home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement




II

Коли в годину полудня батько, вже на межі божевілля, безпорадний від спеки, тремтячи від безпредметного збурення, відступав до горішніх покоїв, і стеля над нами хряскала в тиші то тут, то там під його зачаєним чапінням, у крамниці наставала хвилина павзи і відпруження — приходила година полудневої сієсти.

Крамівники беркицькалися на паках сукна, розбивали на полицях суконні намети, звішували гойдалки з драперій. Відгортали глухі паки, випускали на свободу пухнасту, стократно згорнуту, столітню темряву. Роками злежаний, кайстровий морок, випущений на свободу, наповнював горішні простори духмяном іншого часу, запахом минулих днів, терпеливо уложених незліченними верствами за давніх, холодних осеней. Сліпі молі висипалися у змерхлому повітрі, пачечки пір'я і вовни кружляли по цілій крамниці з тим висівом темряви, і запах апретури, глибокий і осінній, наповнював це темне таборовище сукна і оксамиту. Бівакуючи серед цього таборовища, крамівники думали про фіґлі й витівки. Давали один одному загортати себе тісно аж по вуха в темне, холодне сукно і лежали так рядочком, блаженно знерухомлені під стосом пак — живі сувої, суконні мумії, водячі очима з удаваним жахом над своєю нерухомістю. Або давали себе хибати й підкидати аж під стелю на величезних розпростертих обрусах сукна. Глухе лопотіння тих плахт і віяння вахльованого повітря вганяло їх у непритомний захват. Здавалося, що ціла крамниця зривається до льоту, сукна вставали натхненні, крамники злітали з розвіяними полами, як пророки, у короткотривалих вознесіннях. Мати крізь пальці дивилася на ці фіґлі, розслабленість тих годин сієсти виправдувала в її очах найгірші вибрики.

Влітку крамниця дико й нехлюйно заростала зілиськом. Від сторони подвір'я, від магазину вікно ціле зеленіло від кропиви й хвощів, підводне й миготливе від листяних лиснінь, від гойдливих відсвітів. Мов на дні старої зеленої пляшечки, бзикали в ньому мухи у півмороці довгих, літніх пополуднів у невиліковній меланхолії — хворі й монструозні експонати, вигодувані на солодкому вині батька, косматі самітники, що цілий день оплакують свою прокляту долю у довгих монотонних епопеях. Ота звиродніла раса крамничних мух, схильна до диких і несподіваних мутацій, була щедра на здивачілих представників, плодів кровозмісних схрещень, вироджувалася в якусь надрасу обважнілих велетнів, ветеранів з глибоким і жалобним тембром, диких і похмурих друїдів власного страждання. До кінця літа урешті вилупилися ці самотні безбатченки, вже останні з роду, подібні до великих голубих жуків, німі вже і без голосу, із змарнілими крильми, і довершували смутне живоття, без кінця збігаючи зелені шиби в незмордованих і блудних мандрівках.

Рідко відчинювані двері заростали павутинням. Мати спала поза бюрком, у гамаку з сукна, повішеному між полицями. Крамівники, троюджені мухами, здригалися повні гримас, кидаючися в неспокійному літньому сні. На подвір'ї тим часом розросталося зілисько. Під дикою спекою смітник плодився генераціями гігантської кропиви і проскурняку.

Із зіткнення сонця і крапельки ґрунтової води зачиналася на тому шматочку землі з'ідлива субстанція зілиська, сварливий відвар, ядовитий дериват хлорофілу. Там варився цей лихоманливий фермент у сонці і буяв легкими листяними формаціями, багатократними, зубцюватими й поморщеними, тисячократно повтореними згідно з одним взором, згідно з утаєною в них єдиною ідеєю. Дорвавшися своєї хвилини, та заразлива концепція, та полум'яна й дика ідея ширилася як вогонь — зажеврена сонцем, вона росла під вікном пустою, бібулястою патяканиною зелених плеоназмів, зілляна марнота, розмножена стократно у несосвітенній і неприторенній бредні — паперова тандитна латанина, тапетуюча стіну магазину щораз більшими шелесними клаптями, пахнучими волохато, тапета на тапеті. Крамівники будилися з нетривкої дрімки з рум'янцями на щоках. Дивовижно збуджені, вони підводилися з постілок повні гарячкової заповзятливости, імаґінуючи героїчні буфонади. Цьковані нудьгою, вони колисалися на високих полицях і тарабанили ногами, надаремно видивлялися порожній простір Ринку, виметений скваром, за якою-небудь пригодою.

Траплялося тоді, що кметик із села, босий і зрібний, пристоював у дверях крамниці з ваганням, несміливо заглядаючи до середини. Для знуджених крамівників то була чудасія хоч куди. Вони блискавично спускалися з драбин, як павуки на вид мухи, і, вмент оточений, тягнений і попиханий, засипуваний тисячею питань, селючок, засоромлено усміхаючись, опинався від допитувань набрид. Шкробався у голові, усміхався, дивився з недовірою на підлабузливих льовелясів. А, то йшлося про тютюн? Але який, чи найпередніший, македонський, бурштиново-золотий? Ні? Може бути і звичайний, файковий? Махорка? Тільки ближче, ближче, прошу. Без остраху. Крамівники дериґували його серед компліментів легкими штурханцями у глиб крамниці, до бічної ляди при стіні. Крамівник Леон, увійшовши за контуар, силкувався висунути фіктивну шухляду. О, як же він, бідний, мучився, як пригризав губи від даремного зусилля! Ні! Слід було гупати в черево ляди п'ястуками з розмахом, з усієї сили. Кметик, заохочений крамівниками, робив це з перейняттям, повен уваги і зосереджености. Врешті, коли то не помагало, він виліз на стіл, тупаючи босими ногами, згорблений і сивенький. А вони заходилися від сміху.

