home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



2. Коляда


Святковий календар у всіх народів, у тому і в нас, розпочинався зимовим поворотом сонця на літо, коли день починає прибувати. Це було Свято народження сонця (Віев паїаіія «оіік), що святкувалося наприкінці грудня й на початку січня, зустріч нового соняшного року. Це т. зв. Коляда, найважніше, центральне зимове Свято, все пересякнене хліборобськими ознаками.[202]

З цим Святом ми вперше познайомились ще за глибокої давнини від римлян. За Чорноморсько-Дунайської доби, коли ми жили при Дунаї, десь ще перед IX віком, ми й перейняли це римське Свято при допомозі слов'ян, що стали пізніше балканськими. У римлян були веселі зимові Свята, т. зв. Сатурналії, що справлялися цілий тиждень, від 17 по 23 грудня. Цього Свята готувалося жертовне порося, робилася врочиста святкова трапеза, скрізь були гри та забави, давалися взаємно дарунки. Врочисто святкувалися бог Сатурн та жінка його Опс, як покровителі врожаю на полі та городі, та багатства вазагалі.

Перед Сатурналіями в римлян були т. зв. Брумалії, Свято бруми, зими, Свято вина. Тягнулися вони 24 дні, з 24 листопада по 17 грудня, по числу буков грецько-латинського алфавиту. І з цими Брумаліями ми так само добре були знайомі ще за Чорноморсько-Дунайської доби.

Ось оці римські Брумалії та Сатурналії сильно вплинули й на наш святковий календар. У нас так само перед Колядою, від Введення починаючи, йде ряд малих, але виразних Свят: Катерини, Андрія, Варвари.

Римські Сатурналії святкувалися довго й пишно, і поширилися по всій Европі, а з тим осілися і в нас. Саме слово «коляда» безумовно латинське, від слова саіешіае, — так звався перший день кожного місяця, а особливо місяця января, коли він гучно святкувався. Це ж слово зайшло й до інших народів, пор. новогрецьке колянта, болгарське коленде чи коледа й т.ін.[203] Наша Коляда святкується два тижні, від 25 грудня по 6 січня ст. стилю.

На передодні Різдва, що заступило Коляду, всяка робота спиняється, і тільки готовиться Свята Вечеря. Скрізь мусить бути повний порядок, — іде Свят Вечір і Різдво, коли господар грає в'своєму домі виразну ролю стародавнього жерця. Він тепер накликує своєму домові й своїй родині щастя й урожаю на новий хліборобський рік.

День напередодні Різдва проводиться в спокої й мирі. По полудні добувається новий вогонь і ним розпалюються в печі 12 полін, що готувалися 12 день, і на них починають готувати 12 ритуальних страв; коли ж не 12, то хоч 9. Уся родина і вся худоба на Свят Вечір мусить бути вдома, а хто не буде, той засуджений блукати цілий рік. За Вечерею, що зветься Святою чи Багатою Кутею, сідає врочисто вся родина зо слугами, а також запрошуються ті, хто не готовить своєї Вечері.

Різдвяна кутя й узвар мають ритуальний характер, і надзвичайно давні. Хв. Вовк твердить (Студії 183), що «одварені в воді зерна пшениці або ячменю, з медом, та зварені в воді сушені овочі нагадують ще неолітичну добу». А під вечір до хати вноситься й кладеться на покуті дід чи дідух ритуального значення, вноситься сіно, а під стіл обжинковий чи звичайний сніп. На покуті ставляться кутя, узвар і бохонець хліба.

Христос родився на сіні, — і цим ушанував його, тому воно на Різдво так шанується всіма. У ніч під Різдво воно стелиться на покуті, а в нього ставиться кутя й узвар.

Про Святу Вечерю повно різних повір'їв. На Святій Вечері не вільно ані розмовляти, ані вставати води напитись, — а інакше будеш усі жнива хотіти пити. Як чхнеш за Вечерею, то на щастя.

