home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



ПІСЛЯМОВА


Усе починається з містики.

Ш. Пеґі

Усе в цій книжці є лише фантастичні теорії, божевільна містика і мертве минуле, — скажуть наші сліпі і глухі фелаги («загублена українська людина»). Направду, нещасні, жалю гідні каліки! Нещасні сліпі слимаки, що не можуть бачити великого, як Гімалаї, ясного, як сонце, факту, що власне оті «фантастичні» теорії, оті «божевільні» містики, оте «мертве» минуле — ВОНИ, а ніщо інше, СТВОРИЛИ реальний СССР, з усіми конкретними наслідками для України і світу.

Справді, чи може бути щось більш фантастичне за теорію, містику (панувати над усім світом) народу дикунського, малочисленного, найбіднішого матеріяльно і духовно? А власне таким був (і є) народ московський в XVI ст., коли їхній божевільний чернець Філофей вигадав свою теорію «Москва — III Рим». Божевільна, фантастична аж до комунізму теорія (містика), але власне вона, а ніщо інше, привела москвинів на найвищий за всю їхню історію верх їхніх національних мрій — СССР. Ось як навіть справді фантастичні теорії, навіть справді божевільні містики стають конкретною діяльністю.

Також фантастичною теорією та містикою була «теорія» Теслі з Назарету. А в які конкретні форми реального життя вилилася ця містика, знають навіть фелаги, лише не розуміють того, що читають в історії народів.

Так! Правду каже Ш. Пеґі, що ВСЕ починається з містики. Це добре розуміли і наші великі прадіди і властиво тому написали золоті, славні сторінки нашої історії, сторінки, що ними пишаються навіть наші фелаги. А написали ті золоті сторінки власне тому, що вони мали СВОЮ містику, СВОЇ теорії, які і привели наших прадідів до Київської імперії, до славної Гетьманщини, до Лицарського Ордену на Запоріжжі.

А все ж не помогла б москвинам їхня теорія III Риму, якби знайшлася в Европі сила, яка своєчасно обрізала крила тій божевільній московській фантазії, — скажуть наші недовірки.

Так, це правда. Але ще більша правда, якої несила зрозуміти нашим фелагам, це є власне те, що тою силою мусила бути, і — історично об’єктивно — могла бути ЛИШЕ Україна, а ніхто інший. Ми, не знаючи своєї історії, не розуміємо, що власне цю роль накидала нам невблаганна історія, байдуже, хотіли ми її чи ні. Ми занедбали цю роль і маємо — цілком логічно — СССР. Нове занедбання цієї історичної нашої ролі призведе до нового СССР під іншою назвою.

А щоб ту роль виконати, то насамперед треба мати СВОЮ теорію, СВОЮ містику, знати СВОЄ минуле. Мав і знав це все наш національний пророк, і тому викликав з «високих тих могил» «лицарів святих» — тіні наших предків. Тому він і вчив «правнуків поганих», що коли вони знайдуть, Що в тих прадідівських могилах заховане, то не журитиметься Мати Україна.

Викликав він — забутих нашими духовими фелагами — тіні великих наших предків. І викликав. Ці «тіні» воплотилися в С. Петлюрах, Є. Коновальцях, Т. Чупринках, М. Міхновських, УСС, УНА, СВУ, ОУН, УПА, Крутах — Базарах, в мільйонах Біласів — Данилишиних — Щербаків, 500 безсмертних Басарабів — Теліг у Кінґірі.

Ці тіні наших предків врятують Україну і світ від диявольської сили на ім’я Московщина, що тепер має маску СССР. Врятують не тим, що лише обріжуть крила теорії «Москва — III Рим», але відрубають ті крила разом з головою тої потвори. Так, як, розуміючи свою історичну місію, зобразили наші предки постать патрона Києва — лицаря Михайлика, що відрубував голову диявольському змієві.

Це інстинктово передчували (і передчувають) ВСІ москвини. Звідси їхня скажена лють на все українське. Москвин Н. Бєрдяєв помітив, що вся московська література пересякнена передчуттям якоїсь катастрофи. Сучасні москвини — всіх політичних кольорів — напружують всі свої сили, щоб запобігти тій катастрофі, заманюючи українців (навіть сучасних Галайд) на спасенний для москвинів старий шлях УЦРади.

Та намарно! Той фелазький шлях Україна вже залишила безповоротно. Кров’ю 15 мільйонів своїх найліпших синів і доньок обмила жахливий злочин — зраду своєї еліти. І власне ця кров робить з новітніх Ярем новітніх Галайд. Галайд не лише месників, але й АПОСТОЛІВ СТАРЕЗНОЇ ІДЕЇ. Тої самої ідеї, що її голосив Тесля з Назарету. Тої самої, що є в нашій легенді про Андрія Первозванного в Києві. Тої самої, що нею жили і за неї вмирали наші лицарі Запорізького Ордену, лицарі, що їх викликав Т. Шевченко з могил. Теорія? Містика? Мертве минуле? Чи аж надто реальне життя?

