home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



XXXV

ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНИ


Незчислимі мільярди планет летять з несамовитою швидкістю в Безмежність. Мільярди планет, у мільйони разів більші за нашу, творять упорядковані групи — системи в мільйони разів більші за нашу сонячну. Кожна планета крутиться навколо власної осі з величезною швидкістю і летить по математично точному, визначеному наперед шляху — орбіті разом зі своєю групою, яка, своєю чергою, вся летить також по наперед визначеному, математично точному шляху. Мільйони тих груп летять із несамовитою швидкістю по мільйонах різних шляхів — орбіт, а нема зударів, нема замішання, нема ані тіні хаосу. Навпаки — кожна і всі мають свій математично точний, визначений наперед якоюсь найвищою силою, найвищим розумом шлях. Який же неймовірно точний порядок, лад, гармонія!

Подивіться в зоряну ніч на небо. Мільярди планет, в мільйони разів більші за нашу в русі, в предвічному, вічному, післявічному русі, русі, русі. Макрокосм, Всесвіт летить у Безконечність. Куди? Чому? Як, звідки то все повстало? Для чого? Яка сила ЗАПОЧАТКУВАЛА той рух? Рух такий безмежний, такий гармонійний. Яке ПРИЗНАЧЕННЯ того всього руху? Всього того ЖИТТЯ?

Приголомшені величчю, гармонійністю всесвіту, не можуть відповісти на ці питання безпорадні визнавці матеріялістичного світогляду. Але український націоналізм має відповідь на ці великі питання. Відповідь ясну, точну, вичерпну. Відповідь, що вся складається з одного коротенького слова, але Слова понад усі слова — БОГ. Предвічний Бог. Творець усього видимого і невидимого. Найвища сила. Найпремудріша Премудрість. Найвища Справедливість. Найглибша Любов. Творець і Вседержитель. Бог Предвічний. Він створив усе. Він уклав УСІ закони того Руху–Життя. Він призначив усьому Макрокосмові і Мікрокосмові, ВСЬОМУ, що в них існує — від найбільшої планети до найменшого атома — точно означену функцію, завдання, точно означене ПРИЗНАЧЕННЯ.

Мікрокосм збудуваний за тим самим принципом, що і макрокосм — принципом вічного руху, руху по точно визначених шляхах і з точно визначеною швидкістю. В мікрокосмі існують, як і в макрокосмі, свої ґрупи–системи атомів, у середині яких кружляють свої «планети» — протони. В макрокосмі існує безконечна їх кількість — теж і в мікрокосмі. Як у макрокосмі в ґрупі–системі, так і в мікрокосмі — в атомі кружляють протони навколо ядра атома по точно означених орбітах і з точно означеною швидкістю та напрямом.

Лежить перед нами на столі камінь. Лежить, не ворухнеться. Але ми знаємо, що в атомах того каменя протони летять з несамовитою швидкістю по своїх орбітах. А камінь не рухається, мертвий.

Мертвий чи живий? Матерія — мертва чи жива? Що є матерія? Рух–життя чи спокій–смерть?

Несила розумові малюсінької комашинки на ім’я «людина» того збагнути; несила їй навіть приблизно це уявити. Правда, людина навчилася використовувати для себе величезні, незрозумілі їй сили природи, але людина не знає і ніколи не дізнається своїм розумом: ЩО Є ті сили. Замалий бо має розум ця комашинка, щоб зрозуміти Творця і його Твір — Всесвіт.

Але є інший, ніж розумовий, шлях пізнати; шлях, що його знали наші предки, які мали не матеріялістичний, а ідеалістичний світогляд. Це шлях ВІРИ; віри в Бога. Ідучи цим шляхом, вони пізнали чимало з тих законів природи, що їх щойно в XІX–XX ст. знайшли науковці в своїх лабораторіях. Що більше! Наші прапредки понад 1000 років тому показали науковцям XX ст. напрям науки. Старовинні філософи знали багато з того, що знайшли науковці аж у XІX–XX століттях.

