home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



9. МОЛОДА УКРАЇНА



Ініціатором скликання віча української академічної молоді в 1900р. була таємна організація галицько–української студентської молоді «Молода Україна». Заснована в листопаді 1899р., вона, подібно як її кілька місяців молодша наддніпрянська посестра РУП, об'єднувала патріотичну молодь річних партійно–політичних напрямків. У проводі організації стояв «Комітет Десяти», що його членами були, м.ін., відомі опісля діячі: Михайло Галущинський, Лонгин Цегельський та Володимир Старосольський. Організація видавала журнал «Молода Україна» і «Комітет Десяти» виступав назверх як редакційна колегія того журналу. Політичні погляди «Молодої України» віддзеркалює видана її заходами (накладом «Просвіти» під редакцією І. Франка) брошура, що її написав член «Комітету Десяти» Лонгин Цегельський п. з.: «Русь–Україна, а Московщина–Росія». Проаналізувавши історію українсько–московських стосунків від найдавніших часів, автор брошури стверджує:

«Вся історія українського народу це, або історія української держави, або історія змагань до відбудування держави.

«Ми переконалися, що наш народ і в Галичині і в російській Україні, стає до боротьби з чужинцями — поляками та москалями — та змагає здвигнути самостійну українську державу, а не хоче приставати ні до Польщі, ні до Москви, та що з цього всего виходить, що ми, русини–українці, є осібним народом, який має свою осібну історію і свої осібні інтереси та змагає до повної незалежності в будуччині».

«Молода Україна» гуртувала в своїх рядах кілька тисяч студентської та гімназійної молоді, і ширила серед них, а за їх посередництвом і серед широких мас галицьких українців ідею державної самостійности України. В 1901р. зорганізувала «Молода Україна» бурхливу демонстрацію студентської молоді, домагаючись відкриття українського університету у Львові.

Віче, було зразу плановане як легальне, але коли ректорат проголосив заборону, студенти рішили відбути віче нелегально. Ректора і польських професорів, що впали до залі, де відбулось віче, щоб його розігнати, вічевики викинули зі залі силою. Після двогодинних нарад і схвалення відповідних резолюцій, вічевики улаштували демонстраційний похід, маршуючи вулицями Львова та співаючи «Ще не вмерла» і «Не пора». Враження тієї демонстрації, — пише у своїх споминах один із її учасників, — було величезне. Це ж перший раз українське студентство всупереч урядовій забороні демонструвало вулицями Львова, а грімке «Не пора» — говорило всім про те, що студенти розглядають боротьбу за український університет не як самоціль, а як фрагмент всеобіймаючої боротьби за політично–національні права українського народу.

Польська влада притягнула до відповідальности ініціяторів демонстрації. У відповідь на те, 1–го грудня 1901 року українські студенти ухвалили сецесію, тобто залишення львівського університету й перехід усіх українських студентів на інші університети в Австрії. Цей крок студенства зустрівся з признанням усього українського громадянства, яке, не зважаючи на свою матеріяльну убогість, негайно склало поважні фонди на удержання студентів на інших університетах. Сецесія відбилась теж голосним відгомоном по всій Європі, звертаючи увагу культурного Заходу на українську справу. Сецесія протривала два семестри.

В 1902 році «Молода Україна» взяла участь в організуванні великого селянського страйку в Галичині, падаючи йому політичний характер масової боротьби не тільки проти соціяльного визиску, але й проти національного гніту українського народу. Завдяки цьому, цей страйк, один із найбільших в історії селянських страйків, у якому взяли активну участь понад двісті тисяч галицьких селян, причинився замітно до поширення національної свідомості серед найширших мас західньо–українського населення.

Самостійницьку організацію «Молода Україна» стрінула така сама доля, як дещо пізніше РУП: організацію намагалися опанувати соціялісти й замінити ідею національної боротьби марксистською теорією боротьби кляс, і ізза внутрішніх суперечностей «Молода Україна» в 1902 році в Галичині, а в 1904 році на Буковині, перестала існувати.

