home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



VII

МОСКВИНИ І НІМЦІ

Будувати імперію — це не значить лише завоювати нові території. Будувати імперію — це значить так пов’язати всі частини імперії, щоб вони мали глибокі економічні, культурні і політичні причини триматися імперії, щоб відділення від імперії не бажали самі її частини. Інакше буде колоніяльна окупація, що, як показує історія, є завжди тимчасова. Класичним прикладом першої є Бритійська імперія, яка офіційно називається British Commonvelth. Сама назва говорить за себе, бо commonvelth означає «загальний, спільний добробут». В деякій мірі подібною була Хозарська держава та Татарсько–Московська за Золотої Орди.

Вся внутрішня культурна, економічна і національна політика москвинів щодо немосковських частин імперії є класичним прикладом колоніяльної окупації. Вже один цей чинник засуджує ту імперію на загибель. Трагедія москвинів є в тому, що шлях англійців був і є для них неможливий, бо причини тої неможливости мають дуже глибокі корені в самій духовості Москвина. Англійським шляхом Москвин не міг би піти, хоч би й хотів. Це є велика і окрема тема, яку донині не опрацювали наші науковці.

Поки існувала могутня Золота Орда, доти москвини не журилися охороною кордонів Московшини та волзького торговельного шляху. З упадком Золотої Орди москвини мусили те завдання взяти на свої власні плечі, а це в першу чергу вимагало грошей та вишколених адміністраторів.

Московщина має бідні болотяні, лісові ґрунти. Московське рільництво може прогодувати всю Московщину лише тоді, коли вкладе велику кількість праці та капіталу на меліорацію та перейде до культурних способів рільництва. Цього і донині в Московщині не зробили, а найголовнішою причиною того (крім браку капіталів та культурности) була і є НЕНАВИСТЬ Москвина до рільництва. Москвин не хотів і не хоче працювати на ріллі (аналогічно і жид). На початках своєї державности москвини не мали багатої України, і тому московський уряд повинен був шукати способів примусити своє селянство орати і сіяти. Єдиним способом до того було припинити вічні мандрівки москвинів по лісах, прикріпити їх до якоїсь громади без права виходу з неї, поставити над ними жандармів, які наганяли б їх до праці та пильнували, щоб вони не порозбігалися. А щоб ті жандарми могли виконувати свої обов’язки, треба було дати їм якусь пайку з урожаю та наділити їх безмежною владою над селянами. Коротко, єдиним виходом було завести кріпацтво. Іншого виходу московський уряд не міг знайти, хоч би й хотів, бо ж стояв перед непереможною перепоною — небажанням москвина працювати на землі. Лише сила — і то безоглядно жорстока — могла примусити московського «брадяґу» обробляти землю. Отже, бачимо, що московське кріпацтво народилося разом з народженням московської держави. Аналогічно з самодержавством самі московські географічно–економічні обставини породили московське кріпацтво цілком природним шляхом. Іншими словами, кріпацтво в Московщині було державотворчим чинником. Цей погляд на кріпацтво так глибоко увійшов в світогляд москвинів, що вони трималися його навіть тоді, коли побачили самі, що він з державотворчого обернувся на державоруйнуючий, як це було в підбитій ними Україні, а пізніш (з розвитком грошового господарства) навіть і в самій Московщині. Московські царі ніколи не знесли б кріпацтво з міркувань доцільности (як це зробили, напр., англійці), а знесли лише тому, що побачили загрозу революції, що і висловив Алєксандр II. Та сучасні червоні царі, йдучи за здоровим національним інстинктом свого народу, відновили ВСІ старі московські національні традиції, в тому числі і кріпацтво. Відродили всі московські традиції і весь московський світогляд (прикриваючи його більш модерною фразеологією), який вважав і донині вважає кріпацтво державотворчим чинником. Руїна сільського господарства в СССР не змінить цього їхнього всмоктаного з молоком матері погляду.

