home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



І

ВСТУП

Переможців не судять.


Кожний з нас розуміє, що під маскою «нєпрєдрєшенства» криються плани врятувати СССР від розпаду на кілька самостійних держав. Авторство тих планів ми приписуємо московським іммігрантам. Ми думаємо, що москвини — іммігранти обдурили непоінформованих американців (та інших чужинців) своєю брехливою пропагандою. Бо ж як інакше можна пояснити, що така демократична, така свободолюбна Америка не визнає для України тих самих принципів, що їх записано в американській Конституції, в їхній Декларації Незалежности, в Атлантійській Хартії тощо. Наш клич: «Свобода людині, свобода народам» — та це ж офіційно оголошений втих документах американський ідеал, ніби не забутий і тепер, бо ж кожного дня в пресі, на радіо, в заявах американських державних мужів чуємо запевнення, що Америка бореться за справедливість в цілому світі, за свободу для кожної людини і для кожної найменшої нації, за демократичний устрій в цілому світі і т. п. — гарні, святі ідеали та ідеї.

Ми чуємо ті запевнення, але бачимо… американську байдужість до зойків мільйонів катованих дітей, жінок по сибірських концентраках та тюрмах СССР. Бачимо їхню мовчанку про нищення цілих народів в СССР. Гірше того! Чуємо офіційні заяви, що їх не обходить, що діється чи буде діятись в межах СССР, оскільки це не загрожує безпеці Америки. Бачимо їхнє гаряче бажання договоритися про співіснування з найдикішою тиранією, яку знав будь–коли світ. Бачимо їхню 100% оборонну політичну і мілітарну стратегію, спрямовану на охорону лише своєї свободи, а коли і говорять про свободу інших народів, то і тоді аргументують інтересом американської безпеки, а не моральним, християнським обов’язком знищити джерело, ідеолога, носія і виконавця диявольської віри — Московщину.

Що це є? Забріханість? Політичний нерозум? Шоста колона? Гіси, опенгаймери, фукси, мекліни, когани, розенберґи і т. п., зрадники та дорадники по урядах і університетах? Чи, може, ще щось? Безперечно, згадане грало і грає велику роль, але не вирішальну.

Вже пів століття Д. Донцов нагадує нам, пояснює нам на всі лади відомий ще біблійним мудрецям предвічний закон, що його встановив для добра людини Творець, — ЗАКОН БОРОТЬБИ ЗА ІСНУВАННЯ. Вже пів століття тлумачить нам Д. Донцов, що в міжнародних стосунках всі нації керуються виключно і єдино своїм національним егоїзмом, а всі ідеології, теорії, –ізми, –фільства і т. п. — це є лише маски, що за ними той егоїзм ховається, щоб перемогти противника. Перемогти! Це — найголовніше. А переможців це судять, і «оправдання» прийдуть автоматично. Національний егоїзм рішав міжнародні відносини від першого дня повстання народів і держав; рішає нині і буде рішати доти, доки всі люди не стануть справжніми християнами. А як далеко людству до того, видко з факту, що незважаючи на 2000–ну річницю християнства, національний егоїзм не лише не зменшився, але нині набрав фори відкритого цинізму. І в проблемах, зв’язаних з безпекою Америки, рішає національний егоїзм американців, а ніщо інше.

90 мільйонів японців задихаються на своїх перелюднених маленьких островах. 600 мільйонів китайців та 500 мільйонів індусів поки що «рятуються» періодичними голодовими вимираннями та худоб’ячим життєвим рівнем свого населення. В XIII ст. голод пігнав мільйонові азійські народи на захід. Нині приходить знову час, коли голод знову пожене ще більші мільйони азіятів на той же захід. «Азія для азіятів» стає вже не романтичним гаслом, але конкретним засобом рятуватися від голодової смерти.

Що більше! Цивілізовані, енергійні, працьовиті, невибагливі, агресивні японці, заволодівши величезними багатствами Сибіру, маючи невичерпні резерви дешевої робочої сили Китаю, за яких 25–50 років захоплять світові ринки своїми дешевими і добрими виробами і тим поставлять перелюднені Італію, Німеччину, Англію перед примарою зубожіння. Жодні митні стіни — як вже показав досвід — не лише не охороняють, але ще більше погіршують економіку. Крім того, будучи величезною економічною потугою, Японія матиме і відповідну мілітарну силу руйнувати митні мури. Майбутнє Америки загрожене.

