home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





ОПОВІДКА СЬОМА


Таланові ді Молезе приснилось, ніби вовк порвав його жінку; він каже їй стерегтись; вона не слухає, і сон збувається


Як дійшла кінця Панфілова оповідка, всі похвалили вигадливість трактирникової жінки; тоді королева веліла заступити чергу Пампінеї. Та почала:

– Любії мої подруги, тут уже говорилось про те, що сни бувають правдиві, хоч дехто з того й сміється; тим хочу я долучити до вже оповіданих ще одну коротеньку історійку: що сталось недавно одній моїй сусідці, яка не пойняла віри тому, що приснилось її чоловікові.

Я не знаю, чи по знаку вам той статечний чоловік - зовуть його Талано ді Молезе. Він узяв собі за дружину дуже гарну дівчину на ймення Маргарита, тільки химерна якась була вона в нього, крута на вдачу і вперта: ніколи, було, не послухає нічиєї ради, і все їй недогода. Нелегко було переносити ті примхи Таланові, та що вдієш? Мусив терпіти.

Раз якось був Талано з своєю Маргаритою на селі, в одному своєму маєтку, і приснився йому вночі сон, буцімто його жінка гуляє в прегарному лісі, що ріс неподалік од їхньої садиби; от іде вона собі, аж де взявся з гущини здоровенний та страшенний вовк, схопив її зненацька за горло, повалив і намагався понести її, хоч як вона кричала пробі; коли ж він випустив її з своєї пащеки, горло й лице жінчине було геть роздерте. От прокинувся Талано вранці та й каже жінці:

– Слухай, жінко, хоч ти в мене і вперта дуже і нема мені з тобою промитої години, та не хотів би я, щоб тебе спостигло якесь лихо. Послухай моєї ради, не виходь сьогодні ані-куди з дому.

Коли вона спитала, з якої речі, він розказав їй докладно, що йому приснилось. Жінка покивала головою та й каже:

– Хто кому зла зичить, про того й сни погані бачить. Ось ти ніби жалієш мене, а тобі те приснилось, що ти хотів би наяву побачити, та я вже постараюсь, щоб ні сьогодні, ані коли не порадувати тебе моїм нещастям.

– Так я і знав, - каже Талано, - що ти мені отаке скажеш; як не чеши паршивого, не діждешся дяки. Хоч вір мені, хоч ні, а я тобі по-хорошому кажу: сиди сьогодні дома або принаймні хоч у ліс не ходи.

– Ну, нехай уже, - одказала жінка, - не піду. Сказала йому так, а сама думає: «Бач, як хитро він до мене взявся, щоб налякати, - не ходи, мовляв, у ліс. Певно, задумав там зійтися з якою-небудь хвойдою і боїться, щоб я його не застукала. Він думає, що мені повилазило! Дурна була б, якби йому повірила: я його добре знаю! Ні, не діжде він - я таки пристережу, хоч і цілий день у лісі просиджу, які фиги-миги буде він там продавати».

Сеє подумавши, діждалась, поки чоловік із дому вийде, та й собі другою стежкою до лісу нишком побралася; сховалась там у самій гущині та й стала чигати, на всі боки роззираючись, чи нема де кого. Сидить вона в своїй засідці, про вовків зовсім не дбаючи, аж тут де взявся з густого чагаря величезний, страшнючий вовк; не встигла вона й пробі крикнути, як він кинувся на неї, схопив міцно зубами й поніс, немов ягницю. Жінка не могла ані крикнути, бо горло було стиснуте, ані пручатись, і, певне, вовк був би заніс її кудись і задушив, якби не попались йому по дорозі пастухи: вони почали тюкати на нього, і він мусив упустити її. Пастухи впізнали панію і понесли її, бідну й нещасну, до маєтку, де лікарі по довгих стараннях таки вилікували її; хоч і не зовсім: на горлі й на обличчі лишились у неї такі потворні шрами, що з колишньої красуні стала бридка й страхолюдна жінка. Соромилась після того сердега й на люди показуватись, і не раз гірко нарікала на упертість свою, жалкувала, що не пойняла віри віщому сну свого чоловіка, - а що було б послухати!



ОПОВІДКА ШОСТА | Декамерон | ОПОВІДКА ВОСЬМА