Разом з кріпацтвом народилася фатальна донині для московської імперії проблема видатности кріпацької праці та зв’язана з нею проблема коштів примусового апарату, без якого неможливо одержати мінімум кріпацької продуктивности. За слушним виразом В. Ключєвского цю «квадратуру кола» пробували вирішити всі царі, імператори і сьогоднішні диктатори.

Деспотичне самодержавство було першим рогом будинку московської держави; кріпацтво було другим. Третім рогом будинку став імперіялізм, який повстав у них так само природно, як самодержавство і кріпацтво, з умов московського життя і який так само, як і вони, був єдиним виходом для москвинів. Єдиним, бо відповідав національній вдачі москвинів — народу кочово–мисливського культурного кола, з його злобною заздрістю до добробуту рільника, з його кровожерством, з його вродженим бандитизмом, з його жадобою нищити все.

Московський уряд переконався на досвіді, що ніяким посиленням примусового апарату не витиснути більше грошей від своїх рабів. На торговельні прибутки не можна було покладатися, бо, крім футра та дерева, не мали майже нічого на продаж, та й торговельний волзький шлях був у руках татар. Не лишалося ніякого іншого виходу, як загарбати багатші сусідні землі і народи. Вже перший московський цар Іван IV Лютий підбиває в 1554 р. Казанську та Астраханську держави (рештки Золотої Орди), здобуваючи тим контроль над волзьким торговельним шляхом. Упоравшись на сході, він звертається на захід — підбиває слов’янську республіку Великий Новгород, відкриваючи тим торговельний шлях на Захід. Спроби підбити дальші європейські землі показали москвинам всю примітивність їхнього військового потенціялу, і вони зрозуміли, що без його поліпшення далеко не зайдуть. Тому всі наступні століття по нинішній день москвини присвятили і присвячують всі матеріяльні і духові сили9 що їх мають, ВИКЛЮЧНО розбудові свого ВІЙСЬКОВОГО потенціялу. Більше половини державного бюджету призначалося на ці цілі — безпосередньо чи посередньо за всіх царів, за всіх імператорів, а за нинішніх диктаторів призначається вже не більше половини, але всі 100% бюджету. Вся економічна та культурна розбудова московської імперії за всіх часів мала і має метою збільшити, поліпшити ВІЙСЬКОВИЙ ПОТЕНЦІЯЛ. І москвини добре вирахували, бо ж усі ті видатки на військо поверталися їм стократно з кожної новозагарбаної землі. Скільки–то вернулося з одної лише України!

За 234 роки (1228–1462) Московщина мала 160 зовнішніх та 90 «внутрішніх» війн. Від 1492 р. до 1595 (за 103 роки) Московщина воювала 50 років. Отже, пересічно один рік воювала, а один рік готувалася до наступної війни (В. Ключєвскій).

