home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement




XX

Б'янка ціла сіра, її смагла цера має в собі мов би розчинену інґредієнцію вигаслого попелу. Думаю, що доторк її долоні мусить перевершувати все уявленне.

Цілі покоління дрессури вкорінені в її здисциплінованій крові. Зворушливе те зречене піддання під накази такту, що свідчить про приборкану непокору, про придушені бунти, про тихі схлипування поночі і ґвалти, завдані її гордості. Кожним своїм рухом вкладається вона, повна доброї волі і сумної вдяки, в приписані форми. Не робить нічого понад конечність, кожен її жест — скупо відміряний, ледве сповняє форму, входить у неї без ентузіязму, мов би тільки з пасивного почуття обов'язку. З глибини тих приборкань черпає Б'янка свій передчасний досвід, своє знання всіх речей. Б'янка знає все. І не посміхається над тим знанням, її знання серйозне і повне смутку, а уста примкнуті над ним у лінію закінченої краси, — брови зарисовані з суворою акуратністю. Ні, із свого знання вона не черпає жодного побудження до поблажливої розслаблености, до м'якости і розв'язности. Якраз навпаки. Як коли б тій істині, в яку вдивлені її смутні очі, можна було дорівняти лише напруженою бачністю, лише найстрогішим додержанням форми. І є в тому нехибному такті, в тій льояльності супроти форми ціле море смутку і з трудом переможеного страждання.

А однак, хоч і зламана формою, вона вийшла з-під неї звитяжно. Проте, якою жертвою окупила вона цей тріюмф!

Коли вона йде, — струнка і ставна, — не відомо, чию гордість носить вона з простотою на невишуканому ритмі своєї ходи, чи поборену власну гордість, чи тріюмф принципів, яким підлягла.

Але зате, коли погляне простим, смутним підняттям очей — раптом знає все. Молодість не вберегла її од відгадання найтаємніших речей, її тиха погідність — влагодження після довгих днів плачу і схлипування. Тому очі її підкружені і мають у собі вологий, гарячий жар і ту нескору до розтратливости цільність поглядів, яка не хибить.



предыдущая глава | Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою | cледующая глава