На чотирьох вуглах столу на Свят Вечір господиня кладе часник під скатерку, — щоб злу силу відганяти.

Діти залазять під стіл і квокчуть по-курячому, — щоб кури добре неслися.

Перед Св. Вечерею закликають до столу нищівні стихійні сили — звірів, бурі, метелицю, мороза й т. ін. Хтось із молодших, а то й сам господар, кричить у двері чи в вікно: «Морозе, морозе, — ходи до нас куті їсти! Коли не йдеш, то не йди й на жито, пшеницю й усяку пашницю».

У святкуванні Свят-Вечора чи куті під Різдво в теперішній час поміщалося Дохристиянське з християнським. Звичайно в цей день постять, а за стіл сідають тільки тоді, коли появиться на Небі Різдвяна зірка. Хто в родині перший завважить Різдвяну зірку, той буде щасливіший. Перед вечерею господар дому обкаджує з Молитвою ввесь дім, усе обійстя й худобу ладаном. За цю Святу Вечерю конче ставлять порожні миски й кладуть до них ложки для своїх померлих, або й для відсутніх живих.

Сідаючи за вечерю, господар, набравши куті в ложку, вітає всю свою родину, бажаючи всім щастя й здоров'я, щоб Народжене Дитятко благословляло нас і худобу цілий рік і відвертало зле від дому, і на знак великого будучого врожаю тричі кидає кутю аж під стелю, — це й на розплід худоби та бджіл.

Удавнину на Коляду був звичай, щоб господар ховався під час вечері за сніп чи за хліб. Звичай цей відомий у слов'ян Аркони, і його описав Саксон Граматик XII віку: «Жрець під час вселюдної служби ставив снопа між собою й народом, і питався в руян, чи бачать вони його. Коли вони відповідали, що не бачать, то він їм бажав, щоб наступного року його за пирогами зовсім не видно було». Те саме позосталося й досі в деяких місцях України. Господар ніби ховається за снопа чи за пироги, й питається сім'ю: «Чи бачите мене, діти?» Ті відповідають: «Не бачимо!» На це господар: «Дай, Боже, щоб і другого року не бачили!» Або: «Щоб і другого року не видно було світу за стіжками, за копами, за возами та за снопами!» Такий самий обряд відомий і в сербів Герцоговини.[204]

На Свят-Вечір господар особливо не забуває за свою худобу, і дає їй дещо з ритуальних страв, а то благословляє її хлібом та обкурює ладаном.

По Вечері виряджують дітей рознести трохи куті й інші дарунки до своїх родичів та близьких, — за душі померлих предків. Увечері приходять колядники й колядують надворі під вікнами, а в хаті віншують, цебто промовляють святкові побажання: щастя й здоров'я, «повні кошари й великі отари, телички й овечки, зеленого винця й красного молодця». Опівночі під Різдво (в деяких місцевинах під Новий Рік) воли й корови розмовляють і скаржаться на господаря, якщо він їх зле доглядає. Господь може почути цю скаргу й покарати несумлінного. Господь поблагословив волам і коровам говорити раз на рік за те, що вони гріли в яслах народженого Дитинку-Христа.

Цього вечора багато ворожать, а то й заклинають. Господиня, варячи кутю, квокче, щоб кури неслися. Господар, стелючи сіно чи солому, ричить коровою, бекає вівцею й ірже конем, щоб велася худоба. Затикають усі дірки в лавах, — щоб так роти позатикало ворогам. Від Св. Вечері не годиться вставати води напитися, бо так буде і в жнива на полі.

Проти різних стародавніх різдвяних звичаїв виступала і Церква, і уряд. Так, у Збірці російських Законів том XIV ч. 4, 33–34 уміщено таку заборону: «У Навечір'я Рідзва Христового і протягом Свят заводити, за стародавніми ідолопоклонними звичаями, грища, і наряджаючись в кумирську (ідольську) одіж, танцювати по вулицях і співати соромицькі пісні, — забороняється».

