home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



II

СИЛА НАЦІЇ

Дух животворить.

Г. Сковорода

Сила нації — це не лише 40 мільйонів, багатющий чорнозем, робочий нарід, Кривий Ріг, Донбас і т. п. матеріяльні ознаки сили. Великі нації мають силу безмірно сильнішу за всі матеріяльні багатства нації. Це є та сила, яка з двох маленьких острівців на заході Европи, створила світову імперію і вивела весь світ на шлях технічного поступу. Це є та сила, яка з малого міста на півдні Европи створила імперію і запліднила європейську культуру, заклавши основи правопорядку та державної адміністрації. Це є та сила, яка протягом лише кількох століть створила найбагатшу, найвільнішу і найсильнішу державу на обширах диких прерій. Це є та сила, яку мав і наш український нарід аж подостатком за передісторичних часів, а за історичних пов’язується з іменами Святослава, Володимира, Богдана, Мазепи, Тараса й багатьох інших.

З багатьох складників та сила складається. За браком місця тут не будемо зупинятися на них, лише пригадаймо, що в наш «прогресивний» вік чимало з тих складників проскрибовано, виклято словоблудами, фарисеями і просто дурнями. Фарисеї голосно ганьблять і засуджують національний егоїзм своїх ворогів, але свій підносять на височину найвищої чесноти, одягаючи на нього гарні шати: справедливости покривдженим, свободи уярмленим, світового миру, інтернаціональної законности, добробуту широких мас і т. п. облудну демагогію. Чимало легковірів (особливо серед українців) засліплені красою тих шат, не бачать під — справді гарними — шатами голої дійсности. Що ж дивного, що задивлені в небо мрійники, не бачать на грішній землі руху колісниці історії, що переїздить і по їхніх мріях і по них самих, розчавлюючи на смерть.

Національний егоїзм, імперіялізм — це прокляття людства! — лементують пацифісти. Чи ж не вони спричиняють війни, поневолення народів, руїни? Ось татари, засновуючи свою імперію, вигубили кілька мільйонів українців, руйнували висококультурну, багату Київську Русь, затримали на кілька століть поступ України. Московський імперіялізм обернув багату, культурну і вільну Україну в ожебрачену, зруйновану економічно і культурно кріпацьку каторгу і пекло.

Так! Це правда. Але англійський імперіялізм дикі терени Америки, Австралії, Африки, терени, що годували лише нечисленні примітивні племена тубільців, перетворив на багаті, культурні і вільні держави, які годують тепер нові мільйони людей. Московський імперіялізм з багатої землі, населеної мільйонами заможних людей, зробив голу землю і ожебрачив ті мільйони, а англійський імперіялізм з голої землі створив нові джерела заробітку для нових мільйонів людей. Обидва — імперіялізми. Але наслідки цілком протилежні. Як бачимо, справа не в імперіялізмі, а в чомусь іншім.

Брутальна сила розбудовує імперії, — кричать демократи. А чому ж 350–мільйонова — та й ще перелюднена — Індія не заселила сусідню їй Австралію з островами, але зробила це вдесятеро менша, та ще й з другого кінця світу, Англія? Чому 500–мільйоновий, перелюднений Китай не опанував сусіднього йому Сибіру, але зробила це вдесятеро менша, не перелюднена, далека, та й ще дика, Московщина? Чому бідний, малий, дикунський московський нарід поневолив багатий, висококультурний і більший нарід український, а не навпаки? Виглядає, що чисельна, культурна й економічна перевага не є тою силою, що розбудовує імперії. Пошукаймо її деінде.

Все життя нації — політичне, економічне, культурне — залежить від національного характеру нації. Національний же характер, вдачу народу формує оточення, серед якого той нарід повстав і розвивався. Народи, що заселили багаті на їжу, теплі південні краї, не потребували витрачати багато енергії, щоб вижити. Родюча земля давала багаті врожаї майже без обробки, а тепле підсоння давало можливість жити майже під голим небом. Це сприяло вихованню ледащої, безжурної людини. Маючи на місці їжі більш, як досить, південна людина не потребувала шукати нових місць поселення, і це виховало домосіда, виховало неаґресивність щодо чужих земель. Маючи багато вільного часу, південна людина мала час приглядатися до оточення, серед якого жила, до природи та її життя; мала досить часу спостерігати, роздумувати, робити висновки, укладати їх в якийсь кодекс поглядів, вірувань, порад наступним поколінням, коротко — творити релігію, філософію, природознавчі науки, взагалі — культуру. І справді, культура людства зародилася і виросла на багатому Півдні: в Індії, в Китаю, в Єгипті, Месопотамії. І народи, що здавна населювали ті простори, розвинулися на народи м’якої, неаґресивної, безжурної, покірної, поетичної, філософічної вдачі. Вони розвинули у себе глибоку релігійність та зацікавленість нематеріяльним, духовим життям.