А завтрашню реальну Україну будуватимуть ніхто інший, лише духові діти отих 500 безсмертних містиків з Кінґіру, що на своєму прапорі написали «Бог і Україна». На яких саме основах вони її будуватимуть — продемонстрували переконливо 1938–45 роки. Ті роки показали також аж надто ясно: за ким іде, кого вважає за свій провід обдурений у 1917 році фелагами наш народ. Тому наші збанкротовані фелаги так запопадливо шукають допомоги рідної їм і нерідної (але з доларами) демократії (міжнародної мафії). Даремні їхні надії. Україна — це вже не Малоросія 1917 року. Виросла вже Україна на такого духового велетня, що навіть сили, о небо сильніші за наших швейків, примушені напружувати свої сили в боротьбі з Україною, з її власною, українською містикою, що називається УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ. Той самий, що його колись вони проголосили каригідним «зоологічним шовінізмом», «бандитизмом» (див.: М. Грушевський. «Українська Партія соціял–революціонерів та її завдання»), але потім примушені були містицизмом народу визнати найголовнішу ідею того «бандитизму» — ідею Української Самостійної Держави. Будуть колись примушені тим же народом визнати й інші ідеї української містики. На еміграції вже примушені мовчати за своє «релігія — опіум для народу». Більш того! Примушені навіть ходити до церкви для замилення очей «темного» народу. Така–то сила незрозумілої їм містики. Ніякі сили вже не звернуть Україну зі шляху, що ним веде нашу націю наша власна містика. Містика, що її творив творчий ґеній нашої нації протягом тисячоліть. Не зверне вже зі шляху, яким ішла за всіх часів свого розквіту, багатства, сили. Зі шляху, випробуваного тисячолітнім досвідом. Наведемо для ілюстрації приклад, як та містика реалізується в національних емблемах.

Соціялістична УЦРада ухвалила в 1918 році за державне знамено України безхресний тризуб, оточений якоюсь стилізованою рослиною. Тризуби Володимира були з хрестом і без хреста. Який з них символізує ДУХ нашої нації? На це ми відповіли в цій книжці. Але маємо офіційне державне знамено — безхресний тризуб. Чи маємо триматися традиції безбожницької УЦРади, чи маємо шанувати свій глибоко релігійний і християнський народ? Щоб державне знамено (державний герб) України дійсно символізувало справжню Україну, воно мусить символізувати насамперед духовість української нації. А вона є наскрізь християнська. Соціялістична УЦРада не мала і не хотіла мати нічого спільного з релігією і тому прийняла безхресний тризуб. Відроджена старезна наша глибоко християнська нація буде мати за своє державне знамено Тризуб, середній «зуб» якого буде домінуючий у Тризубі Хрест.

Що символізує рослинка навколо соціялістичного тризуба? Про що вона нам пригадує? Хіба про етнографічні ідеали наших беззубих українофілів; ідеї людей доби національного занепаду України. Державне знамено кожної великої нації символізує, пригадує велич, славу, могутність нації. І наше державне знамено мусить символізувати, пригадувати велич, славу, БЕЗПЕРЕРИВНІСТЬ ТИСЯЧОЛІТНЬОЇ нашої ДЕРЖАВНОСТІ. А тому знаменові нашої Київської імперії — Тризубові мають асистувати знамена інших діб нашої державности. Праворуч Тризуба має стояти державне знамено нашої Гітитської держави з XVI ст. до Р. X. — олень, а ліворуч — знамено спадкоємця і продовжувача Київської імперії — Галицько–Волинської нашої держави — лев. Беремо знамено гітитської, а не скитської (або сарматської) діб, бо маємо оригінальні гітитські державні документи, а скитських оригінальних не маємо. Таке державне знамено України точно і правдиво символізує нашу старезну націю, її державність від XVI ст. до Р. X. понині. Символіка, що промовляє до нас великим голосом наших великих предків, випростовує наш зігнутий рабством хребет. А що говорить етнографічна німа рослиночка?

Бог і Україна. В цих двох коротеньких, але ж яких ВЕЛИКИХ словах вкладається вся історія, весь зміст життя, вся духовість, дух і душа нашої давньої нації. «Бог і Україна» — це НАЙВИЩИЙ СИМВОЛ України. І він МУСИТЬ бути і на нашому державному знамені. Слова «Бог і Україна» є нерозривною частиною державного знамена України — християнського Тризуба. Клич «Бог і Україна» мусить бути не лише на державному знамені, але й на кожній монеті Української держави (на американських є слова «В Бозі наша надія»). Цей наш національний клич, наш національний символ мусить пишатися над дверима кожної нашої церкви і кожної школи, щоб пригадувати українцям про зміст і мету їхнього життя.