Для розбудови військового потенціялу, крім грошей, потрібні були і фахівці, цивілізатори. І всі московські царі, імператори, диктатори запрошують тисячі чужинців (головно українців та німців) на московську військову, державну і культурну службу. Після завоювання Прибалтики німці масово посунули до Московщини. Десятки балтицьких німецьких баронів та тисячі інших німців просякли все московське життя: адміністративне, військове, наукове, навіть наставляючи на московський трон чистокровних німців (Єкатєріна II, Пьотр III). Німці зайняли посади міністрів, губернаторів, ґенералів, адміралів, професорів та тисячі інших, перебираючи найвищі пости канцлерів (А. Бірон, А. Остерман, К. Мініх, С. Вітте, В. Плеве, П. Струве та ін.) чи міністрів (Бенкендорф, Дубельт, Нессельроде, Нольде, Таубе, Фредерикс, Штюрмер, Саблер, Меллер та ін.). Зароїлося в московській імперії всяких: Адельсон, Астенберг–Віґонт, граф Адлерберґ, Бурман, бар. Будберґ, Гр. Борх, бар. БломберГ, Баумгартен, Бельґардт, бар. Більдерлінґ, бар. Біспінґ, Бетхер, Бетіхер, Бунґе, бар. Боде, Барк, гр. Берг, Балк, Вітте, бар. Брінкен, Брінкман, кн. Вітґенштайн, Валь, Вільперт, Волькенштайн, Вульферт, бар. Гойнінґтейн, Ґершельман, Ґросман, Ґлазенап, гр. Ґреббе, Ґерноґрос, Ґротен, Ґірс, Ґрінсберг, бар. Ґревеніц, бар. Ґрейфенфельц, Ґіленшмідт, Ґрюнвальд, Ґрессер, Дрейер, Дерфельден, бар. Дрізен, бар. Драхенфельц, Ексе, Ессен, Здекауер, бар. Зальца, бар. Ікскюль, бар. Ґільденбанд, Коцебу, Кубе, бар. Каульбарс, Кауфман, гр. Кайзерлінґ, ґр. Клейнміхель, Клейґельс, бар. Корф, гр. Келлер, Клюке, Клюгенау, герцог Лейхтенберзький, гр. Ламсдорф, Ландсберг, Лауніц, Лампе, Ліґнау, бар. Меллер, Лемке, бар. Местмахер–Будде, Мейер, бар. Медем, бар. Майдель, Моріц, бар. Мейендорф, Міллер, бар. Маас, бар. Менгден, Нейґардт, Нідерміллер, бар. Нольде, бар. Нолькен, ОльдербурГ, бар. Остен–Саксен, Петерс, Плеске, бар. Позен, Плеве, Пілляр, Пільхау, Пістелькорс, Прітвітц, Пальшау, гр. Пален, бар. Рооп, Ротт, Рейценштайн, Рененкампф, бар. Рауш, Траубенберг, бар. Розен, Раух, Раабен, Ріхтер, Рейнбот, Розеншільд, Паулін, бар. Таубе, Тотлебен, бар. Тізенгаузен, Трейчке, бар. Торнау, Шель, Фредерікс, Фелькерзам, Фальх–Фейн, бар. Унгер–Штернберг, бар. Штейнгель, бар. Штемпель, бар. Швахгайм, бар. ІІІіллінґ, Шванебах, Штюрмер, бар. Цеге, Мантойфель, бар. Штальберг, бар. Стааль, Гольштейн, бар. Сіверс, Саблер, Старк і т. д. Це лише високопоставлені барони та фони, і то частинка їх, а середньої та меншої риби Шваців, Шульців, Беккерів, Шмідтів, Мейерів, Фаців, Амбертів десятки, а може, і сотки тисяч (за: В. Гомзин. «Большевизм»). Між іншим, власником кріпака Тараса Шевченка був німець Ф. Енґельгардт.

Німці реорганізували московську армію, флот, державну адміністрацію, фінанси; збудували фабрики; піднесли науку, шкільництво. І не лише за царів та імператорів. Після Рапальського договору 1926 року сотки німецьких інженерів закладали основи індустріялізації СССР. По 2–ій світовій війні (1939–1945) вже не сотки, тисячі німецьких інженерів побудували москвинам кораблі, підводні човни, літаки, повзи (танки), ракетову зброю, атомові бомби.

Без чужинецької допомоги москвини були б не мали і одної десятої того військового потенціялу, що його тепер мають. За цю допомогу москвини збираються «віддячити» європейцям та американцям знищенням їхніх держав.

Українці і німці заклали основи та розбудували і московську мову. Напр., німець Н. Ґреч склав граматику московської мови (до того часу вони вживали українську граматику М. Смотрицького). Німець Ґрот уклав московський правопис та словник. Німець В. Даль зібрав етнографічний матеріял; німець А. Ґільфердінґ — мовний матеріял. Німець Г. Бауер видумав їхню славну варязьку теорію. Німці Брокгауз і Ефрон видали першу їхню велику енциклопедію і т. п. Німці створили і всю московську наукову та технічну термінологію. Властиво, не створили і не московську, а просто переписали московськими буквами німецьку. Чому так сталося?