Погляньмо на природу. В ній бачимо вічний рух і бачимо, що кожне наймалюсіньке сотворіння має завдання, виконує працю, корисну всьому мікрокосмові і макрокосмові. Бачимо, що КОЖНЕ СОТВОРПШЯ МАЄ СВОЄ ПРИЗНАЧЕННЯ.

Візьмім, напр., гнильну бактерію. Якби її не було, то життя на нашій планеті завмерло би, бо трупи тварин і рослин не гнили б. Протягом довгих століть тих незігнилих трупів нагромадився б такий грубий шар, що він заглушив би всю рослинність, а без неї вигинули б тварини і люди.

Рослина не може жити без перегною (трупів). На 100% чистому (стерильному) піску не виросте жодна рослина. Коли подивимось через мікроскоп на порошинку з поля, то побачимо, що в ній рухаються мільйони живих істот, що роблять корисну працю — розкладають трупи тварин та рослин на первні, з яких молода рослина будує своє стебло, листя, квіти, зерно. А в зерні заховує живий зародок нового життя наступного покоління. Сповнивши своє завдання і передавши своє життя в зародок нового покоління, старе сотворіння умирає. Його труп розкладають гнильні бактерії на перегній, на якому виростає наступне покоління. СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПЕРЕМАГАЮТЬ. Велика містерія життя.

Подивімось на два з вигляду подібні дерева яблуньки і грушки. Одно дає овоч яблуко, друге — грушку. Запитаймо: яка сила надає яблукові форму округлу, а грушці видовжену з шийкою? Цих же обидва овочі ззовні оточує не якась тверда форма, а повітря? Ба, навіть та сама рослина, напр., кавун має сорти круглі і сорти видовжені. З двох зернят однакового вигляду виростають різні рослини на тій самій землі, за тих самих природних умов. Які ж сили заховані в тому малюсінькому зародку — в маленькому зернятку? Сили, що роблять з ніби однакових зерен різні рослини. Пригадаймо, що ми говорили про ґени.

Не лише кожне Боже сотворіння має своє призначення, але має своє призначення і кожний орган кожного сотворіння.

Є чимало рослин, яких зерна мають крильця (клен), або пух чи волосячко (кульбаба, бавовна), щоб вітер розносив зерна від матірної рослини і засівав дальші вільні простори. Як рослина «додумалася» до такого способу завойовувати нові землі для своїх нащадків? Матеріялісти кажуть: це зробила сила селекції. Пухнасті, крильцяті зерна вітер розносив, і вони розмножувалися на вільній землі, а звичайні гинули на старім місці, заглушуючи одне одного. Це правда. Але залишається велике, дуже велике питання: А яка ж сила ЗАПОЧАТКУВАЛА ті крильця та пух? На це матеріялісти не мають відповіді.

Або ще такий приклад. В піщаних пустелях, де є обмаль поживи в ґрунті, та в південних пралісах, де велика конкуренція не дає рослині досить поживи з ґрунту, ростуть рослини, що живляться комахами, їхні квіти своїм медом приваблюють комахи. Комаха залізе до середини квітки; квітка закривається — і рослина споживає комаху. Яка сила збудувала цей механізм?

Від тварин рослина борониться колючками, отруює. В пустелях рослини складають навесні запаси води на літо (кактуси), вкривають своє листя шкірою, щоб вода не випаровувала. Мурашки мають державну організацію: мають військо, рабів, корів, будують міста, ходять військовими, добре організованими походами на сусідів. Павук будує павутиння, наче б інженер накреслив йому план. Птахи, комахи мають радар, барометр і т. д., і т. п. Все це удосконалює селекція в конкуренційній боротьбі за існування. Але яка ж сила ЗАПОЧАТКУВАЛА їх? Матеріялістична відповідь: «повстала само собою» — є надто дитяча.