Наші науковці донині не дослідили походження і символіки нашого національного прапора. Коли, хто і чому вибрав саме жовтий та блакитний кольори? (Між іншим, мало поширені на прапорах інших націй, але є на єгипетському, перському, шведському, іспанському).

Творчий дух нашого народу створив легенду, яка говорить, що нашу столицю і нашу націю поблагословив ніхто інший, лише ПЕРШИМ апостол Сина Божого. І не лише поблагословив, але й прорік місію України. Чи ж не мусить наш національний прапор символізувати ДУХ нашої нації, що створив саме таку легенду? Якби наша еліта не відірвалася була від духа власного народу, то вона, напевно, була б вибрала національним прапором України ніщо інше, лише стяг Андрія Первозванного, хіба зукраїнізувавши його символіку (блакитний хрест на білому тлі). Замість білого полотнища дали би блакитне, колір неба, символ ідеалістичного світогляду нашого релігійного народу. Символ рільничої культури нашої нації — золотий колір дозрілого збіжжя — символізував би золотий колір Андріївського хреста. Золотий хрест першого апостола сина Божого на блакитному (небесному) полотнищі — це символізувало б справжню Україну та її місію в світі. Дуже велика, дуже глибока символіка! Вона наповнювала б душі українців почуттям національної вищости, національної гордости.

Наша еліта не знала, ЧОМУ творчий ґеній нашого народу створив легенду про Андрія Первозванного на київських горах. Тому вона не розуміє і донині: чому наш народ відкинув, не прийняв інтелігентське раціоналістичне «Хай живе Україна!», а створив своє ірраціоналістичне «Слава Україні!».

Ми помічаємо тепер, що українська молодь (і селянство) співає «Ще не вмерла Україна» без ентузіязму, якось неохоче. Чому? На це відповідає відповідь на питання: Що є національний славень? А національний славень є квінтесенцією національної гордости, вираз почуття національної вищости, вираз віри в свою націю (раніш персоніфіковану в особі короля). Тому–то слова і мелодія національних гімнів великих націй завжди є урочисті, мужні, тверді, що випростовують у людей зігнуті житям хребти. Люди мимоволі стають струнко.

«Ще не вмерла Україна» створили (власне позичили у поляків) наші українофіли — ці типові представники доби занепаду нашої нації: люди національно зневірені («Ще не вмерла», отже, може вмерти); люди з глибоким почуттям своєї національної меншвартости; люди, що їх характеризуємо тут терміном «фелаги», с. т. раби, які не відчувають і не розуміють свого рабства і задоволені роллю погною для панської нації. їхній твір «Ще не вмерла Україна» віддзеркалює цю їхню фелазьку ментальність. І слова, і музика його є жалібною тугою, плачем, сумом, тому не випростовує наші хребти, але ще більше їх згинає, бо той сумний тон і сумні слова породжують сумнів, а ніяк певність своїх сил, а національну гордість і поготів. Як би ні! Та ж ті ласкаві «вороженьки» якось зникнуть самі собою, не знати з якої причини «згинуть, як роса на сонці». А вже потім, як вони самі згинуть, то аж тоді «запануєм у своїй сторонці» (не на своїй землі, не у своїй державі, лише в етнографічній, провінційній сторонці). Ми і співаємо цей фелазький стогін меланхолійно, як на панахиді «Зі святими упокой» (недармо ж є там слово «вмерла»), і співаємо розтягнуто, розтягнуто аж до нудоти. Але як тільки починаються строфи «душу й тіло ми положим за нашу свободу», то одразу переходимо на швидке темпо, на бадьорий, чоловічий тон. Чому? Бо ці слова не є словами фелагів, але словами козаків (тому і згадка про них), а це пригадує нам, що ми НЕ Є фелагами, і наші хребти інстинктово випростовуються на саму згадку, що «ми козацького роду».

І. Франко не відривався від духовости українського народу ані на одну хвилину. Часове (за молодих літ) захоплення соціялізмом не захитало його глибоко української духовости. Звідси і характер його «Не пора». «Ще не вмерла» і порівняти не можна з «Не пора». Це — дві протилежності. В «Не пора» нема згадки про смерть, навпаки — «пора для України жить»; не ждеться, поки «вороженьки» самі загинуть, а присягається — «Ми поляжем, щоб волю, і славу, і честь… ЗДОБУТИ — тямки ірраціональні, містика, якої нема і натяку в «Ще не вмерла». Музика бойова, мужня, що випростовує хребти. Отже, не дивно, що «Не пора» було славнем галичан, байдуже, що неофіційним.