Кожний, навіть культурний нарід часом позичає чужі терміни, але він завжди змінює їх форму відповідно до законів своєї мови. І ми, українці, маємо чимало позичених у чужинців слів (часто без потреби, бо маємо свої власні), але з них ми лишили лише пень слова, а все інше зукраїнізували. Московська нація, як знаємо, була напівдикунська ще в XIX ст. (властиво, і тепер є) і тому змінити німецькі слова не мала сили (інтелектуальної). А в той час німці захопили провід в науковім житті Московщини, і, цілком зрозуміло, вони вводили німецьку чи знімеччену термінологію, тим більш, що московська мова (народна) була така бідна і нерозвинена, що годі було думати щось взяти з неї.

Цілком протилежне бачимо в українській науковій та технічній термінології. Науку і техніку розвинули європейські народи, яких мови вийшли чи основані на мові латинській і почасти старогрецькій. Отже, самозрозуміло, науково–технічну свою термінологію вони створили на основі латинської та старогрецької мов. Тому сприяв ще й той факт, що науковою та дипломатичною мовою Середньовіччя була мова латинська, а твори грецьких філософів європейці вивчали в оригіналі.

Слов’янські мови не основані і не походять від латинської чи грецької, і тому слов’яни мусили або позичати греко–латинські терміни, або творити свої власні. Нації, що мають багату і розвинену народну мову, можуть це зробити легко. Напр., чехи і українці створили з власного мовного матеріялу (з народної мови) надзвичайно влучні, точні і легко зрозумілі наукові терміни. Звичайно, мають і позичені, але їх більш–менш знаціоналізували.

Нації, що мають бідну, нерозвинену народну мову, примушені були лише позичати в європейців. Так зробили москвини та болгари.

Та у москвинів понімечення мови не зупинилося на науковій термінології, а поширилося навіть на звичайну, щоденну мову і на мову літературну. Чому і як так сталося?

За Середньовіччя творцями літературних мов були монахи. У нас перші церковні книги були написані староболгарською мовою, але українські монахи згодом їх зукраїнізували; утворилася староукраїнська мова. Ці книжки наші місіонери принесли в Московщину. Наші монахи закладали в Московщині монастирі зі школами при них, ясна річ, навчали там староукраїнською мовою. Так ця мова поширилася там серед вищих верств та адміністрації, тим більш, що вищі верстви та адміністрація були українського походження.

Прийшла татарська влада. Татарська мова була без порівняння бідніша за староукраїнську, але далеко багатша за фінську. Політична влада була татарська; по всій Московщині стояли татарські залоги, провідна верства і низи масово женилися з татарами — все це висувало татарську мову на панівну державну мову в Московщині. Легко уявити собі, якою мовою говорили діти татаро–московських мішаних подруж. Фіно–татарська мова з якоюсь домішкою старо–української мала всі вигляди стати державною мовою Московщини, а значить, і мовою теперішніх москвинів. На перешкоді цьому процесові стала Церква (вона була в руках українців). Богослужба, навчання в монастирських школах лишилися в староукраїнській мові. Були би татари накинули москвинам іслам (а це вони могли зробити дуже легко) та замкнули монастирі, то мали б ми нині на північному сході Европи нову азійську, магометанську націю, що говорила б фіно–татарською мовою.