Подібних чудес у природі є безконечні мільярди. Кожного дня маємо нагоди їх бачити і переконатися на власні очі, що нема в світі ані одного мікроскопічно малого сотворіння, яке не мало б свого призначення, яке не робило б якусь потрібну працю.

Найпростіші з тих призначень люди мають сили збагнути.

Знаємо призначення брів, вій, волосся чи дірочок у нашій шкірі або печінки чи нирок і т. п. Отже, ті призначення, що їх ми можемо пізнати намацально, своїми обмеженими людськими відчуттями, ми розуміємо. Але тих призначень, що їх не можемо намацати своїми смислами (а вони є дуже обмежені), призначень у житті, далеко важнішому і далеко більшому за матеріяльне життя, — у житті духовому, ми не розуміємо, і щойно починаємо доглупуватися, хоч на власне ці найголовніші призначення вказують уже тисячі років всі світові релігії, а найбільше — християнська. Призначення людини і нації. І нації, бо і нація є живий організм, створений законами життя, законами боротьби за існування, цими предвічними законами Бога. Чому ж вона мала б не підлягати їм? І вона підлягає, подобається це чи ні людям. З історії знаємо, що нації народжуються, ростуть, зріють, а коли ухиляються від Божих законів, то хворіють і навіть умирають, даючи погній для росту нових націй.

Про призначення людини і нації не хочуть слухати наші відірвані від свого народу інтелігенти, а наш глибоко християнський народ знає про призначення людини і нації. Авторові цих рядків колись оповідав старий селянин, пасічник, про призначення кожної живої істоти, і людини, і народу. Як далеко вище стоїть наш народ за свою збаламучену матеріялістичними теоріями еліту. Між іншим, це ще один приклад загублених наших геніїв. Чи не був би цей дід Юхим великим філософом, якби дістав освіту?

Українські слимаки верещать: «Знову призначення нації! Знову світові місії! Маємо тих московських, німецьких та інших місій аж по вуха, а ті божевільні націоналісти накидають нам ще свою рідну місію. Досить вже тих дурійок! Геть з усякими місіями! А зрештою, — кажуть вони, — що нам, звичайним людям, до тих абстрактних теорій всіляких місій? Ми, звичайні люди, цілком задоволені життям, коли маємо конкретний хліб з маслом та теплу хату, без жодних абстрактних теорій».

Не розуміють недолуги, що той їхній конкретний хліб та хата залежать, нерозривно пов’язані з тими клятими «абстрактними» теоріями. Не розуміють, що коли з’являться «теоретики» зі своїми «абстрактними» теоріями, як, напр., В. Лєнін чи А. Гітлер, то мільйони тих звичайних задоволених життям людей їдять «хліб» (без масла) в концентраках, а їхні хати горять в огні, що його запалили власне оті «абстрактні» теорії ворожих місій.

Так! На власній шкірі ми довідалися, що означає московська та німецька місія. Добре тепер знаємо, що ті обидві нації призначили Україні «місію» бути погноєм для росту їхніх націй. І не лише призначили, але і щедро угноювали нашу землю мільйонами наших же трупів.

Лише українські слимаки не розуміють, що сталося це власне тому, що українська еліта забула свою ВЛАСНУ місію — місію України, місію, що її наклав на Україну Бог. Сталося це тому, що самі українці забули те, що знали їхні предки — забули призначення України. Були б не забули, то не було б не лише тих московської та німецької місій, але не було б і самих тих «місіонерів». Такі–то реальні наслідки «абстрактних» призначень, місій нації.

«На цих горах возсіяє благодать Божа», — сказав апостол Андрій Первозванний, вказуючи на Київські гори. Від безпосереднього учня Христа дістали українці Божу Благодать. Безпосередньо, а не через чужинців спливає Божа Благодать на Україну. Це є змістом багатьох старих українських образів. На мініатюрі (зберігається в Римі) з 1075 року Сам Христос коронує київську королівську пару — Ізяслава та Ірину. На іконах українського Середньовіччя та Ренесансу зображені наші королі з родинами та шляхта, на яких спливає з неба Благодать Божа. На українському прапорі з XVIII ст. (переховується в петербурзькому музеї) зображені запорізькі озброєні кораблі, що пливуть під благословенням Христа. Це все означає на тих образах, що Первозванний учень Христа дав частини свого Первозванства Україні. Цей зміст нашої легенди мусимо взяти як живу історіософічну традицію» (за: Ю. Липа. «Призначення України»).