Отоді то стався той гідний жалю інцидент, який наповнив нас усіх сумом і соромом. Ніхто з нас не був без вини, хоч ми й не діяли з злої волі. То була радше наша легковажність, брак поваги й розуміння до всіх батькових турбот, то була радше наша необачність, яка при недовідомій, загроженій, схильній до крайнощів натурі батька, допровадила до тих воістину фатальних наслідків.

В той час як ми, стоячи півколом, бавилися якнайліпше, батько тихо всунувся до крамниці.

Ми прогледіли момент його входу. Спостерегли його лише тоді, коли раптове розуміння зв'язку речей прошило його блискавкою і викривило його лице диким пароксизмом жаху. Мати прибігла перелякана: — Що тобі таке, Якове? — заволала вона без передиху. Хотіла його, зрозпачена, гупнути межи плечі, як когось, хто захлинувся. Але було вже запізно. Батько весь з'їжачився й нагороїжився, обличчя його поспішно розкладалося на симетричні члени жаху, заляльковувалося невтримно на очах — під тягарем неохопної поразки. Заки ми встигли зрозуміти, що сталося, він ґвалтовно завібрував, задзижчав і війнув нам перед очима монструозною, бузючою, косматою сталево-блакитною мухою, що оббивалася в знавіснілому леті об усі стіни крамниці. Перейняті до глибини, слухали ми безнадійний лемент, глуху скаргу, модульовану промовисто, пробігаючу вниз і вгору через усі реєстри незглибленого болю, неприголубленого страждання, під темною стелею крамниці.

Ми стояли спантеличені, глибоко засоромлені тим жалюгідним фактом, уникаючи навзаєм наших поглядів. У глибині серця ми відчували певну полегшу, що в критичну хвилину, він знайшов-таки той вихід з глибокого блямажу. Ми подивляли безкомпромісний героїзм, з яким він кинувся без пам'яті в ту сліпу вуличку відчаю, з якої, здавалося, вже не було повернення. Слід було, зрештою, сприйняти той крок батька cum grano salis. Це був радше внутрішній жест, ґвалтовна й розпачлива демонстрація, оперуюча, однак, мінімальною дозою дійсности. Не треба забувати: більшість того, що ми тут оповідаємо, можна покласти на карб тих літніх аберрацій, тої канікулярної півдійсности, тих безвідповідальних марґіналій, що пробігали без жодної гарантії на рубежах мертвого сезону.

Ми дослухалися в мовчанні. То була рафінована батькова помста, його відплата на наших сумліннях. Ми були відтоді назавше приречені чути те жалісне низьке бучання, що скаржилось щораз настирливіше, щораз болісніше, і раптом мовкло. Якусь хвилину ми з полегшею куштували ту тишу, ту доброчинну павзу, під час якої в нас будилася несмілива надія. Але по хвилині воно поверталося невлагоджене, все більш плаксиве й роздражнене, і ми розуміли, що для того безбережного болю, для тієї бузючої клятьби, приреченої на бездомне оббивання об усі стіни — не було мети, ані визволення. Той глухий на всі вмовляння, плаксивий монолог і ті павзи, під час яких він, здавалося, на хвилинку забував про себе, щоб потім пробудитися з тим голоснішим і гнівним плачем, як коли б він з розпачем відкликав попередню хвилину влагодження, — роздражнювали нас до глибини. Страждання, якому нема кінця-краю, страждання, з упором замкнуте у колі своєї манії, страждання, з самозабуттям, з запеклістю само себе бичуюче — стає кінець-кінцем незносне для безпорадних свідків нещастя. Той безнастанний, гнівний заклик до нашого милосердя містив у собі надто виразний докір, надто яскраве оскарження нашого власного блаженного етапу, щоб не будити спротиву. Ми всі в душі реплікували, сповнені люті замість скрухи. Чи вже направду не було в нього іншого виходу, як кинутись наосліп у той жалюгідний і безнадійний стан, і чи, попавши в нього із своєї ачи з нашої вини, не міг він знайти більше гарту духу, більше гідности, щоб знести його без скарги? Матір тільки на превелику силу гамувала гнів. Крамівники, сидячи на драбинах у тупому остовпінні, криваво мріяли, подумки ганялися із шкіряною ляпавкою по полицях, і очі наливалися їм червоно. Полотняна маркіза над порталом яскраво хвилювалася у спеці, пополудневий сквар мчав милями ясної рівнини, пустошачи далекий світ під собою, а в півмороці крамниці під темною стелею кружляв мій батько, заплутаний без виходу у петлиці свого льоту, знавіснілий, сам себе мотаючий у відчаєних зиґзаках своєї гонитви.



предыдущая глава | Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою | cледующая глава