home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement




III

Дні стали довгі, ясні і розлогі, чи не зарозлогі, як на свій зміст, ще вбогий і ніякий. То були дні на виріст, дні, повні чекання, приблідлі від нудьги й нетерпеливости.

Ясний подих, лискучий вітер ішов через пустку тих днів, ще не скаламучений визівами нагих і повних сонця садів, видмухував вулиці дочиста, і вони стояли довгі і ясні, святково підметені, так, мов би чекали на чиєсь іще далеке й невідоме пришестя. Сонце поволі прямувало до небесного екватора, сповільнювало свій біг, доходило до зразкової позиції, в якій мало спинитись нерухомо в ідеальній рівновазі, випускаючи струмені вогню, порція за порцією, на пусту і ненахланну землю.

Ясний і нескінченний протяг віяв через усю широту горизонту, уставляв бульвари і алеї під чисті лінії перспективи, вигладжувався у великому й пустому віянні і врешті зупинявся, задхнений, величезний і дзеркальний, немов би хотів у своєму всеобіймаючому люстрі замкнути ідеальний образ міста, фата моргану, продовжену у глиб його світосяйної увігнутости. Тоді світ на хвилинку нерухомів, ставав без диху, осяяний, хотячи ввесь увійти в той злудний образ, в ту провізоричну вічність, яка йому отверзалася. Але щаслива нагода минала, вітер ламав своє свічадо, і час знову брав нас у своє володіння.

Надійшли великодні канікули, довгі і непроглядні. Вільні від школи, ми вешталися по місті без мети й потреби, не вміючи користатися із свободи. То була свобода зовсім порожня, невизначена і без застосування. Ми й самі ще без визначености очікували її від часу, який не вмів її знайти, гублячися серед тисячі вивертів.

Перед кав'ярнею столики вже поставили на брук. Панії сиділи за ними в ясних, кольорових сукенках і ковтали вітер маленькими ковточками, як морозиво. Спіднички фуркотіли, вітер кусав їх іздолу, як маленький розлючений песик, панії заливалися рум'янцями, паленіли їх обличчя від сухого вітру й шерхли губи. Ще тривав антракт і велика нудьга антракту, світ поволі й з трепетом наближався до якоїсь межі, зарано добивався до якоїсь мети і чекав.

В ті дні всі ми мали вовчий апетит. Бігли, висушені вітром, додому, щоб споживати в тупому замисленні здоровенні окрайці хліба з маслом, купували на вулиці великі, хрумкі від свіжости обарінки, сиділи всі рядком у розлогих сінях кам'яниці в Ринку — порожніх і склепінчастих — без одної думки в голові. Через низькі аркади видно було білу і чисту Ринкову площу. Бочки від вина стояли рядом під стіною і пахнули. Ми сиділи на довгій ляді, на котрій у торгові дні продавалися кольорові селянські хустки, і тарабанили ногами в дошки від безпорадности й нудьги.

Раптом Рудольф, напхавши рота обарінками, вийняв з-за пазухи марківник і розгорнув його передо мною.



предыдущая глава | Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою | cледующая глава