Існують у світі такі речі, що їх не можуть (хоч би і хотіли) не те що зрозуміти, але й уявити наші слимаки. Не можуть тому, що в їх скалічених матеріялістичним світоглядом душах завмер, атрофувався найголовніший «смисл», що його дав людині Творець, — ВІРА. Ці люди самі викинули найбільше багатство, що його має людина. Самі зробили себе жалюгідними духовими жебраками. Всі матеріялісти є недовірки; вони не вірять навіть і в свою філософію, лиш захоплюються нею в більшій чи меншій мірі. Але й вони визнають існування цього найвищого «смислу» (віри), лиш видумали для нього баламутну назву «інтуїція». Є історичним фактом, що всі ВЕЛИКІ творці ВЕЛИКИХ нових ідей (включаючи і чисто точні) були людьми глибоко ВІРУЮЧИМИ. Москвини є глибоко атеїстичною нацією, і власне тому вони не створили ані одної–єдиної більш–менш великої ідеї, крім «ідеї» великого нищення.

До тих незрозумілих матеріалістам речей належить і віра в Найвищу Справедливість. У 1917 році Бог післав Україні нагоду відновити перервану на 500 років її місію, але Україна (точніше — її еліта) відмовилася ту свою місію поновити. Найвища Справедливість присудила: «Не хочете поновити місію, накладену на вас Богом, то матимете «місію», накладену москвином». Маємо СССР, 15 мільйонів власних трупів і цвинтар на місці найбагатшої країни Европи. Отже, є «місія» в лапках і місія без лапок. А ту без лапок Україна виконувала щонайменше 5000 років.

«Німецький історик J. Engel у своїй «Geschichte der Ukraine» наводить текст заклику українських козаків XVII ст.: «Хто хоче в обороні християнської віри, щоб його посаджено на паль, четвертовано; хто хоче в обороні християнської віри втратити свою голову, зазнати жахливого, нестерпного катування; хто готовий віддати своє життя за Святий Християнський Хрест, хто не боїться такої смерті, — той хай іде до нас».

Український націоналізм поновлює цю місію своїх предків.

Матеріялістичний світогляд не визнає ніяких нематеріялістичних, ірраціональних (нерозумових) духових сил. Він визнає лише ті сили, що їх людина може пізнати своїми смислами; пізнати своїм розумом, що їх може бачити, чути, зміряти, зважити. Визнавці матеріялістичного світогляду, запаморочені успіхами сучасної техніки, повірили у всемогутність людського розуму. Повірили, що людський розум «все може зробити». Повірили, що людина може і мусить змінювати закони природи (встановлені Богом), як лише хоче і потребує. Що більше, повірили, що людина є джерелом, творцем і найвищим суддею навіть духових вартостей; мовляв, сама людина своїм розумом рішає, що є Добро, що є Зло, що є Правда, а що є Лжа.

Ідучи таким шляхом, метеріялістичний світогляд зруйнував саму ОСНОВУ людського життя і співжиття — віру людей у Найвищу НЕЗМІННУ правду і страх людей перед КАРОЮ, що її накладає вона за переступи. Знищивши у людей віру в Бога, матеріялістичний світогляд знищив і страх людей перед карою Божою. А власне цей страх перед карою ВСЕВИДЯЧОГО Бога протягом тисячоліть стримував двоногого звіра від звірячих вчинків. Найліпшою ілюстрацією цього є бестіяльні мордування мільйонів не лише чоловіків, але й жінок і навіть дітей москвинами, німцями, жидами за останні 40 років.

