home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement




4

В Дамме Уленшпігелевого батька звали Kolldraeger, або Вугляр. Волосся в нього було чорне, очі блискучі, шкіра — як і його товар, за винятком неділі і свят, коли в його домі не шкодували мила. На зріст він був невисокий, але кремезний, дужий, з веселою усмішкою на обличчі.

Коли кінчався день і надходив вечір, він ішов до якої-небудь таверни, яких чимало було по дорозі до Брюгге, промити добрим пивцем горлянку, чорну від вугілля. Всі жінки, що виходили на поріг свого дому подихати свіжим повітрям, приязно вітали його:

— Добривечір, вугляре! Доброго пивця тобі!

— Добривечір, бажаю й тобі, щоб чоловік не відразу засинав коло тебе, — відповідав Клаас.

Дівчата, вертаючись юрбою з поля, ставали перед ним поперек дороги і вимагали відкупного.

— Що заплатиш за право пройти: червону стрічку, золоті сережки, оксамитні черевички чи флорин у калитку?

А Клаас хапав першу-ліпшу в обійми і цілував то в свіжу щічку, то в шию — що було ближче до губів, — а потім казав:

— Все інше просіть, мої любі, у своїх коханців.

І вони з реготом розбігались.

Діти впізнавали Клааса по його гучному голосу і тупанню черевиків. Вони бігли за ним і гукали:

— Добрий вечір, вугляре!

— Хай вас Бог береже, ангелята мої, — відповідав їм Клаас, — але не підходьте близько, бо й вас замащу, як негренят.

Проте малеча сміливо підступала до нього. Тоді він хапав кого-небудь за курточку, мазав його своєю чорною рукою по обличчю і, сміючись, пускав до гурту, де здіймався шалений регіт.

Сооткін, дружина Клаасова, була добра жінка: вставала на зорі і працювала пильно, як мурашка.

Удвох з Клаасом вони обробляли своє поле, впрягаючись у плуг, наче воли. Важко було їм тягти його, але ще важче волочити борону, коли дерев’яні зуби цього польового знаряддя роздирали суху землю. Проте вони весело працювали і, працюючи, співали.

І хоч яка була суха земля, хоч як палило їх сонце своїм гарячим промінням, хоч як вони знесилювались, а волочили борону, аж ноги підгинались, та коли зупинялись і Сооткін повертала до Клааса своє лагідне обличчя, він цілував це тендітне дзеркало душі, і вони забували про свою велику втому.



предыдущая глава | Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах | cледующая глава