По упадку татарської влади вплив татарської мови на московську ще довго не припинявся, але саме тоді посилився знову вплив української, бо московські царі, не маючи своїх, мусили привозити з Києва багато наших вчених, щоб піднести культуру (а з нею і військовий потенціял) Московщини. «В XVII ст. москвини, зрештою, зрозуміли, що для «кніжнава дєла» треба справжніх учених. Своїх не було, отже, почали закликати з Києва. В XVI і XVII ст. освіта і література Києва та Західної Руси цілком опанували московську» (А. Пипін. «Історія славянской літератури»). «Малороси обсадили в Московщині всі впливові посади. Вони — митрополити, єпископи, вихователі царських дітей, ректори, префекти, учителі шкіл (що їх вони ж засновували), міністри, науковці, державні урядовці і т. п. Все підпадало їх впливам та реформам. Вони виправляли церковні книги, реформували церковну та державну адміністрацію; вони писали книжки, складали проповіді; вони організовували церковні і світські хори; заводили церковний спів, церковний одяг. Вони встановлювали програми і методи навчання в школах, правопис і граматику, навіть диктували москвинам свою вимову. Вони впливали своєю зовнішністю: уладженням своїх домів, способом особистого життя, своїм одягом, поведінкою» (К. Бєссонов). Н. Трубєцкой стверджує, що від остаточного потатарщення московської мови врятували ці впливи Києва. Між іншим, той же проф. А. Пипін з сумом зазначає, що «в Києві до москвинів ставилися з презирством, як до дикунів». Отже, коротко кажучи, московська мова українізувалася, а точніше висловлюючись, у XVI–XVII ст. і до часів Петра І народжувалася в Московщині з української мови московська літературна мова.

Цей процес українізації московської мови спинили німці.

Як ми вже сказали, в століттях по Пєтрі І німці обсадили урядові пости, в тому числі в науці і літературі. Вони побачили, що примітивна фінотатарська мова не має мовного матеріялу, з якого можна б було творити терміни на означення первінів вищої культури. Української мови вони не знали; свою ж мову вважали за зразкову. До того ще прилучилася національна пиха тих культуртреґерів. І німці почали повними пригорщами вводити до московської мови не лише наукову термінологію, але й звичайні слова щоденного вжитку. В московській мові зароїлося від таких слів, як, напр., абрікос (жерделя), бакі (бурці), бархат (оксамит), бінт (пов’язь), борт (облавок), брансбой (сикавка), брандмайстер (пожежник), брюкі (штани), брухт (покидьки), букша (маточина), бунт (повстання), бурта (купа), вакса (мастило), вал (окіп), вальдштеп (слуква), ванна (купільниця), вахта (варта), гауптвахта (вартівня), вінт (скрут), ґєбєль (струг), горн (ріжок), гастроль (виступ), ґлєтчєр (льодовик), ґлазурь (полива), дек (поклад), дюна (надма), зонт (парасоля), камєрдінєр (покойовий), кант (облямівка), кєльнєр (послугач), клапан (хлипак), краґі (холявки), крант (затичка), кран (підойма), крах (руїна), курорт (літнисько), лозунг (гасло), лакей (прислужник), локон (кучер), маклер (посередник), мундштук (губник), орден (відзнака), офіцер (старшина), обер–, унтер–офіцер (над–, підстаршина), паз (утора), пакгауз (комора), парта (лава), патронташ (ладунка), піліґрім (прочанин), палітурка (обкладинка), помпа (смок), ранєц (наплечник), траур (жалоба), фалд (складника), фальшивий (підроблений), фельдшер (підлікар), флюс (опух), флаг (прапор), флагшток (щогла), фон (тло), форпост (передова варта), фрахт (перевізне), футляр (коробка), шайка (ряжка), шанди (окопи), шахта (копальня), швейцар (дверник), шельма (крутій), шина (обруч), ширма (заслона), шіфта (зміна), шкатулка (коробочка), шлюз (спуст), шлагбаум (рогачка), шпали (злежні), шпіон (розвідник), шпулька (коток), шпунт (жолобок), шрам (близна), штемпель (клеймо), штат (держава), штепсель (втичка), штіблєти (черевики), штраф (гривна), штука (одиниця), штурм (наступ), штурман (стерновий), шулер (шахрай), юнкер (юнак) і десятки тисяч подібних слів, що їх кожний більш–менш культурний нарід має СВОЇ ВЛАСНІ.