Сучасна людина стала, таким чином, сама собі Бог і сама собі суддя. В матеріялістичному суспільстві кожна людина має право рішати: що є моральне, а що не моральне; що є справедливе, а що не справедливе. Наша приповідка каже: «Що голова — то інший розум». Отже, в світі повстало стільки «моралей», стільки «справедливости», стільки «правд», скільки є хат. Людина і людство стали на шлях духової анархії, духової дегенерації, яка вже призводить, як бачимо на власні очі, до нечуваного озвіріння, схудобіння, божевілля сучасних цивілізованих націй, які щораз швидше котяться вділ до культурного позему первісної мавполюдини, людожера. На наших очах повторюється знаний нам з історії цикл упадків культур.

Лік на врятування людства має в своїй кишені кожний народ, включно з африканськими дикунами. Мають його і par exellence матеріялістичні народи: московський, німецький, жидівський. Кожний з них створив свій міт своєї місії повести людство до щастя. Як та їхня місія виглядала на практиці — знаємо.

Як виглядатиме українська?

Ми вже згадували, що культура, духовість і світогляд московського, німецького і жидівського народів зародилася, виросли і сформувалися на підпожжю і в умовах мисливсько–номадського життя, що створювало духовість і світогляд наскрізь матеріялістичні. Німці прийняли християнство розумом, не душею, а москвини просто переробили християнство на своє національне поганство. Отже, всі ідеї, що породили месіянізм цих трьох народів, ідеї, що на них спираються вони і донині, є ідеями матеріялістичного світогляду. А для нього людський розум є найвищий законодавець і суддя, і він, людський розум (а в практиці московський, німецький, жидівський), має рішати: що справедливо, а що ні, що є правда, а що брехня, що є зле, а що є добре для нас (напр., концентраки чи геноцид).

Українська духовість, культура і світогляд виросли й оформилися на підложжю і в умовах осілого, рільничого життя, що зробило духовість і світогляд української нації на всі 100% ідеалістичними, глибоко християнськими, і то від самих початків, від зародження нашого народу, а це ж тисячоліття тому. Ця діяметральна протилежність українців до москвинів та німців чи жидів ясно вказує і на діяметрально протилежний характер українського месіянізму. Та є ще друга обставина, дуже важлива для зрозуміння характеру українського месіянізму.

Духовість південного Сходу формувалася тисячоліттями в повній протилежності до Заходу, про що ми вже говорили. Кліматично–економічні умови багатющого півдня сприяли вже на світанку праісторії зародженню й оформленню релігії ідеалістичної в своїх основах. У гармонії з нею і внаслідок тих же умов формувався і характер тамтешніх народів: неаґресивний, пасивний, флегматичний, лагідний, поетичний, мрійливий, добродушний, ледачий.

Духовість північного Заходу формувалася в протилежних південному Сходові умовах. Кліматично–економічні умови життя примушували людину Заходу дивитися більш під ноги на тверду землю, а не мрійливо в небо, як на півдні, бо достиглі банани не падали їй до рота, як на півдні, але навпаки — життя треба було здобувати власними, і то тяжкими, зусиллями. Формувався характер агресивний, ініціятивний, енергійний, твердої вдачі, непосидючий, реалістичний і часто жорстокий. Цей характер відбився і на їхньому християнстві. Християнство Заходу є агресивне, реалістичне, ближче до землі, як до неба, а тому здисципліноване і догматичне, як католицизм, або раціоналістичне, сухе, більш від розуму, як від серця, багатосектантський протестантизм.

Християнство Сходу є пасивне, ліберальне, толерантне, поетичне, ближче до ідеального первісного. Візантія, зродившись у лоні Заходу, успадкувала і добрі, і злі риси обох — Заходу і Сходу.

Україна, перейнявши християнство від Візантії, не перейняла від неї нічого, що протирічило українській духовості. Україна є найсхіднішою частиною Европи не лише географічно, але і духово. В розділах про праісторію ми говорили про тисячолітній тісний зв’язок України з південним Сходом і про обосторонній культурно–релігійний вплив. Цей тісний зв’язок відбився і на українському християнстві.