Починаючи від Свят-Вечора аж до Водохреща колядують, цебто співають ритуальні пісні, так звані колядки. Колядки — це часто величання з вірою, що те, що говориться про господаря та його родину, конче сповниться, і цим колядки наближаються до заклять. Господарю й господилі в колядках бажаеться щастя й здоров'я, врожай та багатство.[205] Серед колядок є немало дуже стародавніх змістом. Колядують або окремі особи одинцем, або групи парубків та дівчат, тоді їхній голова зветься «березою» (румунське бреза — замаскований, болгарське брезая — маска).

Багато колядок і щедрівок на честь Коляди або з побажаннями врожаю. Уже пізніш, за Християнського часу, поставали нові колядки й щедрівки, в яких почали згадуватися Особи християнського світу. Творенням цих нових колядок і щедрівок вславилася Київська Могилянська Академія в XVII–XVIII віках, та її вихованці, а в Західній Україні ченці Почаївської Лаври в XVIII столітті. З бігом часу християнський елемент у колядках зростає усе більше.

Ще не так давно на Різдво звичайно ходили перебрані та замасковані хлопці чи чоловіки й водили козу; це, певне, запозичений від римських Сатурналій звичай, а коза віщувала врожай. Ці перебрані звалися в стародавніх слов'ян скоморохи (пор. франц. scaramouche, готське scarn — сміх, scarmach — сміхотворець), слово тепер уже майже не знане.[206]

Пізніше Християнство заступило перше Свято народження сонця (dies natalis solis) Святом Народження Христа, але обряди старого Свята скрізь позосталися мало змінні. Християнська Церква на початку святкувала Різдво або 25 грудня (відповідно до 25 березня до Благовіщення, як було на Заході), або 6-го січня (на Сході), і тільки пізніше, з IV віку по всій Церкві стали святкувати Різдво одного дня, 25 грудня, а на 6-го січня було встановлене саме Богоявлення.

Церква сильно боролася зо старим Святом народження сонця, але була невсилі зовсім його вивести. Знаємо, що вже в V віці папа Лев І Великий (440–461) сильно скаржиться, що римський народ святкує не Різдво Христа, але схід нового сонця, його народження, Сатурналії.

Так само й наша Церква завжди виступала проти Коляди, але не могла вивести старих обрядів. У «Синопсисі» 1674-го року Інокентія Гізеля, Києво-Печерського Архимандрита, читаємо: «Ніції пам'яти того біса Коляди й доселі не престають обновляти, наченше х)т самого Рождества Христова, по вся Святия дні собирающеся на богомерзкія ігралища, пісні поють, і в них аще і о Рождестві Христовом поминають, но зде же беззаконно і Коляду, ветхую прелесть діаволскую, много повторяюще, присовокупляють».

З довгими Святками Коляди поєднані були різні інші Свята, що вже або забулися, або позосталися в неясних уривках, про які згадують обрядові пісні. Так, у Галичині святкували Свято Туриці, на честь бога Тура, і про це Свято є згадка й у Львівському Номоканоні XVII віку, про що я розповідав вище (див. про Тура, ст. 113).

З, Колядою зв'язано й Свято Коронуй а. Що це за Свято, наука вияснила мало.[207] Дослідники твердять, що Коронуй — це назва Коляди, і таке розуміння заховалося в Україні, у волохів і болгар. В Іпатієвому Літопису під 1202 роком згадується угрин Коронуй: Фставил бо бі у него Корочюна. В XII віці про КорочуНа згадує Новгородський Літопис, як назву загальну. Є вістка, що на Закарпатті крачун — великий білий коровай, різдвяна паляниця. Саме слово «коронуй» пояснюють або що це найкоротший /нень 12 грудня, або що це день «покрочував», почав здовжуватися; а то виводять від румунського сгасіші — Різдво.



1.  Річний ритуальний календар | Дохристиянські вірування українського народу | 3.  Новий Рік і Водохреща