home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





12


Мертвий дім завалився через місяць після цієї події — це сталося вночі, й поховав під своїми уламками всіх його пожильців, які там залишилися, за винятком одного, мене, бо я жив тоді в Києві. Ніхто вже не міг мені описати, як те сталося, тож я можу тільки ту картину собі уявити. Дім мусив завалитися раптово, бо ніхто не встиг із нього вискочити, навіть із долішнього поверху. А оскільки нікого не залишилося, щоб мені повідомити, преса й радіо про такі речі тоді не повідомляли, то я довідався про те не відразу. Галинка, вже тепер моя дружина, писала мені листи щодня, найбільше через день, і от кілька днів од неї листів не було. Я затривожився. Ще кілька днів — ані листа. Я почав думати казна-що, але не те, що сталося насправді, хоч мав би, бо в останніх листах, які я одержав, Галинка писала, що її мати стала неможлива, проганяє її з дому, хоче, щоб вона в домі не ночувала, однак згодом затихала й говорила, що все одно нікому із них не вберегтися, бо все призначено й приречено, і починала тяжко плакати. Галинка переконувала її піти показатися лікареві, але та й слухати про те не бажала.

— Я нічим не можу допомогти! — скімлила Олька. — От бачу нещастя, а допомогти не можу!

Читаючи це, я не міг не згадати Кассандру.

Галинка ж вважала, що цей материн неспокій — наслідок ураження від електрики, що його перенесла мати, а до того додався ще стрес після самозапалення бабусь-пиячок. Сподівалася, що з часом у неї все мине.

Я, признаюся, також поставився до того опису легковажно, бо мав тоді багато роботи: працював по бібліотеках, а містично настроєний ніколи не був, навіть навпаки. Тут я себе виню, бо, зрештою, не в містиці річ, а в елементарній зношеності нашого дому. Той дім своїх мешканців не раз попереджував, частково завалюючись.

Отже, мене ніхто не міг про нещастя звідомити, бо сусіди дальші, хоч і чули, що я десь у Києві навчаюся, адреси моєї не знали, й де моє місце навчання, не відали.

Пробув у невіданні днів десять, а що листи від Галинки не приходили, вже не міг знайти собі місця, кинувся на автобусну станцію й поїхав додому. Отоді я й побачив на тому місці, де був наш дім, купу лому й нагромадженої цегли. Дерев’яні частини сусіди вже порозтягували, зрештою, розібрали й руїну, коли витягували звідтіля жертви. Сусіди мені про все оповіли, сповістили також, де поховано загиблих, я пішов на цвинтар і в заціпенінні просидів там цілий день. Ночувати в рідному місті тепер я не мав де, тож увечері повернувся до Києва, і тепер тільки зрідка туди приїжджаю, щоб упорядкувати могили рідних і покласти на них квіти.



предыдущая глава | Привид мертвого дому. Роман-квінтет | Post scriptum