Але в Україні не падали дозрілі банани самі до рота, а життя треба було здобувати власною працею. Та багатюща українська земля щедро платила за ту працю, і це не зробило, як на Заході, українця агресивним, твердим реалістом. Він лишився типовою південною людиною, з усіма її добрими і лихими прикметами. їх бачимо в щоденному житті кожного українця і в усій нашій історії. Українська нація є par exellence мирна, неаґресивна нація. Малої ін’єкції північно–західної крови (скандинавської?) вистачило лише на 2–3 століття імперської доби. Лише за тих коротких кілька століть бачимо агресивність України: Святослава — на південь і Володимира — на північ. По них через усю нашу історію донині Україна ЛИШЕ БОРОНИЛАСЯ. Навіть західний дух Запорозького Ордену був виключно оборонний. Колонізаційний наступ наш на південь був лише поворотом нашої від тисячоліть землі. Правда, боронилися ми так завзято, як ні один народ у світі. Чорне море має більше української крови, як води.

По Гетьманщині москвини подбали вицідити з України якнайбільше «західної» крови. Наслідки: не лише наші соціялісти віддавали і віддають москвинам Крим, Кавказ, Донеччину (хоч москвини мають до них стільки прав, скільки і до Франції чи Англії), але і навіть наші націоналісти прийняли (м’яко висловлюючись, дитячо–наївний етнографічний принцип. Оскільки ж більшим націоналістом–державником був 1000 років тому Великий Святослав, який спирав Україну на Волгу зі сходу, на Дунай із заходу і на Кавказ із півдня. Тепер українці твердо тримаються своєї політичної догми: «І чужого не хочемо, і свого не дамо». Шляхетно, демократично, по–християнськи, але наслідок… і свого не маємо.

Подобається нам чи ні, але стоїмо перед фактором, на який мусимо вважати, якщо не хочемо жити в світі мрій, — Українська нація є глибоко пацифістична. Ніякі заходи не зроблять її агресивною, бо ґенів крови змінити несила людям. Кривава лекція, що її дали нам москвини, особливо за останні 40 років, лишень відродила у нас дух Хмельницького–Мазепи, а не дух Святослава–Володимира (дяка Богові і за це!). «Чужого не хочемо», хоч те «чуже» врізується болючим клином в живе тіло України, як, наприклад, Донеччина. Про стовідсоткових ідіотів та зрадників, які давали (і планують давати) кожному зайді в Україні рівні з українцями права, — нема що і згадувати.

За цей свій пацифізм, за свою неаґресивність заплатила Україна століттями поневолення сусідами. На похиле дерево і кози скачуть. Не лише дикуни–москвини їздили на нашій шиї, але навіть чеські швейки, які умлівають зі страху, лише подивившись на зброю; навіть румуни насмілювалися простягати свої руки на нашу Одесу. Мабуть, навіть зайці не бояться українців. Що й казати! Мирний нарід. Що ж дивного, що пара зайд може диктувати свою волю на нашій землі.

Але надходить нова епоха в історії людства. Епоха, коли самої фізичної сили вже не вистачає. Що більше, виростає сила, сильніша за гармати, танки і бомби накупу. Фізична сила стає вже самознищенням.

Ім’я тої сили — ВІРА. Віра в справедливість справи, за яку проливається кров. Віра в конечність проливати кров за ту справу. Віра настільки сильна, щоби зродила бажання проливати кров — ворожу і свою. Не будуть стріляти гармати, ані рухнуться танки, літаки, якщо у тих, що їх урухомлюють, не буде бажання їх урухомлювати; не буде віри в свою справу; не буде ДУХОВОЇ сили боротися. Часи, коли можна було страхом кар примусити вояка стріляти проти його бажання, минули. Москвинам не помогли «заґрадітєльниє атряди» із скорострілами, спрямованими на спини фронтових частин. Німці не мали скорострілів за своїми плечима. У десятеро слабші людьми і зброєю відділи УПА розбивали удесятеро сильніші відділи москвинів, бо віра упівців була в тисячі разів більша за віру москвинів.