Народи, що оселилися в північних краях, жили в цілком протилежних обставинах. Бідна, переважно камениста чи піскувата земля була вкрита лісом. Щоб посіяти, треба було пролити багато поту, викорчовуючи ліс, а врожаї були бідні. Тому головним джерелом їжі стало у них рибальство та мисливство. Рибальство в таких краях, як Скандинавія чи Анґлія, призвичаювало людину до морських небезпек. Бідна батьківщина не могла прогодувати, а широке, рідне море манило довідатись, що є на протилежному боці. І ще за передісторичних часів варяги почали опановувати побережжя Балтицького моря, завойовуючи бритійські острови, заходячи військово–купецькими валками Волгою до Малої Азії, Дніпром до Царгороду. Заганялись навіть до Канади ще 1000 років перед X. Колумбом. Морські небезпеки, далекі військові походи в незнані краї виховали у тих людей відчайдушну відвагу, віру в свої сили, гордість, твердість характеру, почуття власної гідности, енергію, агресивність та усвідомлення ваги організації, основаної на особистій свободі та особистій ініціятиві.

Англійці дуже рано встановили в себе закон майоритету, за яким все майно, права і титул від батька переходили лише до старшого сина, а молодші сини діставали виховання, освіту, меч і… порожні кишені. Отже, саме життя штовхало молодших синів шукати щастя та маєтку за морями. Ця молодь і збудувала світову Бритійську імперію, здобуваючи і закріплюючи за батьківщиною і для себе цілі континенти. Не лише для батьківщини, але й для себе. Це значить, що вони розбудовували цивілізацію в нових диких краях, добре розуміючи, що культурне піднесення краю означає й економічне його піднесення, збагачення краю і їх самих. Так з англійців виробився нарід колонізаторів, організаторів і творців нового життя, нових багатств.

Море і колонізаторство виплекали в анґло–саксів певність у своїх силах, а звідси і почуття власної гідности та пошану до людської гідности взагалі. «Ніколи, ніколи, ніколи англієць не буде рабом» — співається в їхньому неофіційному гімні (порівняйте наш «Ще не вмерла»). Це глибока правда: в англійському характері нема ані сліду рабських рис, і тому він не є тираном–садистом, як москвин, хоч і буває жорстоким.

Розгляд повстання і розвитку національних характерів вказує нам, де шукати ту силу, що будує імперії, цивілізацію і культуру.

З порівняння історії індуської, згл. англійської нації бачимо, що не кількість населення, не природні багатства країни спричинювали могутність нації. Імперію на п’яти континентах створили з диких теренів анґло–сакси, а не індуси чи китайці, хоч останні були старші, численніші і багатші за анґло–саксів. Очевидячки, анґло–сакси мали якусь силу, якої забракло індусам. Так, вони ту силу мали. Вона називається ТВОРЧИЙ ДУХ НАЦІЇ. Наш філософ Г. Сковорода висловив цю велику істину, цей великий закон життя в двох словах: ДУХ ЖИВОТВОРИТЬ. Так! Дух животворить, творить життя. Вільний творчий дух людини і нації родить вищі ідеали, нові ідеї, організує їх в систему тямок, створює план і здійснює його в конкретних, матеріяльних формах. Отже, дух творить не лише духові, але й матеріяльні багатства нації і людства. ТВОРЧИЙ ДУХ НАЦІЇ Є БАТЬКОМ ДУХОВОЇ І ФІЗИЧНОЇ СИЛИ НАЦІЇ.