На шляху такого розвитку Японії стояла і стоїть велика Московська імперія. Вона є природним сторожем японської небезпеки для Америки. Отже, в інтересах Америки дбати, щоб той сторож був великим і сильним. Це і робила Америка протягом всієї своєї історії. Напр., з 1863 р. під час польського повстання Америка відмовилася від дипломатичної інтервенції за поляків, хоч і співчувала їхній боротьбі. За часів Кримської війни 1854 р. Америка тримала приязний москвинам нейтралітет. За програну московсько–японську війну в 1905 р. москвини заплатили дуже дешево завдяки натиску американської дипломатії на японців (не припадково мирні переговори велися в Америці). В 1922 р. Америка, незважаючи на свої антипатії до большевиків і незважаючи на те, що тоді Японія була її союзницею, примусила Японію забрати свою окупаційну армію з Сибіру. Америка довго відтягала визнання державної незалежности Латвії, Литви та Естонії, а коли і визнала, то устами свого високого комісара Е. Йона підкреслила тимчасовість самостійности тих держав і висловила надію, «що вони колись знову стануть частиною Московської імперії» (W. Lippmann. «U. S. Foreign Policy»). Як знаємо, президент Ф. Рузвелт здійснив ту надію 20 років пізніш. Америка не визнала уряд В. Лєніна аж до 1933 р. (інші держави визнали далеко раніш) не із–за переконання, що большевики ослаблюють силу Московської імперії, погоджуючись на автономію немосковських народів імперії. Навіть в Лізі Націй Америка спротивилася прийняттю України в члени, хоч сама не була членом.

Свободолюбна Америка дбає, щоб деспотична царська і совєтська імперія не розпалася. Республіканська Франція мала і має деспотичну московську імперію за свого природнього союзника проти Німеччини. Парламентарська Англія у своїй традиційній політиці «рівноваги сил» хоче мати і велику Московську імперію, звичайно, дбаючи, щоб вона не лізла до теренів, опанованих Великою Британією. Німеччина також не хоче розподілу Московської імперії.

Отже, бачимо, що не москвофільство диктувало іншим націям їхню політику щодо москвинів, але їхній здоровий національний егоїзм, який за наших часів набрав навіть цинічних форм. Нині підписують правою рукою Ялтинський чи Постдамський договори, що ними віддають вільні нації на поталу московським тиранам, та й ще голосно і офіційно запевняють світ, що вони борються за християнські ідеали, за демократію, за свободу народів, за соціяльну й інтернаціональну справедливість.

Наше кількасотлітнє політичне і культурне рабство умертвило у нашій інтелігенції інстинкт національного егоїзму. Тому–то москвинам і полякам пощастило вщепити їй почуття меншвартости та накласти на її очі окуляри всіляких –ізмів, — фільства, — фобства тощо. Тверде життя катастрофою 1917 року жорстоко нагадало нам про предвічний закон боротьби за існування та про силу національного егоїзму. Але велика кількість нашої інтелігенції і донині тої пригадки не зрозуміла; донині ще носить ізмівські окуляри; донині ще вірять, що американська москвофільська політика є наслідком непоінформованости американців та дезінформації їх москвинами. Лише не сила їм пояснити: чому американці не беруть на увагу наших інформацій. Чейже в американських інтереесах збирати інформації з усіх джерел, а не лише з одного — московського. Несила їм пояснити: чому американці (а не москвини, як думають наші примітиви) створюють і піддержують всякого роду українських ренегатів типу Ґуляя, добре знаючи, що то є шахрайство. Не розуміючи отого головного ЧОМУ, ми напрям нашої пропаганди спрямували не лише на хибний, але й на шкідливий нам шлях.

Спочатку ми пробували висвітлювати світові наші муки та кривди, що їх заподіяли нам большевики (увага: большевики, а не москвини червоні); пробували апелювати до сердець та сумління світових політиків, благаючи їх виступити на захист зневаженої справедливости. А у відповідь світ… підписував торговельні договори із Сталіним на купно сибірського дерева, хоч з наших інформацій добре знав, що кожний сантиметр того дерева просякнений українською кров’ю. Трохи порозумнішавши, почали ми доводити світові, що большевики (знову — лише большевики, а не ВСІ москвини) планують зробити із світом те саме, що вони зробили з Україною. Мабуть, світ і тоді не «повірив» би нам, якби нам не помогли самі москвини, даючи світові щораз більше доказів саме таких планів. Світ занепокоївся, і почав наново зброїтися. Зброїтись проти кого? Проти большевиків, а не проти москвинів.

В останній коротенькій формулі міститься вся політика і стратегія американців (а за ними й інших держав) щодо СССР. На їхню думку, комуністична партія СССР — большевики, і лише вони, планують завоювати цілий світ, а московський нарід того не хоче. Значить, поваливши «совєтський» уряд, встановимо мир; а з огляду на катастрофальну силу атомової зброї — мир вічний. Мир! За всяку ціну мир! Жодна ціна за мир не є зависока, бо ж нині війна означає знищення нашої планети.

