home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





8


Ту їхню історію я не доказав. Моя братова, скажемо, була жінка своєрідна. В один час її серце бувало широке, щире і щедре, вона всіх, хто прибивався до їхнього дому, жаліла, пригрівала, і виступала тут з братом заодно, в час інший ставала сварлива, жорстка і нестерпна — мій м’якого характеру брат цим хвилям здебільшого покірливо улягав, як берег моря, що однаково спокійно приймає і розбурхані хвилі, і хвильки лагідні. Але часом і він ставав твердою скелею, об яку ті хвилі розбивалися. Саме в такі періоди міг схилитися до того, що ми називаємо подружньою зрадою, бо належав до людей, які люблять розмірене життя, а від житейської колотнечі втомлювався і навіть руйнувався. Його ж жінка увібрала в себе риси двох психічних типів своєї статі: дбайлива невсипуща господиня, яка щосили дбає про лад у власному домі, і розгнівана фурія, котра тільки тоді дістає задоволення і відчуття повноти життя, коли світ довкола неї колотиться. Саме в такі періоди брат часом дозволяв собі поблукати по поетичному полі, на якому буйно цвіте гречка, — це й отвережувало його половину, адже для того, щоб згармонізуватися, їй треба було переколотитися, попереживати, поперехвилюватися, а підозра в чоловіковій невірності для цього чи не найліпший рудимент. Потім знову наступав штиль, ця пара пливла по житейському морі в добре засмоленому човні, який не пропускав жодної течі, — так тривало до чергового вибуху: шторм, розбиті об камінь хвилі, затоплений човен, розбиті прибережні споруди. Мій брат поїхав у Слов’янськ саме під час такого шторму. Він гримнув дверима і сповістив своїй розбуялій половині, що, можливо, не повернеться. Сиротюк міг би радіти, снуючи нитку змови довкола сестри й мого брата: момент випав найвірогідніший. Все розігрувалося, як по картах, камінчик клався до камінчика, брат мій запалав полум’ям кохання до Сиротюкової сестри, Сиротюкова сестра горіла полум’ям кохання до мого брата, вони забули про світ і навіть про самого Сиротюка. Сестра його відпросилася на кілька день з роботи, дитину урочисто відправляли в дитсадок, а тоді починалося щось запаморочливе: палав вогонь, величезний, до неба, палив і спалював, вони самі палилися і спалювалися, забувши одну визначальну й підступну істину, що вогонь, особливо, такий великий, може спалити і їх; що чим більший вогонь, тим швидше він гасне, що довго горить те, що тліє, що вони так швидко вичерпаються — обоє ж були голодні, обоє спраглі. Брат вважав, що хряпнув дверима свого дому назавжди, що він тим самим попалив кораблі, що він завше помилявся, і ось нарешті знайшов те, що шукав, те, що дасть йому тиху гавань, хоч про яку тиху гавань може йти мова, коли так палає розбурхано вогонь? Але брат мій завжди був невиправним ідеалістом, повен святого пориву, він горів жалем, що така пекельна молодичка стільки часу прожила без чоловіка, та й не має вже надії його собі роздобути. Мій ідеалістичний брат відчував себе героїчним півничком, випнув золоті груди, стрибнув на облитий ранішнім сонцем пліт, вигнув вогненно-червону шию, закинув криваво-червону голову, встромив дзьоба у сонячне коло і заспівав, розсипаючи перла свого гарячого оптимізму, свого кохання і зовсім забувши про те, що там, у Житомирі, далеко не все так просто, як здається, що там живе десь приблизно така ж, як оця, котру бачимо, бабця, хоч та бабця має свій характер і свої дивацтва; а брат із своєю Людою чомусь і досі не розписаний — це, зрештою, також примушувало братову весь час стримувати власний буйний темперамент; отже, коли його, мого брата, в хаті біля засмерділої річки Кам’янки не стане, то бабця його жінку має підстави натурально зі своєї хати виселити, що, напевне, склало б їй немалу приємність. Сиротюк, здається, також знав, що мій брат зі своєю жінкою