Творчий дух народу народжується разом з народженням народу, с. т. тоді, коли культура провідної верстви окремих племен вже піднеслася вище примітивно–дикунського позему. Отже, корені творчого духа народу сягають в першопочатки того народу. Це значить, що старший є нарід, то глибший, то сильніший, непохитніший є його творчий дух. Непохитніший — це значить, що він не піддається чужим впливам, а, навпаки, чужі впливи, чужі запозичення перероблює своїм творчим духом, перетоплює в своїй культурній кузні на свій власний смак; надає власний зміст. Яскравим прикладом цього є українська нація. Скільки–то народів, скільки–то різних культур перекочувалося широкими просторами України! Бестіяльно жорстоко і тотально протягом століть засмічували, спотворювали, нищили вороги українську культуру і мову. Знесилена, зруйнована, обкрадена, затруєна чужими –ізмами, політично, економічно і культурно скована кайданами на руках і ногах, Україна — національна Україна, українська Україна року Божого 1958 не лише живе і творить, але й загрожує завалити найсильнішу і найдеспотичнішу в історії людства імперію. Добрі бо, глибокі бо, незнищимі бо основи нашої нації та її творчого духа заклали наші прапредки–трипільці 5000 років тому.

Тут мусимо пригадати різницю між культурою і цивілізацією. Цивілізацією ми називаємо зовнішні, матеріяльні форми, в які виливається, матеріялізується духова творчість людини чи нації. Зміст тої духової творчости ми називаємо культурою, хоч часом говоримо про форми культури (москвини, не визнаючи жодних «духів», видумали дивогляд «матеріяльна культура»). Культура кожної нації складається зі своєї власної, лише їй питомої (національної) культури та запозичень з культур інших народів. Цивілізаторами якогось народу можуть бути і чужинці (разом з власною елітою). Натомість творцями національної культури є виключно власна національна еліта народу. Власна — значить та, що виросла органічно, природно з глибоких нетр свого народу, що зв’язана зі своїм народом КРОВНО і духово, що черпає свою силу з культури власного народу; коротко, що має національний ҐРУНТ, якого соками живе і росте. І лише та еліта, що має глибокі корені в своїм власнім народі, в його культурі має духову силу асимілювати первні чужих культур, гармонізуючи їх із своїми національними, збагачуючи тим, а не засмічуючи свою національну. Вся трагедія москвинів є в тому, що, по–перше: в Московщині — внаслідок її географічно–економічних обставин та історичних подій — народна їхня культура зупинилася, замерзла на примітивному, дикунському поземі, не розвиваючись аж по сьогоднішній день; а по–друге, внаслідок тих же причин — не створилася в Московщині своя національна культурна еліта (її заступила хаотична мішанина чужинців. Див. далі). Не маючи цих двох обов’язкових для національної творчості передумов, не міг — ясна річ — народитися і розвинутися у москвинів їхній творчий дух. Вони його не мають і понині, як побачимо з дальшого нашого викладу.

Поперед ми говорили, що географічно–економічні чинники формують характер, вдачу, ментальність народів. Своєю чергою, вдача народу впливає на творення ідеалів, ідей, вірувань, коротко — на світогляд і культуру. З цих причин антропологи ділять народи на: народи рільничого культурного кола і народи кочово–мисливського кола. Культури цих кіл дуже відрізняються одна від одної. Щоб ясніше уявити собі цю різницю, наведемо простий приклад. Те саме явище в природі породжує у народу осілого, рільничого цілком інші думки, як у народу кочово–мисливського. Напр., наближення зими рільник радо вітає, бо зима є для нього заслужений відпочинок від тяжкої, майже цілорічної праці. Комори повні харчів на зиму, опал на зиму приготований, хата тепла. Тому зима породжує в душі рільника почуття певности в собі, незалежности, самопошани і власної гідности. Роботи взимі мало, і є час подумати над земним і понадземним життям; подумати про Творця земних благ — про Бога та Його закони. Зима наповнює душу рільника спокійною радістю, вдячністю Творцеві (Свята Вечеря, кутя, колядки, обряди). Рільник є ГЛИБОКО релігійний.

Кочовик–мисливець кляне зиму. Ріки позамерзали — нема риби. Звірина поховалася чи вимандрувала. Мороз, глибокий сніг робить полювання тяжким, і часто мисливець вертається з порожніми руками до свого холодного шатра. Холодний, голодний, озлоблений на зиму, на звірину, на природу, на свою долю, на своїх ближніх і на самого себе, кляне все і всіх. Кляне і Того, Хто післав ту кляту зиму, — самого Бога. Він радо визнав би і поклонився чортові, якби той післав йому їжу. В його душі народжується і скріплюється злоба, ненависть. Живучи з полювання, с. т. з убивства, мисливець призвичаюється проливати кров, вбивати; стає жорстокий; навчається не цінити кров і життя людей. Дим з комина теплої хати рільника породжує в нім злобну заздрість і думку вкрасти чи силою забрати у рільника їжу. Виховується загарбник, імперіяліст. Всі думки його зосереджуються довкола їжі, тепла, матеріяльного добробуту — виховується матеріялістичний світогляд, а релігія його обертається на забобонну, зовнішню обрядовість. Мисливець є ГЛИБОКИМ атеїст. (З усіх народів лише одні москвини не мають Святої Вечері, не мають колядок і майже не святкують Різдва. Це царський уряд заборонив колядувати в містах в Україні).

Вже з одного цього простого прикладу бачимо величезну різницю в напрямі, силі, глибині, змісті і навіть формі культур різного походження. Проф. В. Щербаківський пише: «Кожний з цих культурних кругів був витворений зовсім окремою расою, окремою і фізично, і психічно. Але, витворившись, впливає вже далі на психіку приналежних до даного кругу людей. Отже, кожний культурний круг консервує ментальність приналежних до нього людей, розуміється, в певних межах. Ментальність людей чужого культурного кола завжди здається їм дивною, незрозумілою і навіть ворожою, бо в дійсності так і є. Культурні круги є константами (сталими сучинниками) в безпереривно мінливій людській історії, яка стає значно зрозумілішою, коли не спускаємо з ока тих констант» (В. Щербаківський. «Формація української нації»). Отже, і творчий дух, що виростає на ґрунті різних культур, буде різний у всіх аспектах, зокрема в силі. Щодо сили, то величезну, майже вирішальну вагу має ЧАС.

Культура є органічний складник нації і — як і сама нація — є живим організмом. Як і нації, культури народжуються, ростуть, старіють і вимирають, чи — запліднюючи інші — стають складниками молодших культур. Це бачимо на прикладі великих культур Єгипту та Малої Азії.

Національну культуру та її творчий дух можна порівняти з дубом. На доброму ґрунті протягом довгого часу виростає великий, здоровий, глибоко закорінений дуб, який витримує всі бурі. Тяжко знищити його творчу силу; навіть зрубаний він не вмирає; його глибокий здоровий корінь, розгалужений на мільйони дрібних корінців, схований глибоко в землі від ворожої руки, — пускає все нові і нові паростки, нову молоду творчість. Нищити їх ще тяжче, як рубати твердий стовбур, бо ростуть вони з надто глибокої і надто широкої кореневої системи та живляться всією кореневою системою старого дуба. На місце одного зламаного паростка виростають десятки нових, пружних, як загартована криця, що притоптані, зігнуті випростовуються до сонця при першій же можливості. Творча сила такого дуба — незнищима. Незнищимий Творчий Дух такої нації, яка має глибокі корені в старому глибокому ґрунті власного народу. Це ми і бачимо в Україні.

А що означає дух нації в щоденному, практичному житті — видко з прикладу Америки. Творчий дух піонерів–анґло–саксів не міг пустити коріння в чужий йому ґрунт несамовитої мішанини всіх рас і всіх культур, що з неї склався теперішній американський нарід. Поки ще були живі зв’язки із старим пнем анґло–сакської культури, як, напр., Дж. Вашингтон (1732–1799), Б. Франклін (1706–1790), Т. Джефферсон (1743–1826), А. Лінкольн (1809–1865) і т. п. Але коли анґло–сакську кров і культуру залило море всіх рас і культур, включно з чорною, жовтою і семітською, коли утворилася нестравна саламаха часто протилежних культурних первнів, коли та саламаха на місце старих англійських пуританів з їхньою культурою поставила Голівуд з його «культурою» муринських джазів і танґів — тоді анґло–сакський творчий дух здеґенерувався до ролі цивілізатора. Правда, цивілізатором він показався ґеніяльним: за коротких кількасот років американський нарід став найцивілізованішим народом у світі. Але під тою машиновою та залізобетоновою цивілізацією поховали американці рештки свого творчого духа: навіть в техніці не зродили якоїсь епохальної ідеї. Радіо, розщеплення атома, ракетний двигун, нові синтетичні матеріяли — все це не американські, а європейські ідеї; американці їх лише технічно удосконалили. В царині соціяльній американці не створили жодної нової великої ідеї, а лише мавпували європейські, поліпшуючи їх. У царині економічній лише наслідують європейські зразки. В царині політичній оскандалилися на весь світ своїми Тегеранами, Ялтами, Потсдамами, Берліном, Об’єднаними Націями і т. п. фіясками.

Навіть такі примітиви, як москвини, дурять рузвелтів, труменів, як маленьких дітей. Цей найбільш цивілізований нарід, що має величезну технічно–матеріяльну силу, не має духової сили поставити бодай одну десятку того спротиву москвинам, що його ставила і ставить понині закутана в кайдани, фізично знесилена, спалена до чорної землі геройська Україна. Ось що значить у практичному житті Дух Нації. Повторюємо: ТВОРЧИЙ ДУХ НАЦІЇ Є БАТЬКОМ ДУХОВОЇ І ФІЗИЧНОЇ СИЛИ НАЦІЇ.

Весь світ і багато українців мають стару і нинішню московську імперію за велику силу. Бо ж, якщо москвини створили і донині ще мають величезну імперію, то, значить, вони мають творчий дух. Ні, не значить. Треба дослідити: ХТО ту імперію будував, ЯК вона будувалася, ВІК тої імперії.

Щодо віку — Московська імперія існує офіційно два і пів століття, але фактично менше. Два і пів століття в житті нації — це те саме, що два і пів року в житті людини. Московська імперія є ще дуже молода, с. т. є ще в стадії формування, є ще не у стабілізована. Вже цей один факт говорить проти її сили. Друге — як побачимо з дальших розділів — московську імперію будували немосквини, хіба за винятком доби по 1917 році, а що вони «набудували» за цей період ми бачимо на власні очі. Третє — глибша аналіза зросту Суздальського князівства на Московську імперію вказує, що творенню Московської імперії надзвичайно сприяли обставини. До них належать:

1. Величезне «історичне щастя» москвинів. Проаналізуйте, напр., похід Карла XII на Україну або поясніть, чому історична доля не післала німцям когось розумнішого за А. Гітлера.

2. Нерозуміння Европою причин московського світового месіянізму і недооцінення нею його розгонової сили.

3. Державна бездарність, нерозум Польщі, Туреччини й України.

4. Боротьба між собою ворогів Московщини. Москвини завжди були тим третім, який користає з бійки двох.

5. Знайшлось багато чужинців, в тому числі й українців, які помагали москвинам будувати їхню імперію.

6. Надзвичайно розвинений у москвинів національний інстинкт, що дуже добре замінював їм творчий дух.

Імперія, збудована на сприятливих обставинах, а не творчим духом нації, тримається лише доти, доки ті сприятливі обставини існують. Впадуть вони — впаде Московська імперія. На наших очах деякі з тих обставин вже падають. Москвини докладають всіх зусиль, щоб цей факт закрити перед світом. Обов’язком української науки — відкрити цей факт світові і тим зруйнувати міт про силу москвинів. Впаде той міт — впаде не лише страх перед Московщиною, але впаде й ілюзія світу, мовляв, москвини можуть виконати таку потрібну світові роль в системі рівноваги світових потуг. Втративши надію на Московщину, західний світ примушений буде шукати іншої сили, щоб втримати ту рівновагу.

ЧИ УКРАЇНА ЗМОЖЕ БУТИ ТОЮ СИЛОЮ?

«Дайте мені добрий підручник історії якогось народу, і я вам майже безпомилково скажу, що той нарід зробить у сучасній політичній ситуації», — каже еспанський історик А. Кастаньон. І справді, поступовання народу, його становище до власних справ та до інших народів визначається не лише хвилевими, матеріяльними інтересами, не лише програмою партії, що стоїть при владі, а головне ВДАЧЕЮ та історичною ТРАДИЦІЄЮ нації» (М. Волинський).

Отже, погляньмо глибше на життя московської й української націй, прослідім національний дух, національну культуру, національні історичні традиції обидвох, щоб мати підставу заглянути в майбутнє цих націй.





І ВСТУП | Українець і Москвин: дві протилежності | III ПОХОДЖЕННЯ І ВДАЧА МОСКВИНА