«Ще не вмерла» вибрала за гімн України також соціялістична фелазька УЦРада. Вибрали ще гірші за українофілів представники національного занепаду України. Соборність (українських земель) вже є нашою національною аксіомою, і то остільки непохитною, що навіть наші ренегати (і півренеґати) бояться одкрито її поборювати, хіба скрито, підло. Галичани мали (і мають) завеликий (в більшості незаслужений) респект до «старших братів» — наддніпрянців і тому не мали відваги «накинути» їм «Не пора», хоч воно о ціле небо вище за «Ще не вмерла» у всіх відношеннях. А це накинення було їхнім (галичан) обов’язком, а не лише правом, бо соборність українські націоналісти розуміють як злиття в одне ціле всього найліпшого, що його мають наддніпрянці і наддністрянці, і викинення на смітник усього найгіршого, що його мають обидва.

Творчий дух нашого народу створив легенду про Андрія Первозванного. І наш геройський, вільнолюбний, певний своєї національної вищости народ був би створив і свій національний славень не менший за легенду про Андрія Первозванного. Тепер до проводу української нації приходить інтелігенція, не відірвана духово від свого народу — вчорашні діти села. І вони покладуть «Ще не вмерла» до музею. Не візьмуть і «Не пора», бо в ньому є принижуюча честь нації згадка про наше колишнє рабство. Натомість прийме такий національний славень, що починається Словом над словами — БОЖЕ, а кінчається гордим «бо ми козацького роду».

А поки що наша еміграція могла би вживати бойове «Не пора», тим більше, що його слова відповідають сучасному станові нашої нації і завданням нашої політичної еміграції. Бо ж, справді, не пора жалібно скиглити, що «Ще не вмерла» саме тепер, коли не може бути найменшого сумніву, що Україна і не думає вмирати; коли не сміємо чекати, аж поки «згинуть наші вороженьки» самі собою, а мусимо самі їх добивати.

Нам скажуть: Мусимо шанувати наші традиції. Тисячі українців вмирали з «Ще не вмерла Україна» на устах. Так, традиції мусимо шанувати. Але які? Бо ж маємо традиції Запорізького Ордену чи УПА і маємо традиції УЦРади, яка хоч би й несвідомо, але фактично була ворогом України (її державної самостійности). Чи маємо і тепер шанувати традиції і закони ганебної пам’яті угодовецької УЦРади? Тисячі українців вмирали з «Ще не вмерла» на устах. Так! Шануємо їх пам’ять. Але ж не менше вмирало українців (і довше) з «Боже, царя (або цісаря) храни» на устах. Також традиції.

Безхресний тризуб і Тризуб — Хрест з Оленем і Левом.

Прозаїчний блакитно–жовтий прапор і містичний Золотий Хрест першого апостола Христового на блакитно–небесному тлі.

Похоронний гімн, що починається «Ще не вмерла», і бойовий славень, що починається «Боже Великий».

Клич «Хай живе» і клич «Бог і Україна».

Кирило–Методіївське братство здитинілих українофілів і Братство Тарасівців — духових нащадків Запорізьких Лицарів.

Карикатура–брехня І. Рєпіна, і правда–факт Л. Перфецького.

Портрет мужика в кожусі та шапці в українському ґетті і пам’ятник генієві України в столиці найбільшої чужої держави.

Україна — етнографічно–музейна тямка і Україна — світова потуга.

Михайло Драгоманов і Дмитро Донцов.

Почуття своєї національної меншвартости — фелазтво і почуття своєї національної вищости — аристократизм.

Земля і небо.

Ось у якому напрямі веде нашу стародавню і вічно молоду націю містика українського націоналізму. І коли кожний український школяр РОЗУМІТИМЕ, ЧОМУ біля Тризуба–Хреста стоїть насторожі Олень і Лев; ЧОМУ національний стяг України має хрест першого апостола Сина Божого; ЧОМУ національними барвами України є блакитна та золота; Чому українці мають національний клич «Бог і Україна»; коли кожний наш школяр буде розуміти ЖИВУ мову «мертвих» могил своїх предків; коли збагне велику містерію життя — «Смертю смерть переміг» і, нарешті, найголовніше з найголовнішого — коли кожний наш школяр буде розуміти премудрість законів Творця всього видимого і невидимого і жити за ними — тоді всі сили пекла, всі диявольські сили цілого світу не переможуть України.

Що більше! УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ ЇХ.





XXXV ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНИ | Українець і Москвин: дві протилежності | УКРАЇНСЬКІ НАУКОВО–ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ, ЩО ЇХ ЗНИЩИЛИ МОСКВИНИ В 1933 РОЦІ