може, шість зацитькувала Лічіску, але та не вгамовувалась, доки не виговорилась до краю. Коли вона нарешті замовкла, королева обізвалась, сміючись, до Діонея:

– Діонею, ти знавець у таких справах, тож, як скінчаться наші сьогоднішні оповідки, не забудь подати свій рішенець у сьому питанні.

Діоней одповів не гаючись:

– Мадонно, рішенець уже давно готовий, і я оголошу його зараз: Лічіска, безперечно, має рацію, бо, як вона каже, так воно насправді й є, а Тіндар - дурень, та й годі.

Сеє почувши, Лічіска засміялась і промовила до Тіндара:

– А що, на моє вийшло? Іди ж собі, блазню, та сховайся десь у кут. Ти думав, молокососе, що знаєш більше од мене, та я, Богу дякувати, недурно пожила на світі, еге ж, недурно!

Якби королева не наказала їй із сердитим видом замовкнути й не пащекувати більше - бо бита буде! - та не одіслала її геть разом із Тіндаром, то й до вечора були б тої сороки не переслухали. Коли вони пішли, королева веліла Філомені починати оповідання, і та охоче забрала голос.



ОПОВІДКА ДЕСЯТА | Декамерон | ОПОВІДКА ПЕРША