За часів війни з Наполеоном москвини загналися аж до Парижу. Очевидячки, культурний блиск Парижу приголомшив, здивував тих дикунів. Повернувшись додому, вони почали вивчати французьку мову (в Московщині залишилися тисячі полонених французів) та мавпувати — в точнісінькому значенні цього слова — все французьке. Мавпувати — значить не стати культурнішими, але лише переймати мову, одяг модний, «манери» (зовнішня чемність), наймати французьких кухарів, французьких «бон» (вихотательниць дітей) і т. п. «На людях у французькім фраці, а вдома таргани та блощиці в ласці», — глузували з них українці. МОДА на французьке захопила всю московську аристократію. Школи були порожні, хоч за навчання платив уряд, але «французскіє пансіони» (їх позакладали французькі полонені, часом малограмотні) були переповнені, хоч плата за навчання в них була дуже висока. Головними предметами навчання втих «пансіонах» були «ізящниє манери» та французька мова (В. Ключєвскій).

Ця мода залишила в московській мові тисячі французьких слів щоденного вжитку. Напр., азарт (запал), акомпанімєнт (супровід), акционер (уділовець), амплуа (роля), ангажемент (запрошення), анкета (запитник), анонс (оповістка), антракт (перерва), аплодісмєнти (оплески), апломб (самопевність), аранжер (впорядчик), армія (військо), арсенал (зброярня), артілєріст (гармаш), артіст (мистець), асартімєнт (добір), атака (напад), ательє (робітня), афіша (оголошення), бал (оцінка, вечірка), бюлюстрада (поруччя), баланс (рівновага), банальний (утертий), бандаж (перев’язь), барельєф (плоскорізьба), барьєр (перепона), басейн (водозбір, сточище), бівуак (табір), бландін (русявий), бакал (келих), бонна (нянька), бардюр (окрайок), ботфорти (чоботи), браслет (обручка), брєш (вилім), брашюра (книжечка), брюнет (смуглявець), бульйон (юшка), бутилка (пляшка), бюджет (кошторис), бюст (погруддя), ваза (глек), візіт (відвідини), вініґрєт (саламаха), вуаль (серпанок), гардероб (шатня), Група (гурток), газон (деркик), гапіматья (нісенітниця), гарантія (запорука), гардіна (завіса), гарнізон (залога), гравер (ритовник), гувернантка (вихователька), девіз (гасло), декаданс (занепад), департамент (відділ), деталь (подробиця, частина), дісананс (розлад), дуель (двобій), екіпаж (повоз), експлуататор (визискувач), експорт (вивіз), ексцес (надмір), елегантний (чепурний), емаль (слиця), еполети (караменники), ескіз (нарис), етажерка (полиця), етікєтка (наліпка), жетон (значок), зонд (штир), інтерес (зацікавлення), інтріга (під’юджування), інтімний (близький), кавалерія (кіннота), канделябр (світильник), капріз (вередування, примха), карьер (копня), каска (шолом), квартіра (помешкання), квітанция (посвідка), каланіст (поселенень), каманда (наказ), камєрсант (торговельник), камод (шафа), кампанія (товариство), камплот (змова), кампот (узвар), кампрамєнтация (знеславлення), камунікат (повідомлення), канстатіравать (стверджувати), контрабандіст (пачкар), кантраст (протилежність), кантральор (провірник), контур (обрис), канфети (цукерки), кастюм (вбрання), кашмар (жах), крем (масть), кулінар (кухар), куліси (лаштунки), кур’єр (післанець), курйоз (дивогляд), куртіна (завіса), маґазін (крамниця, склад), манери (поведінка), манжети (чохла), манкіравать (ухилятися) манто (накидка), марінад (меживо), маркер (значник), марш (похід), маршрут (розклад подорожі), медаль (відзнака), мемуари (спогади), міраж (омана), мадістка (швачка), момпасе (цукерки), матів (спонука), аранжерєя (теплиця), ордер (наказ), пальто (плащ), пансіон (бурса), портмоне (калитка), пасажір (подорожний), педаль (ступир), пейзаж (краєвид), пенсне (окуляри), персона (особа), пьедестал (підніжжя), пікет (стійка), пілот (летун), плато (високорівня), поза (постава), портьєр (дверник), прєстіж (повага), пріз (нагорода), протеже (піклованець), пюре (м’яківка), район (округа), рапорт (звіт), реванш (відплата), режим (лад), резервуар (містище), рєзідєнция (замешкання), рєзананс (луна), результат (наслідки), рєкамєндавать (раяти), ремонт (направа), рєнаме (слава, розголос), репрезентабельний (показний), репресія (утиск), ресори (пружні), рєспєкт (повага), рєстаран (харчівня), ресурси (засоби), секрет (таємниця), секретарь (писар), серія (низка), серйозний (поважний), сіґнал (знак), сілует (обрис), спектакль (вистава), стаж (досвід), суфльор (підкажчик), табуретка, (стілець), тіраж (наклад), трактір (корчма), транспартір (кутомір), туалет (убиральня), ураган (буревій), фаварітка (улюблениця), фамільярность (панібратство), фєтр (повсть), фєя (мавка), фільтр (цідило), флірт (залицяння), флакон (пляшечка), фланг (крило), фонд (запас), фантан (водограй), фармат (розмір), шаблон (зразок), шалапай (гульвіса), шеф (начальник), шафьор (водій) і т. д.

