home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



10

Коли пан Стокворт і пан Гіт (у котрого до луки сідла досі було прив’язано той ідіотський пташиний череп) неквапливим кроком проїхали повз в’язницю, що слугувала також офісом для шерифа, шериф Ейвері, помічник Дейв і помічник Джордж Ріґінс саме сиділи на ґанку. П’ятнадцять хвилин тому прокалатав полуденний дзвін, і шериф вирішив, що гості міста прямують на обід, до «Мілбенку» чи, можливо, до «Раю», де подавали цілком пристойні обіди. Брутерботи й таке інше. Ні, Ейвері полюбляв щось більш посутнє: половину курки, наприклад, або яловиче стегно.

Пан Гіт помахав їм рукою і розплився в усмішці.

— Доброго дня, джентльмени! Довгих днів! Ніжних вітрів! Лагідних сієст!

У відповідь вони теж помахали і повсміхалися. А коли друзі зникли з поля зору, Дейв сказав:

— Вони цілий ранок стирчали на пірсі, рахували неводи. Неводи! Вам у таке віриться?

— Так-сер, — озвався шериф Ейвері, припіднімаючи одну сідницю й гучно випускаючи передобідні гази. — Так-сер, віриться. Еге ж.

— Якби не те, як вони обскакали Джонасових парубків, я б подумав, що це зграя йолопів, — докинув Джордж.

— А їм би було по цимбалах, — сказав Ейвері, глипнувши на Дейва, котрий крутив у руках монокля і невідривно дивився у той бік, куди подалися хлопці. У місті за цими дітками з Альянсу вже закріпилося прізвисько «Маленьких мисливців за трунами», Але Ейвері не знав, що про них думати. Вогонь сварки між ними й Тортовими крутими хлопами він загасив, і навіть отримав за це від Раймера золотий. Та що думати — не знав.

— Того дня, коли вони тут з’явилися, — сказав він, звертаючись до Дейва, — ти вирішив, що впоратися з ними — раз плюнути. Що тепер скажеш?

— Тепер? — Дейв крутонув монокль востаннє, потім вставив його в око і зиркнув крізь нього на шерифа. — Тепер я думаю, що плювати доведеться не раз. Вони виявилися крутішими, ніж здавалося на перший погляд.

«Авжеж, — подумав Ейвері. — Та, хвала богам, крутий — ще не розумний. Атож, хвала богам».

— Я голодний, мов віл, — повідомив він, підводячись. Потім, нахилившись, вперся руками в коліна і вдруге дав задом залп. Дейв і Джордж перезирнулися, а Джордж ще й помахав у себе перед носом рукою, розганяючи повітря. Шериф баронії Геркімер Ейвері випростався, і на обличчі в нього було написано полегшення і приємне передчуття насолоди від обіду.

— Трохи місця собі звільнив, — пояснив він. — Ходімо, хлопці, чогось перехопимо.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава