home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



V

МОСКВИНИ І ТАТАРИ


Не скиненням «татарського ярма»,

але свідомим передранням спадку

та ідей татар стала Московщина

великою потугою.

М. Правдін

Ті самі історичні обставини, за яких народжувалася і дозрівала нація, очевидячки, формували і її провідну верству. Як знаємо з історії, перша провідна верства предків москвинів складалася виключно з українців, від князя починаючи і на останньому монахові чи урядовцеві кінчаючи. Забирає довгі століття часу, щоб утворилася своя національна провідна верства нації. Отже, за 200–300 років від IX до XIII ст. (до татарщини) не могла з тубильного дикого населення Московщини виростали власна провідна верства; виростали лиш окремі — може, і численні — одиниці, а не ціла класа. Тому аж до татарщини москвини не мали своєї власної національної провідної верстви; її функції виконували нащадки українців. Правда, ті нащадки акліматизовувалися, женилися з тубільцями, пускали корені в московський ґрунт і ставали патріотами своєї нової батьківщини. Багато з них при кожній нагоді намагалися знищити силу Київської Русі, щоб тим посилити свою нову батьківщину. Напр., князь Андрей Боголюбскій сплюндрував основно Київ в 1169 р. Московські історики, не маючи змоги заперечити факт українського походження їхньої першої провідної верстви, повидумували всякі фантастичні теорії, щоб так–сяк оперти своє «право» на Україну та її культуру. Та факт лишається фактом: ми, українці, заклали Московську державу, і ми її розбудували (на свою голову) аж до Татарщини.

Предки москвинів культурно були далеко нижчі за татар. Вже з одної цієї причини вони багато перебрали від татар. Але була ще й друга — далеко сильніша — причина скорого та глибокого потатарщення москвинів. Це — їхня кровна і духова спорідненість з татарами. Як татари, так і предки москвинів — угрофіни належать до тої самої раси (азіятської); обидва ці народи належать до кочово–мисливського культурного кола, тому і мали подібні релігії (поганські), подібний світогляд (матеріялістичний), подібну духовість і культуру. Також обидва починали щойно переходити до вищих за поганство релігій та зв’язаних з ними культур.

Ми звикли вважати татар дикунами, бо ж нічого, крім грабунку, плюндрування, брання ясиру, від них не зазнали. Проте дикунами — як на той час — вони не були. Вони були військовими розбійниками, здобичниками, а ця «професія» за тих часів вважалася цілком законною і морально виправданою. Тоді тою професією займалися всі європейські народи, хто мав до того силу і нагоду. Татари прийшли з Азії, де вони жили в сусідстві з висококультурним Китаєм, від якого перейняли штуку державного управління. Арабські історики ставлять татарську адміністрацію не нижче за римську. Чужоземні купці їздили по всій татарській державі з коштовними товарами цілком безпечно (в Московщині було небезпечно подорожувати навіть у XVIII ст.). Столиця Золотої Орди — Сарай була культурним містом з брукованими вулицями, каналізацією, мистецько збудованим палацом (будував український архітект). Релігійна толернація татар була подивугідна, була вища за далеко пізнішу європейську. Щодо військової вмілости татари не були нижчі за римлян.

Московсько–татарська расова та духова спорідненість спричинила неймовірно скоре і глибоке отатарщення москвинів. За надзвичайно короткий час — протягом першого століття татарської влади — абсолютно все московське життя, включаючи і московське «християнство», отатарщилося. Московські князі — в протилежність українським — відразу ж з початків татарської влади, визнали беззастережно зверхність хана і пішли на тісну співпрацю з татарами. Відразу ж встановлюються приятельські і навіть кровні зв’язки з татарами. Напр., оженилися з татарками князі Глєб Васільєвич, Канстантін Растовскій, Міхаїл Фьодаравіч, Фьодар Растовскій, Юрій Суздальскій і сам великий князь Міхаіл Твєрской. Очевидячки, за прикладом князів тисячі московських вельмож зв’язалися шлюбними зв’язками з татарами, а це полегшувала та обставина, що по всій Московщині були розкидані тисячі татарських урядовців (баскаків) зі своєю військовою охороною. Шлюби з–поміж нижчих верств були цілком легкі і природні, бо ж нижчі верстви були чистокровні угрофіни.

Змішання крови було масове, що і виявила пізніше аналіза крови москвинів (москвини, як і всі азіяти, мають кровну групу «Б»). Московський історик М. Покровский каже, що сучасні москвини мають, щонайменше 80% татарської крови. Додайте ще угрофінську і маєте всі 100% азіятської крови (за винятком хоча б якоїсь частини інтелігенції з домішкою української, польської, німецької крови). В Московщині є мільйони татарських прізвищ, таких, як, напр., Архалуков, Алімов, Аспєтов, Аракчеев, Аксаков, Ахматов, Асланбеков, Артанов, Аргамаков, Армяков, Ахметьев, Архаров, Ащеулов, Арабажин, Асеев, Алеев, Ахшарумов, Ардуков, Арбатов, Баскаков, Берендеев, Бурдюков, Бахметьев, Бурнаков, Бурундоков, Барабанов, Бєклємішев, Балматов, Базаров, Бакчеев, Барханов, Балахонов, Бакунін, Батенев, Барсанов, і т. д. Це лише на дві перші букви азбуки з пам’яті; всяких Годунових, князів Хованскіх, Юсупових, Урусових, Салтикових, Ордин–Нащокіних, Мансурових, Сумбатових та інших князів знайдете сотки в кожній енциклопедії. «Да, азіати ми з раскосими і жаднимі ґлазамі», — пише А. Блок.

«Московські князі і не думали про боротьбу з татарами. Вони розуміли, що покорою і грішми вони можуть осягнути більше, як боротьбою. В Орді звикли, що як приїде московський князь, то буде багато золота і срібла у хана і у його мурзів, тому його завжди так радо вітали. Коли Тверський князь повстав проти татар, хан доручив Московському князеві Івану Каліті приборкати повстання, і той на чолі татарської армії, — як каже літописець, — «землю положиша пусту». За це хан віддав І. Каліті великий княжий трон. Коли князь Юрій Галицький не хотів визнати Васілія Тьомного Великим князем, посилаючись на своє старшинство в роді та на заповіт батька, то московський боярин Всєволожскій в облесливій промові до хана доказував йому, що джерелом всякого права є його ханська воля, а не якісь там старі закони та заповіти» (В. Ключєвскій. «Курс рускай історіі»). Цар Іван III приймав європейських послів в Кремлі, сидячи у шапці. Але коли приїздив посол від хана, то Іван III виїздив йому назустріч аж за браму Москви, злізав з коня і з непокритою головою улесливо кланявся, подавав сам татарському послові кумис (М. Покровскій. «Історія Расіі»).

В протилежність московським, українські князі не припиняли боротьби з татарами аж до кінця татарщини. В цій боротьбі загинули українські королі Лев II, Андрій І. їхній дід король Данило пробував (безуспішно) створити європейську коаліцію проти татар. Золота Орда зі своєю столицею Сараєм на Волзі контролювала волзький торговий шлях до багатого півдня. Вже одна ця обставина владно диктувала москвинам бути в якомога найліпших, приятельських стосунках з татарською владою і татарами взагалі. Справді, в Сараї жили стало сотки московських купців, вельмож і навіть там стало жив московський єпископ. Багато з них були безпосередньо на службі в татарському уряді й у війську. Чужинці, що відвідували сарай (Рубрук, Роґер, Волф) пишуть, що москвини масово служили в татарській армії. Як близько перемішалися москвини з татарами, натякає послання московського митрополита Феосґена, в якому він наказував коритися верховній владі (а вона була татарська). Він не каже, якій владі — татарській чи московській, вважаючи, і цілком слушно, що влада була єдина — спільна татарсько–московська в єдиній спільній татарсько–московській державі.

Московська Церква (с. т. патріярхи, єпископи, народ) так ненавиділи католиків, що навіть пересвячували речі чи харчі, привезені з католицьких країв, а навіть православних українців карали за «латінскає вліяніє» (напр., за плоскорізьби чи статуї Христа, Богоматері, святих), бо то було, на їх думку, страшний гріх. Татари були магометани. Московська Церква молилася за татарських ханів і це не вважала гріхом. Точна аналогія в СССР: там Московська Церква молиться і благословляє савєтську безбожницьку владу.

Офіційно Московщина в складі Татарської держави мала становище федеративне, тому і називалася офіційно «Рускій улус». Жодна частина України не входила до складу «Рускаго улуса», і ніколи не було українського улусу (під будь–якою назвою); і тут була лише татарська окупація. Московські історики називають цю добровільну федерацію Московщини з Татарською Ордою «іґом» (ярмом) і намагаються доказати, що москвини збройною боротьбою скинули те ярмо. А це звичайна московська брехня. Та їхня (московська) збройна боротьба проти татар була нічим іншим, лише участю у внутрішній боротьбі між окремими ханами за владу. Москвини завжди збройно помагали тому ханові, який мав найбільше виглядів на перемогу. І лише тоді, коли Золота Орда вже розпалася, лише тоді москвини перебрали зверхню владу в татарсько–московській федерації. Кажемо перебрали, а не скинули її, с. т. татари і надалі лишилися на своїх адміністративних постах, поволі омосковлюючись мовно і релігійно, стаючи типовими москвинами. «Не відлученням від Золотої Орди, не скиненням татарського ярма, але цілком свідомим перебранням спадку та ідей татар стала Московщина великою потугою» (М. Правдін. «Наслєдіє Чінґіс–хана). Тому–то москвини і не мають державного свята «звільнення з татарського ярма». Вони взагалі не мають «свята незалежности». Всі європейські і американські народи мають своє свято незалежности, бо боролися за свою свободу, вибороли її і, щоб нащадки не забули тої боротьби, встановили те свято. Москвини такого свята не мають донині. 7–го Жовтня вони святкують не звільнення від деспотичної (царської) влади, не перемогу ідей свободи, але святкують перемогу влади (пролетарської) — ще більш деспотичної за скинену.

Варязька династія Рюриковичів зустріла в Україні вже готову, освячену тисячолітньою традицією державну систему та адміністративний апарат. В тій системі великим політичним чинником було віче — парламент у сучасному розумінні. Віче було настільки великим чинником, що часом скидало князів і наставляло нових. Рюриковичі, хоч і не звикли в своїй батьківщині до обмеження королівської влади, все ж мусили в Україні визнати права віча, бо ж не мали сили не визнати.

Цілком протилежні обставини зустріли українські князі в Московщині. Ніякої державної системи ані адміністративного апарату в Московщині вони не знайшли; там були лише дикі, розпорошені племена угрофінів. Ясна річ, українські князі в Московщині не мали жодного бажання обмежувати свою владу, організуючи якесь віче. Так уже на першопочатках московської державности самі московські обставини породили московське самодержавство, породили необмежену владу.

Всі монгольські держави були деспотіями, а в найліпшому разі влада хана в них завжди була необмежена. Необмеженим самодержавцем був і Хан Золотої Орди. Татари були учителями москвинів, отже, татарщина ще більш скріпила природне московське самодержавство — абсолютизм їхніх царів.

Характерним є також факт, що в жодній монгольскій державі ніколи не сиділа на королівському троні жінка. Те саме й у москвинів аж до часів німецької династії. Царівна Софія була цілком випадковим явищем і власне тому короткотривалим. Пригадаймо, що у нас княгиня Ольга панувала ще в X ст.

Як ми вже сказали, внаслідок расової та духової споріднености москвинів з татарами процес потатарщення москвинів стався надзвичайно легко, і скоро. З тої ж причини отатарщення москвинів було дуже глибоке та охопило всі сторони матеріяльного і духового життя москвинів (порівняйте, напр., становище жінки). З цього природнього, глибокого і тотального ЗЛИТТЯ угрофінів з татарами утворився сучасний національний тип москвина. Тип фізичний і духовий. Сторонні домішки, як, напр., слов’янська, були дуже малі і тому зникли в морі московської крови без ніякого впливу. Тут треба підкреслити, що татарська кров дуже піднесла (духово) Москвина. Найвартнішим для москвинів (і фатальним для нас) татарським подарунком було те, що татарська кров дала тому жалюгідному боягузові угрофінові великий степовий РОЗГІН І РОЗМАХ номада та необмежений фанатизм. Ці протилежні прикмети — боягузтво і розгін — виявляються тепер у Москвина. Він стихійно пре громадою, ордою, але позанею гидкий боягуз.

Це злиття, цей національний тип показався дуже тривким, тривалим і дожив в чистому, незміненому стані аж до наших днів. У століттях по Пєтрі І москвин, фігурально висловлюючись, скинув свій національний «халат», а одягнувся в європейський фрак. Але то була зміна лише одягу, лише зовнішніх форм, а внутрішній зміст, мовляв, білизна лишилася стара, брудна, московська. Не змінивши духового наставления людини, неможливо змінити її матеріяльного життя. Весь зміст державного, громадського, приватного життя Москвина лишився незмінним від доби Татарщини по сьогоднішній день. Це визнають і самі москвини (див. писання євразійців).

Про це свідчать і чужинці, що мали нещастя бути в Московщині. Напр., Ф. Герберштайн (1517), Г. Штаден (1575), П. Одерборн (1581), Й. Поссевіно (1586), Ґ. Флетчер (1591), А. Мейовберг (1654), П. Алепський (1655), Ю. Кржаніч (1677), П. Гордон (1684), М. Невіль (1699), Й. Корб (1700), Ф. Вебер (1714), Д. Маршал (1722), Н. Матмесбурі (1778), Ч. Масон (1800), Е. Кларк (1812), Де. Кюстін (1838), Г. Данной (1840), Р. Лагам (1854), Д. Бодлей (1908), Р. Бізлей (1918), Г. Кон (1933), В. Чемберлен (1934), Ф. Войт (1938), М. Номад (1939), Р. Ессен (1943), Г. Ламб (1948), І. Бекер (1950), Д. Борнам (1952), Ф. Борнгорн (1956).

Книжки про Московщину декого з них московський уряд скуповував за кордоном і палив, бо всі вони однозгідно підкреслюють московську несамовиту деспотію, варварство, найгидкішу рабську покору, повну неґацію людської гідности, брак найелементарнішої свободи, продажність і нездарність адміністрації, виказ, неймовірний фізичний і моральний бруд, розпусту, дику пиятику, безсоромну брехню, крутійство, ошуканство, хамство, садизм, примітивну дурну пиху і т. д. І все це від XV ст. до XX ст. включно, без перерви і змін.

МОСКВИНИ Є МОНГОЛИ НАЙГІРШОГО ҐАТУНКУ.





IV РЕЛІҐІЯ МОСКВИНА | Українець і Москвин: дві протилежності | VI МОСКОВЩИНА І КИЇВСЬКА РУСЬ