«Славарь інастранних слоф, вашедших в рускій язик» має 45000 слів. Під «іностранними» (чужомовними) словами москвини розуміють лише французькі, німецькі, англійські і т. п. слова. А слова, позичені у «молодшого брата» — хахла, не ввійшли до того словника, бо ж вони — «общеє дастаяніє». Додайте до тих 45000 ще й «общєє дастаяніє» і маєте «вєлікій рускій язик», що його не розуміє їхній власний нарід. Народоволець поет Н. Некрасов написав сатиру «Разгавор баріна с мужиком». В ній ані мужик баріна (інтелігента), ані барін мужика не розуміли, хоч обидва і говорили на «рускам язикє» (общепонятном). Причина не в темноті того мужика. Чехи добре розуміють українців і українські книжки читають без словника, але москвинів зле розуміють (часом зовсім не розуміють), а московські книжки не можуть читати без словника.

По 1917 році московська пролетарська влада подбала, щоб їхній мужик зрозумів мову свого баріна, щоб власним досвідом пізнав «русскає значєніє вашєдших в рускій язик інастранних слоф». Московський «не в тім’я битий» мужичок дійсно зрозумів «РУССКОЄ значєніє» їх. Зрозумів, що революція означає «грабь наґраблєннає»; контрреволюція — це кожний «інавєрєц», а найперше — хахол; соціялізм означає мільйони немоскалів — рабів під батогом «вєдущєва» народу; солідарність пролетаріяту означає викачку хліба з 15 мільйонів здохлих хахлів; «гдє так вольна дишит чєлавєк» — це в льохах НКВД та сибірських концентраках; релігія означає десятки тисяч замордованих священиків; «самаапрєдєлєніє вплоть до атдєлєнія» означає «кузькіну мать» та «виварачівай салазкі»; мир значить цвинтар; правосуддя — наган в потилицю; герой — це кат; бог — це «батюшка», що при владі; прогрес це — тисячі гармат, бомб, танків; «пралєтарії всєх стран, саєдіняйтєсь» — це «часи, дєвушкі і водка» «визволених» ним націй; Інтернаціонал — це «дайош растуда єво»… весь світ. Багато ще інших «інастранних» слів зрозумів московський мужик. Добре зрозумів і тим врятував свою імперію від розвалу, а себе від тяжкої праці за хліб насущний.