Та це не спинило самостійницького руху в його рості. Ідея самостійности охоплює все ширші круги і стає основою програм майже всіх політичних партій, і навіть руханково–спортивних товариств «Січ» і «Сокіл» та «Пласту». Автор брошури «Русь–Україна, а Московщина–Росія», у вступному слові до другого видання цієї брошури в 1916р. стверджує: «Коли в 1901 році трактувати всю українську справу під кутом історично–обоснованої державности було новиною, а для декого прямо диковиною, то сьогодні, в момент світової війни, котра видвигнула на світову арену й українське питання, ідея української державности, як противаги державності московській, а так само польській, не тільки є духовою власністю всіх свідомих українців, але й широкої европейської опінії — як наших приятелів і другів, так і наших недругів і ворогів».

Перед активізації боротьби ведуть далі українські студента. Бурхливі студентські віча було знову улаштовано 1905 і 1906 року. В січні 1907 року після віча улаштовано знов велику демонстрацію з походами по вулицях Львова та співами «Не пора» і «Ще не вмерла». Застосовуючи поліційні санкції, польська влада заарештувала 116 студентів. Заарештовані відбули єдине в історії тюрем «віче в'язнів» (головою був Я. Веселовський, а секретарем Мирослав Січинський), на якому рішено проголосити голодівку, як протест проти безправного ув'язнення студентів і проти гноблення цілого українського народу поляками. В окремій брошурі, виданій у зв'язку з першим студентським вічем 1902 року писалось: «Не треба забувати, що ми передусім підбиті ляхами. І коли Австрія прийшла до нас, то з того повстала лише комбінація двох ярем».

Весною 1908 року секретар «віча в'язнів», Мирослав Січинський, виконав перший політичний атентат, вбиваючи 12–го квітня польського намісника Галичини Потоцького, на знак протесту проти вбивств українських селян польською поліцією під час виборів.

3–го липня 1910 року під час студентського віча у Львові прийшло до збройної сутички з польськими студентами й поліцією. На барикаді від куль польського студента загинув тоді український студент Адам Коцко.

В липні 1913 року відбувся у Львові ІІ Всестудентський З'їзд, присвячений не тільки питанню університету, але й загально політичними справами. Тези політичної доповіді Дмитра Донцова п. з. «Сучасне політичне положення нації і наші завдання» було схвачено і доповідь видало окремою брошурою. Ця брошура Донцова, як і його ж «Модерне москвофільство», видана в тому самому часі в Києві, викликали голосний відгомін серед широких кругів Західньої і Східньої України. Правда, самостійницько–націоналістичні кличі, що їх голосив у своїх брошурах Донцов, не були новими для західньо–українського студентства, яке вже своїм маніфестом 1901 року проголосило їх основами свого політичного «вірую»; все ж таки цей виступ Донцова, як речника наддніпрянської молоді заманіфестував ідейну єдність східньої і західньої частини українського народу та органічність відродження українською самостійництва.

Почавши від 1908р., неминучість загально–европейського конфлікту стає все більш очевидною і в зв'язку з цим українська політична думка звертає увагу на можливість здобуття самостійности України шляхом відірвання Наддніпрянської України центральними державами від Росії, Що ж до Галичини, то висувається вимогу національно–територіальної автономії для всіх українських земель під Австрією.

Та цей автономізм щодо Галичини уважаеться тільки тимчасовим, тільки першим етапом боротьби за повну суверенність і соборність. Остаточну ціль політичних змагань галицьких українців з'ясував Іван Франко в брошурі «Розвивайся ти, високий дубе» ще 1883р.: «Встане славна мати Україна щаслива і вільна, від Кубані аж до Сяну — річки одна, нероздільна».




Самостійницький маніфест галицько–української молоді 1900 року | Відродження великої ідеї | СПІЛЬНИМИ СИЛАМИ