home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





ОПОВІДКА ВОСЬМА


Фреско радить своїй небозі не дивитись у дзеркало, якщо вона не любить, як каже, бачити противних людей


Філостратова оповідка попервах засоромила була трохи молодих слухачок, і на личках у них виступив ніжний рум'янець; та потім почали вони між собою лукаво ззиратися, ледве стримуючись од реготу, дослухали, хихикаючи, ту історію до кінця. Як оповідач замовк, королева веліла казати далі Емілії. Глибоко здихнувши, ніби щойно зо сну прокинулась, вона почала:

– Хорошії мої подруги, тим що я зараз далеко звідціля думкою витала, та все одно мушу коритись королевиному наказові, розкажу я вам одну коротеньку історію, бо на довшу через ту свою задуму не спромоглася - про дурну й задавакувату дівчину, котру її розумний дядько хотів дотепним жартом на добру путь наставити, хоч вона того не змогла втямити. Так от, жив собі один чоловік на ймення Фреско да Че-латіко, і мав він при собі небогу, що її звали пестливо Ческа; то була дівчина гарного личка й гожого стану, хоч і не тієї янгольської вроди, яку ми час від часу між людьми подибуємо; проте вона вважала себе за таку надзвичайну красуню, що гудила раз у раз без усякого розбору всіх чоловіків і жінок і все, що їй на очі наверталось, і вдалася така примхлива, вередлива та перебірлива, що й те їй не так, і се не так, і все їй недогода; до того ж була така бундючна та гордовита, що й для французької принцеси було б занадто. Як іде, було, по вулиці, то од кожного носа верне, такі б то були противні й осоружні всі люди, що їй зустрічались. Не буду говорити про всякі інші примхи її та вереди, скажу лише, що вернулась вона одного дня з міста додому, де був саме її дядько, сіла коло нього та все знай відсапується. От Фреско й питає її.

– А чого се ти, Ческо, так рано додому вернулась? Сьогодні ж свято!

– Тим я вернулась рано, - одказує манірно дівчина, - що зроду не думала, що в нашому місті всі чоловіки й жінки такі неприємні та противні, а особливо сьогодні: на кого не гляну - кожен бридкий як смертельний гріх, і так мені досадно стало, як, мабуть, нікому в світі, на ту погань дивитись, що я мерщій додому вернулась - цур їм усім!

Фреско, якому те її гордування дуже не подобалось, одповів на те своїй небозі:

– Дитино моя, коли ти й справді, як кажеш, не можеш бачити противних людей, то ніколи не видивляйся в дзеркало, і тобі легше буде на душі.

Та дівчина була пуста, як очеретина, хоч і мала себе за премудрого Соломона, то й не зрозуміла своєю овечою головою, в чім сила дядькового жарту, ще й сказала йому, що інші видивляються, то й вона буде. Як колись була дурною, так і досі зосталась.



ОПОВІДКА СЬОМА | Декамерон | ОПОВІДКА ДЕВЯТА