home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement




II

В сутінках, коли посуд після ранньої вечері вже вимито, Аделя сідає на ґанку з боку подвір'я, недалеко від Едзьового вікна. Два довгі, двічі зрізані ґанки, оббігають подвір'я, один на партері, другий на висоті першого поверху. У шпарах тих дерев'яних бальконів росте трава, а в одній щілині між балками вистрілює навіть маленька акація і високо хилитається над подвір'ям.

Крім Аделі, сидять де-не-де перед своїми дверима сусіди, звисаючи з крісел і з стільчиків, невиразно в'янучи у присмерку, сидять, повні денної втоми, мов зав'язані німі мішечки, які чекають, коли-то їх лагідно розв'яже присмерк.

Внизу подвір'я швидко просякає темрявою, хвиля за хвилею, але вгорі повітря не хоче зрікатися світла і світиться тим ясніше, чим більше внизу все звуглюється й жалобно чорніє — воно світиться ясне, дриготливе й миготливе, тьмарячись від невиразних кажанячих польотів.

Але внизу вже почалася швидка і тиха робота присмерку, там муравлиться від тих швидких, зажерливих мурашок, які розбирають, розносять на шматочки субстанцію речей, об'їдають її аж до білих кісток, до скелету і ребер, що маячливо фосфоризують на тому сумному побойовиську. Ті білі папери, шмаття на смітнику, ті неперетравлені пищалі світла найдовше зостаються в хробачливій темряві і не можуть закінчитися. Раз-по-раз здається, що присмерк уже поглинув їх, а потім вони знову ще є і світяться, щохвилини гублять їх повні вібрації й мурашок очі, але вже не можна відчути ріжницю між цими рештками речей і роїннями ока, яке власне тоді починає лихоманити, як уві сні, аж кожен сидить у власній аурі, мов у хмарі комарів, обтанцьований зоряним ройовиськом, пульсуючим мозком, маячливою анатомією галюцинації.

Тоді з дна подвір'я починають підніматися ті жилки повівів, які ще не впевнилися у своїй екзистенції і вже відмовляються від неї, перш ніж дійдуть до нашого обличчя, ті смуги свіжости, якими підбита зісподу, мов шовковою підшивкою, фалдиста літня ніч. І в той час як на небі запалюються миготливі і постійно здмухувані перші зорі, дуже повільно розділяється той душний вельон присмерку, який витканий з вирування і маячінь, і відкривається з зідханням літня ніч, глибока і повна у своїй глибині зоряного мулу і далекого райкання жаб.

Аделя без світла кладеться до ліжка, в зім'яту й зібгану з попередньої ночі постелю, і ледве вона приплющує повіки, як починається гонитва по всіх поверхах і всіх помешканнях будинку.

Тільки для невтаємничених літня ніч — то відпочинок і забуття. Тільки-но закінчуються чинності дня, і спрацьований мозок хотів би заснути й забутися, починається безладна крутанина, переплутаний, велетенський розгардіяш липневої ночі. Всі помешкання дому, всі кімнати і комори наповнюються гомоном, мандрівками, входами й виходами. У всіх вікнах стоять настільні лямпи з умбрами, навіть коридори — ясно освітлені, і двері відчиняються й зачиняються без устанку. Одна велика, безладна, напівіронічна розмова плететься й галузиться серед постійних непорозумінь через усі комори цього вулика. На поверсі не знають достеменно, про що йдеться тим з партеру, посилають посланців з ретельними інструкціями. Летять кур'єри крізь усі помешкання, сходами догори, сходами вниз, забувають по дорозі інструкцію, постійно відкликувані назад по нові веління. І завжди є щось на доповнення, завжди ще одна справа залишається не вияснена, і вся ця крутанина серед сміхів і жартів не доходить до розв'язку.

Тільки бічні кімнати, не втягнуті в цей великий балаган ночі, мають свій окремий час, відмірюваний цоканням годинників, монологами тиші, глибоким подихом сплячих. Там сплять мамки, розложисті і набубнявілі молоком, сплять, жарливо приссані до лона ночі, із щічками, що горять ув екстазі, а немовлята блукають по їхньому сні, з заплющеними повіками, ніжно мандрують, мов тваринки, що нюшкують по блакитній мапі жилок на білих рівнинах тих грудей, делікатно лазять, шукаючи сліпим личком теплого розпору, входу в той глибокий сон, аж знаходять чутливими вустами пипку сну, омріяну повню, повну солодкого забуття.