Та найголовніше є те, що віру не можна випродукувати, як у фабриці продукують гармати. Добра пропаганда може викликати псевдовіру, с. т. почуття поверховне, без коріння в душі. За першої гарячої проби та псевдовіра розтопиться, як лід на сонці. Лише старі нації мають глибоку духовість, у яку національна віра пускає глибокі корені. Україна є одна з найстарших націй світу.

«Не скуєш душі живої». Не вистачило всім Неронам минулого і сучасного мечів і вогню знищити християнську віру, віру в Бога і Його закони. І цю силу, що перемогла Неронів, сучасний матеріялістичний світ відкинув, а на її місце поставив сили атомової бомби. І стоїть тепер на краю бездонного провалля, переляканий, безпорадний, втративши віру і в свою атомову бомбу.

Україна віри у Всемогучого Бога, у спасенність Його законів ніколи не губила. Губила її лише зденаціоналізована наша інтелігенція, і то лише ті одиниці, які добре ковтнули московської отрути — московської «культури». Богові дяка, наш народ тою «культурою» гидився. І тепер з надр народу, народу віруючого, християнського виходить і приходить до голосу і влади нова наша інтелігенція. Приходить з Тризубом, завершеним ХРЕСТОМ. Приходить з високо піднесеним жовто–блакитним БОЙОВИМ стягом, на якому власною кров’ю написано: БОГ і УКРАЇНА.

А фелазький рожевий прапор УЦР та її рабські універсали, де не було і згадки про Бога, Україна викинула з прокляттям на смітник історії.

Правда, є ще чимало людей з нової інтелігенції, які ще пишуть слово «бог» з малої букви, але все ж пишуть, с. т. і в їх душах москвичи не могли заплювати це слово над словами. Роки 1941–45 показали, що і ця затруєна москвинами наша нова інтелігенція дуже скоро зміняє малу букву на велику в слові «Бог». Чому? Бо ніколи та людина, що забула віру в Бога, не поверталася і не повернеться БЕЗ ЖАХЛИВОГО УДАРУ по її безвірності. Лише по жахливих катастрофах перелякана людина і людство поверталися до Бога, про що свідчать історичні цикли падіння культур і держав.

Україна той жахливий удар вже дістала. Вона вже доходить до кінця своєї Голготи. А світ ще й не починав того стадного і НЕУХИЛЬНОГО шляху. І лише тоді, коли на місці Нью–Йорку, Парижа будуть догоряти румовища, серед яких блукатимуть напівбожевільні від страху тіні людей, — лише тоді ці жалюгідні тіні опам’ятаються і звернуться до останньої надії — на поміч Всемогучого Бога. Ані на хвилину раніше.

Українці вже чверть століття блукають серед своїх румовищ. Але вони ВЖЕ мають своїх П’ЯТСОТ БЕЗСМЕРТНИХ, які ВЖЕ смертю смерть перемогли. Українці ВЖЕ стали на шлях спасіння; ВЖЕ повернули всі свої надії на Всемогучого Бога.

ПОКАЗАТИ людству цей шлях — це і є місія України.

Показати не гарматами і концентраками, пропагандою і самохвальством. Показати власним ПРИКЛАДОМ. Показати, не примушуючи до нього нікого. Лише бути живим дороговказом для людства. Лише бути живим ДОКАЗОМ того, що ЛИШЕ БОЖІ закони ведуть до «царства Божого на землі».

А поміж Божими законами є закон, який накладає на людей ОБОВ’ЯЗОК — ЧИННО ПОБОРЮВАТИ диявола і його визнавців. Християнський обов’язок поборювати сили зла, сили нищення, сили ненависти.

Що є московська нація — ми говорили.