Досвід з Ліґою Націй та з Об’єднаними Націями показує, що втримати мир можна лише силою. Досвід за останніх 50 років показав також, що регіональні об’єднання середніх чи малих націй силою не є. Саме життя показало, що лише великодержави мають силу втримати мир. І справді, реальне життя, не звертаючи уваги на жодні «Об’єднані Нації», вже передало рішення світових проблем — в тому числі і проблему миру — трьом — чотирьом великопотугам. Тегеран, Ялта, Потсдам, Женева і майбутні наради 3–5 президентів чи міністрів рішали і, виглядає, надалі будуть рішати долю всього світу. Президент ЗСА Ф. Д. Рузвелт висловив це цілком ясно: «Рішати ці проблеми мають ЗСА, Великобританія, СССР і Китай. Ці потуги в майбутньому мусять мати поліційний нагляд над меншими державами» (H. Feis. «Churchill, Roosvelt, Stalin»). Старий випробуваний англійський принцип і система рівноваги європейських держав виростає нині на систему рівноваги 3–4 світових потуг. Мабуть, це є нині єдино можливий, реальний спосіб вдержати мир. Зрушення цієї рівноваги може стати початком кінця супремації білої раси. На наших очах знову виходить на історичну сцену мільйонова Азія.

Минулий історичний досвід і всі об’єктивні дані вказують, що Японія буде організатором і лідером Паназійського руху. Розчленувати СССР — це значить відкрити для Японії двері до Сибіру, с. т. започаткувати кінець гегемонії білої раси з усіма з того економічними і культурними наслідками. Отже, сильна держава на Сході Европи і в Сибіру є одною з найголовніших запорук світового миру. ЯКА є чи буде та держава, ЯКИЙ політичний, економічний, соціяльний устрій вона має чи матиме — це другорядне. Першорядним є — щоб вона сповнювала свій обов’язок, щоб була заборолом азійської експансії, щоб була чинним складником в системі рівноваги світових потуг.

Люди, що знають історію Московської імперії з книжок, що їх написали москвини, або на підставі московських інформацій та джерел (а таких 90%) є переконані, що вся попередня і сучасна історія Сходу Европи доказує, що до такої ролі з усіх народів Сходу Европи, надається лише нарід московський. Він, хоч і дикунський, хоч і бідний на духові та матеріяльні багатства, хоч і менший від сусідів, все ж створив і донині має велику імперію. Більше того! Цей дикунський, менший за своїх сусідів нарід запряг більших і далеко культурніших своїх сусідів до свого імперського воза; притягнув їх до розбудови і скріплення Московської імперії. Якими способами — це не важливо. Важливо є голий факт, що той нарід зумів те зробити і тим довів, що має державнотворчі здібності. Щобільше, ті здібності не втратив і за наших часів, за часів, коли втратили чимало інших націй (Турецька імперія, Австро–Мадярська імперія, Французька колоніяльна імперія, навіть Бритійська імперія). А москвини не лише не втратили ані частинки своєї імперії, але навіть побільшили її. Засоби? Нехай аморальністю їх журяться старі чеснотливі діви та утопійні мрійники. Життя тверде і жорстоке; воно знає лише одну «мораль» — боротьбу за існування; знає лише національний егоїзм. А переможців не судять. Навпаки — потискають їхні закривавлені руки на 1001–ій конференції чи бенкеті. Хоч так цинічно не висловлюються (навпаки — говорять щось цілком протилежне), але так думають, і головне, таку ведуть політику всі державні мужі світу.

На користь Західного світу можна сказати, що він — а зокрема американці — волів би мати на місці нелюдської потвори — москвина (в їхньому уявленні — большевика) когось іншого, більш людського. І не лише воліють, але й шукають за ним. Звичайно, на їх увагу перша впадає Україна. Світ — зокрема американці — зацікавлені питанням: чи Україна, відбудована і піддержана Західним світом, матиме силу сповнити на Сході Европи і в системі рівноваги світових потуг роль, що її сповнювала і сповнює Московщина? ЦЕ Є ОСНОВНЕ І ВИРІШАЛЬНЕ ПИТАННЯ. Відповідь на нього і формує політику світу щодо нас і щодо москвинів. Отже, проблема відношення світу до ідеї Української Самостійної Соборної Держави зводиться до проблеми НАШОЇ СИЛИ. На це питання донині не дали ми ясної, переконливої для чужинців відповіді. Скрайній час її дати.





(Two Antipodes) | Українець і Москвин: дві протилежності | II СИЛА НАЦІЇ