А ті, що в ліжках своїх схопили сон, уже його не пускають і боряться з ним, як з ангелом, котрий виривається, аж його знеможуть і придушать до постелі, і хроплять з ним навперемінку так, наче сваряться й нагадують один одному діяння своєї ненависти. А коли ті жалі і кислоти замовкнуть утихомирені, і вся ця гонитва розпорошується і губиться по кутках, покій за покоєм западають у тишу і в небуття — входить крамівник Леон навполапки по сходах, поволі входить з черевиками в руці і шукає в темряві ключем дзюрку в замку. Повертається, як і щоночі, з люпанарію, очі його набубнявіли кров'ю, його стрясає гикавка, а з розхилених вуст тягнеться ниточка слини.

В кімнаті пана Якова горить лямпа на столі, а він сам, згорблений над столом, пише листа до Хрістіяна Зайпля й Синів, механічні прядильні і ткальні, лист на багато сторінок довгий. На підлозі вже лежить довгий ряд списаних аркушів, але до кінця ще далеко. Щохвилини він зривається від стола і бігає довкола кімнати з руками в розвихреному волоссі, і коли він робить отакі кола, трапляється, що входить у перельоті на стіну, летить уздовж шпалер, мов великий невиразний комар, маячливо вдаряючи в арабески стінних узорів, і знову збігає на підлогу, продовжуючи свій надхненний довкільний біг.

Аделя глибоко спить, її вуста розхилені, обличчя видовжене й неприсутнє, але її спущені повіки — прозорі, і на їхньому тонкому пергамені ніч пише свій цирограф, напівтекст, напівобрази, повен креслень, поправок і карлючень.

Едзьо стоїть у своїй кімнаті напівоголений і вправляється гантелями. Він потребує багато сили, удвічі більше сили в руках, які заміняють йому безвладні ноги, і тому вправляється ревне, вправляється потаємне цілими ночами.

Аделя відпливає назад, за себе, в неприсутність, і не може крикнути, заволати, перешкодити тому, що Едзьо вилазить через вікно.

Едзьо вилазить на ґанок, не озброївшися милицями, і Аделя з жахом дивиться, чи ноги його втримають. Але Едзьо не намагається ходити.

Мов великий білий пес, він наближається четвероногими присядками, великими шурготливими скоками по задудонілих дошках ґанку, і ось він уже біля вікна Аделі. Як і щоночі, він з болісною ґримасою притискає своє бліде, тлусте обличчя до лискучої від місяця шиби і плаксиво, настирливо щось говорить, оповідає з плачем, що йому на ніч замикають кулі до шафи, і тепер він мусить бігати по ночах, як пес, на чотирьох.

Однак, Аделя безвладна, цілком віддана глибокому ритмові сну, котрий крізь неї пропливає. Вона навіть не має сили, щоб натягнути ковдру на оголені стегна, і нічим не може зарадити, що через тіло її мандрують клопи, ряди і колони клопів. Ті легкі й тоненькі листочки-тулуби біжать через неї так делікатно, що вона не відчуває найменшого лоскоту. То — пласкі торбинки для крови, без очей і без фізіономії, і тепер вони маршують цілими кланами, велике переселення народів, поділене на покоління й на роди. Вони біжать від ніг тьмою-тьменною, незліченною променадою, щоразу більші, такі великі, як нічні метелики, як пласкі гаманці, як великі червоні вампіри без голови, легкі й паперові на ніжках, витонченіших від павутиння.

Але коли останні запізнілі клопи пробігли і зникли, ще один, величезний, і потому останній — стає зовсім тихо, і поки покої повільно насичуються сірістю світанку, порожніми коридорами й помешканнями пливе глибокий сон.

У всіх ліжках лежать люди з підтягнутими колінами, з обличчям, ґвалтовно відкинутим убік, глибоко зосередженим, зануреним у сон і без меж йому відданим.

Як хтось дорвався до сну, так і тримає його зсудомлено, з пристрасним і безтямним обличчям, у той час як віддих, далеко його випереджаючи, блукає самопас на далеких дорогах.

І це, властиво, одна велика історія, поділена на частини, на розділи і на рапсоди, розділені між тих, що сплять. Коли один перестає і мовкне, другий підхоплює його мотив, і так це оповідання іде туди й сюди широким, епічним зиґзаґом, а тим часом вони лежать собі в покоях того дому, безвладні, як мак у перегородах великої глухої маківки, і ростуть на тому віддихові у світанок.

Переклав Андрій ШКРАБ'ЮК

Публікації:

Б. Шульц. «Цинамонові крамниці», «Санаторій Під Клепсидрою». — Львів, ВС «Просвіта», 1995.


предыдущая глава | Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою | Пенсіонер