Тому призначення України є також і тримати північних визнавців диявольської віри замкненими в залізній клітці, перед тим вибивши їм вовчі зуби і видерши їхні зажерливі пазури. В 1917 році Україна цього не зробила, хоч могла. Не виконала Божого закону. За це покарав її Справедливий Бог. Тепер виконає.

Це завдання, це призначення не є нове для України. Вона виконувала його тисячоліттями. Протягом тисячоліть Україна нічого іншого не робила, лише започатковувала і розбудовувала ЖИТТЯ на географічних і культурних «диких полях». Скільки разів протягом тих тисячоліть дикі, диявольські сили нищили життя, створене генієм української Нації! Але український нарід не зневірився — сильну бо мав віру. Відбудовував на руїнах нове життя знову, знову і знову.

Скілько–то культурних, духових скарбів роздаровувала наша нація всьому світові протягом тих тисячоліть. Про рештки тих скарбів у Малій Азії, Єгипті, в Европі ми згадували.

Пробувала Україна навернути до Бога і людських виродків — москвинів. На жаль, без успіху. А скільки ж своїх сил витратила Україна на лише цю одну спробу — ушляхетнити звіра–москвина! Хто зродив і розвинув московську літературну мову; хто заклав і розбудував московську імперію, її культуру, — про це ми говорили.

Протягом тисячоліть творчий ґеній Української Нації все творив і творив нові матеріяльні і духові багатства. ЗАВЖДИ ТВОРИВ. НІКОЛИ І НІЧОГО НЕ РУЙНУВАВ.

Він не лише сам творив, але і помагав іншим народам творити.

Бо ж протягом довгих століть Україна своїми грудьми рятувала європейську культуру від знищення її азійськими ордами. Сама спливала кров’ю, а інші народи рятувала.

Сповнювала закон Сина Божого. А скільки української крові пролили саме ті, що їх Україна рятувала. І незважаючи на цю чорну невдячність, українська нація не має в своїй духовості ані тіни ненависти.

Панує закон Сина Божого.

Скільки спокушав диявол Україну взяти приклад з сусідів — Україна не взяла.

Слухала закон Сина Божого.

Яка ж велетенська сила духа в нашій нації! Яка ж велич душі нашого народу. Шляхетна, дійсно християнська нація, — сказав про нас 300 років тому чужинець П. Алепський. Свята правда.

Як могла повстати така велетенська сила Творчого Духа Української Нації? Що скріпило її так дуже?

Зародилася ця сила 10000 років тому з рільничої, ідеалістичної, фактично християнської культури. Скріпила її безпереривна БОРОТЬБА. Поклавши на Україну дуже тяжку місію, Бог подбав, щоб Україна НЕ ЗЛЕДАЧИЛАСЯ на своїй багатющій землі, щоб не поклонилася Золотій Мамоні, щоб не прийняла метеріялістичного світогляду. Для того Він і посилав на Україну дикі орди із сходу, заходу, півночі і півдня. Зі всіх чотирьох сторін. Для того післав і В. Лєніна з усім, що той кат приніс.

Україна витримала Божу пробу, виправдала Боже довір’я до неї: була Божим знаряддям для рятування людської, християнської культури протягом усієї своєї історії.

Є ним і тепер. Власним прикладом має Україна доказати людству, що лише беззастережне сповнення законів Бога приведе людство до царства Божого на Землі.

Це є призначення України. Виконувала його вона протягом тисячоліть. Виконає і тепер.

З поновленою вірою в Бога і Його закони, з очищеною в огні жахливих страждань останніх 40 років, з непохитною волею виконати визначене Богом її призначення — вступає Україна в нову, велику історичну епоху. Вступає в своїй старій історичній ролі — апостолом Христової Науки. Науки Великої Любови.

Горі імієм серця!

Україна здійснює клич п’ятисот Безсмертних:

БОГ і УКРАЇНА!!!


Великдень 1956.

На чужині.





XXXIV ТВОРЧИЙ ДУХ УКРАЇНИ | Українець і Москвин: дві протилежності | ПІСЛЯМОВА