нерозписаний, можливо, саме на цьому й ґрунтувався його підступний план, бо вважав, що братові буде легко від жінки піти, хоч не враховував іншого, а саме братового трохи незвичайного характеру; я, наприклад, напевне знав, що саме цей факт найбільше його біля своєї половини утримував, бо так він мав можливість її весь час жаліти. Окрім того, братова моя й досі жила в бабчиному домі непрописана, отже, без брата вона в тому домі й справді ставала б ніщо, і саме така фатальна ситуація і найбільше зіграла, що брат мусив рано чи пізно одуматися, бо в нього були свої душевні обов’язки, а коли вже він відчував такі обов’язки, то його вже ніщо не могло спихнути з наміреного шляху, не кажучи про те, що мав дитину, хлопчика, до якого був прив’язаний всією душею, бо той хлопчик удався кволий, хороватий, анемічний, хоч, здається, з ясною головою — зараз тому хлопчикові було чотирнадцять років, і той хлопчик був так само міцно прив’язаний до батька, як і батько до нього. Отже, брат мій, попри все, до рідного дому був прив’язаний не так формальними, як сокровенними нитками, тому міг напевне відчути конечну річ, що там, у Житомирі його законна половина вже одумалася, вже утишилася, вже відчула небезпеку, вже розкаялася, вже пізнала всіма загадковими фібрами свого жіночого єства, що гаятися не можна ніяк, що свого загулялого півника пора повертати додому, що треба його знову завоювати, хай відчує тиху осолоду власного дому, хай пізнає ласку і любов, яку вона все-таки вміє йому давати — братова моя в цих питаннях була мудра. Вона розшукала Сиротюкову адресу й бахнула телеграму, в якій ішлося про те, що їхня дитина сильно захворіла, що в неї запалення легенів і що можуть бути лихі наслідки, що вона дуже тим стурбована (дитина в цей час сиділа на дубі, що ріс біля хати наших батьків, і плювалася соняшниковим лушпинням, напускаючи при цьому на себе вираз філософської добродушності). Телеграма полетіла до Слов’янська, тріпочучи стрічечками з надрукованими літерами, її прийняв Сиротюк, і ось тут саме він став причиною того, що мій брат повернувся до Житомира. Сиротюк мав таке пошанівне ставлення до телеграм, що не посмів її подерти, хоч чудово розумів: його план переманити брата в Слов’янськ при палкій допомозі власної сестри, валиться, як іграшковий дім. Він приніс телеграму моєму братові сам і єдине, на що спромігся, — прогаяти один день, і в той день вогонь, що так бунтівливо спалював коханців, трохи втишився. Річ у тому, що брата вже й без телеграми почала їсти тривога, що та друга, в Житомирі, потребує більшого співчуття, ніж ця, задоволена. Зрештою, одержавши телеграму, він, може, трохи засумнівався, що його коханчик захворів, але й не вірити тому не мав підстав, адже той справді був хорувата, квола дитина; отже, мій брат завдяки тій телеграмі почув зойк пораненого, почув нещасного, погук ображеного, пригніченого, упослідженого, а в нього була вже така вдача, що не міг такий голос злегковажити і зневажити. Мій брат клятвено пообіцяв Сиротюковій сестрі повернутися, після чого вони заживуть нерозлучно, він приїде в її трикімнатну квартиру і оселиться там, але в тій трикімнатці судилося оселитися оцьому кабану, що й досі хропів на отоманці, плямкав губами й постогнував. Мій же брат повернувся під крильце своєї половини, а та вже знала, як його до себе прив’язати: на шовковий, шовковенький шнурочок. Коли брат від’їжджав, Сиротюк із сестрою махали руками, в усіх трьох лиця були смутні, після того Сиротюк якийсь час навіть не писав братові, і мій брат спокійнісінько його забув. Але до часу: бачить читач — ми сидимо в оточенні Сиротюкової родини, яка й досі не відає, як їй з нами повестися, і чекаємо, коли рипнуть двері й увійде той, на котрого всі сподіваються.



предыдущая глава | Привид мертвого дому. Роман-квінтет | cледующая глава