6

Пайпер повернулася до пасторської садиби, де й побачила Каролін, Терстона і малих Епплтонів, що чекали на неї. Вона зраділа негаданим гостям, бо вони відволікали її від думок про Саммі Буші. Принаймні на якийсь час.

Пайпер вислухала розповідь Каролін про судороги Ейдена Епплтона, хоча зараз із хлопчиком було на вигляд усе гаразд — зараз він уже доїдав коробку інжирних «ньютонів»²³⁸. Коли Каролін спитала, чи варто показати хлопчика лікареві, Пайпер відповіла:

— Хіба що трапиться рецидив, а так, я гадаю, цей випадок можна віднести на рахунок того, що він був голодний і збуджений грою.

Терстон спочутливо посміхнувся.

— Ми всі були збуджені. Було так весело.

Коли дійшло до питання, де б їм пожити, Пайпер спершу подумала про дім Маккейнів, котрий стояв неподалік. От тільки вона не знала, де вони ховають свої запасні ключі.

Аліса Епплтон сиділа навпочіпки, годуючи крихтами «ньютонів» Кловера. Між порціями пес відпрацьовував традиційний ритуал тикання носом у ноги: я-твій-найкращий-друг.

— Він найкращий собака з усіх, яких я бачила у своєму житті, — сказала вона Пайпер. — Мені так хочеться, щоби і в нас був собака.

— А в мене є дракон, — похвастав Ейден, вигідно вмостившись на колінах у Каролін.

Аліса вибачливо посміхнулася.

— Це його невидимий ДРУХ.

— Розумію, — кивнула Пайпер. їй подумалось, що можна було б і вікно розбити в будинку Маккейнів: у скруті й чорт допомагач.

Але, підвівшись подивитися, як там кава, вона надумала краще.

— Думагени, мені одразу варто було б про них згадати. Вони поїхали на конференцію до Бостона. Коралі Думаген ще попрохала мене поливати її квіти, поки їх не буде.

— Я викладаю в Бостоні. В Емерсоні. Я редагував поточний випуск «Лемешів», — повідомив Терстон і зітхнув.

— Ключ під вазонком зліва від дверей, — пояснила Пайпер. — Мені здається, генератора вони не мають, але в кухні є дров'яна піч. — Вона завагалася, подумавши: «Це ж суто міські люди». — Ви зможете скористатися піччю без того, щоб спалити будинок?

— Я виріс у Вермонті, — заявив Терстон. — Сам топив печі й у будинку, і в стодолі, аж поки не поїхав з дому вчитися у коледжі. Все повертається на круг свій, еге ж? — І він знову зітхнув.

— У коморі мусять бути харчі, я певна, — сказала Пайпер.

Каролін кивнула.

— Вахтер у міській раді казав нам те саме.

— І Джууу-ньєр, — вставила Аліса. — Він коп. Той, що милий.

— Алісин милий коп напав на мене, — скривися Терстон. — Він і ще один. Хоча для мене вони всі на одне обличчя.

Брови Пайпер полізли вгору.

— Вдарили Терстона в живіт,— тихо пояснила Каролін.— Обзивали нас массачусетськими дурилами — що, як мені здається, технічно є коректним — і насміхалися з нас. Для мене то було найгіршим — як вони з нас насміхалися. Коли ми їх зустріли вже з дітьми, вони були іншими, але... — вона помотала головою. — Вони зовсім безтямні.

І Пайпер ніби знову опинилася біля Саммі. Відчула, як серце забилося у неї в горлі, дуже повільно і важко, але голос вона зберегла рівний.

— Як звали іншого полісмена?

— Френкі, — сказала Каролін. — Джуніор називав його Френкі Де. Ви знаєте цих хлопців? Мабуть, що так, еге ж?

— Я знаю їх, — відповіла Пайпер.