home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement




2

Мій батько танув, в'янув на очах.

Зачапілий під великими подушками, дико нашорошений патлами сивого волосся, він розмовляв із собою півголосом, увесь занурений в якісь заблудні внутрішні афери. Могло здаватися, що його особистість розпалася на багато посварених і розбіжних єств, бо він сварився із собою голосно, наполегливо і пристрасно вів переговори, переконував і просив, а то знову, здавалося, головував на зборах багатьох зацікавлених осіб, яких, вкладаючи всю жагу і красномовство, силкувався погодити. Але за кожним разом ті галасливі зібрання, повні гарячих темпераментів, розприскувались при кінці серед клятьби, злорічень і огуд.

Потім прийшов період якогось втихомирення, внутрішнього влагодження, блаженної погоди духу.

Знову великі фоліянти розложені були на ліжку, на столі, на підлозі, і якийсь бенедиктинський спокій праці залягав у світлі лямпи над білою постелею ліжка, над похиленою сивою головою мого батька.

Але коли мати пізно ввечорі верталася із крамниці, батько пожвавлювався, прикликав її до себе і з гордістю показував їй прегарні, кольорові перебиванки, якими він шпетненько обліпив сторінки головної книги.

Всі ми тоді зауважили, що батько почав з дня на день маліти, як горіх, що зсихається всередині шкаралупи.

Те танення аж ніяк не супроводжувалося занепадом сил. Навпаки, стан його здоров'я, гумор, рухливість, здавалося, поправляються.

Тепер він часто голосно і щебетливо сміявся, просто-таки заходився від сміху, або ж стукав у ліжко і відповідав собі «Прошу» в різних тонаціях, цілими годинами. Час від часу злазив з ліжка, спинався на шафу і, причапілий під стелею, щось порядкував у старих лахах, повних іржі й пилюки.

Інколи ставив собі два крісла одне напроти одного і, впираючись руками у поруччя, хибався ногами взад і вперед, шукаючи розпроміненими очима на наших обличчях виразів подиву і заохочення. З Богом, здається, погодився повністю. Обличчя бородатого Деміюрга показувалося інколи вночі у вікні спальні, облите темною пурпурою бенгальського світла, і якусь хвилинку добротливо дивилося на нього, глибоко заснулого, що у співучому хропінні мандрував, здавалося, далеко по незнаних обширах сонних світів.

Під час довгих, півтемних пополуднів тої пізньої зими батько мій западав від часу до часу на цілі години в густо заставлені лахами закамарки, завзято чогось шукаючи.

І не раз бувало під час обіду, коли всі ми сідали до столу, бракувало батька. Тоді мати мусіла довго гукати «Якове!» і стукати ложкою по столі, заки він вилазив з якоїсь шафи, обліплений шматтям павутини й пилюки, з зором непритомним і зануреним у заплутаних, а йому тільки відомих справах, які його заморочували.

Часом він видряпувався на карніз і прибирав нерухому позу симетрично до великого опудала шуліки, яке було підвішене по другому боці вікна на стіні. В тій нерухомій, причапілій позі з затуманеним зором та з хитро усміхнутою міною він тривав годинами, щоб знагла, коли хтось увійде, затріпотіти руками, як крилами, і запіяти, як півень.

Ми перестали звертати увагу на ті дивацтва, в які він з дня на день глибше вплутувався. Мов би повністю позбувшись тілесних потреб, тижнями не приймаючи корму, він з кожним днем глибше занурювався у заблудливі й дивачні афери, до яких ми не мали розуміння. Недосяжний для наших умовлянь і упрохувань, він відповідав уривками свого внутрішнього монологу, перебіг якого ніщо ззовні не могло зворушити. Вічно зааферований, хворобливо пожвавлений, з рум'янцями на сухих щічках, він не зауважував нас і не добачав.

Ми звикли до його нешкідливої присутности, до його тихого жебоніння, до того дитинного, затопленого в собі цвікоту, трелі якого пробігали неначе б на оберезі нашого часу. Тоді він зникав уже інколи на багато днів, десь дівався у запалих закамарках мешкання, і не мож'було його знайти.

Поступово ті зникнення перестали справляти на нас враження, ми звикли до них, і коли він по багатьох днях знову з'являвся, на пару цалів менший і худіший, це надовго не затримувало нашої уваги. Ми просто перестали брати його в рахубу, так дуже віддалився він від усього, що людське і що дійсне. Вузол за вузлом вивільнявся він від нас, пункт за пунктом губив зв'язки, що єднали його з людською спільнотою. Те, що з нього ще залишилося — то трохи тілесної поволоки і та пригорща безглуздих дивацтв; але й це могло певного дня зникнути, не зауважене так само, як сіра купка сміття, яка згрібалася в кутку і яку Аделя щодня виносила на смітник.

Переклав Андрій ШКРАБ'ЮК

Публікації:

Б. Шульц. «Цинамонові крамниці», «Санаторій Під Клепсидрою». — Львів, ВС «Просвіта», 1995.


предыдущая глава | Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою | Птахи