Московська літературна мова є найменш слов’янська з усіх слов’янських мов, їхня ж наукова мова на всі 100% складається з запозичень у німців, французів та інших європейців; слов’янських термінів є, мабуть, не більше, як один відсоток, бо москвини самі перервали процес послов’янщення (українізації) своєї мови, процес, що розпочався в XVII ст. Натомість москвини дозволили німцям творити московську мову, а згодом і самі французили її щосили. Всім тим москвини прогавили велику, неповторну нагоду створити одну — від Чорного до Білого моря — мову.

Але виникає питання: чи прогавили, чи не хотіли? Мабуть, друге. Мабуть, національний інстинкт підказав їм, що українізація їхньої мови означає поглинення слабенької московської мови далеко сильнішою українською, с. т. українська була б обернулася в державну мову цілої імперії. А від того один крок до гегемонії українців в імперії; два кроки до перенесення імперської столиці до Києва; три кроки до повернення Московщини на старі позиції XI ст., коли вона була колонією Києва. Рятуючись від такої можливости, стали на цілком протилежний шлях — на шлях віддалити свою мову якомога найдальше від української; для того і закликали німців на поміч. Зробили це не свідомо, а радше інстинктово.

Москвини оборонялися від наступу української мови аж до нашої поразки в 1654 р. в Переяславі. По тій нашій поразці, а особливо по нашій катастрофі в 1709 р. під Полтавою москвини вже самі перейшли в наступ на нашу мову, ясна річ, не шляхом поглинання нашої мови московською, а звиклим для тих варварів шляхом нищення. Колись самі відривали свою мову від нашої, але тепер за таке саме відірвання стріляють українців тисячами. Причина маленька: тоді була українізація московської, а тепер московщення української, тоді москвинам помагали німці, а тепер — жиди.

Таку–то роль відіграли німці в Московщині. Ми були б несправедливі, якщо б не згадали, що москвини створили один свій власний мовний шедевр, якого не має жодний нарід в світі. Шедевр на всі 100% московський національний («істінна рускій»). Це — їхній широко розповсюджений від мужика до аристократа, включно з імператорами і диктаторами, МАТЮК. Справа не в його гидоті (інші народи, може, мають гіршу лайку), навіть не в його поширенні, але в його унікальній ролі в московській мові. Своїм матюком москвин висловлює цілу гаму своїх почувань: гнів і захоплення, обурення і подив, презирство і ніжність, злобу і любов. Так! Навіть і любов. Всі ці і подібні почуття москвин висловлює одним–єдиним словом лише з допомогою відповідної модуляції та інтонації. Чи має хоч одна якась мова в світі таке «валшебнає» (чудодійне) слово? Жодна не має такої «перлинки». Москвини мають повне право пишатися своїм «вєдущім» народом (за: Б. Гомзин. «Большевизм — органічне московське явище»).

За царівни Софії (в XVII ст.) була складена генеалогічна книга московської аристократії, т. зв. «Бархатная кніґа». В ній записано: імен московських (властиво, нащадків українців) 33, імен польсько–литовських (також у великій кількості українського походження) — 24%, імен німецьких — 25%, татарських 17%, нез’ясованих 1% (В. Ключєвскій). Цю книгу складено до Петра І, який започаткував масовий наплив німців до Московщини.

Отже, бачимо, що будову московської держави в першій її добі започаткували українці; в другій добі поставили її на ноги татари, в третій добі розбудовували німці та9 як побачимо далі, українці.





VI МОСКОВЩИНА І КИЇВСЬКА РУСЬ | Українець і Москвин: дві протилежності | VIII ЧУЖИНЦІ ПРО МОСКВИНІВ