home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



4

За традицією, наступний день був для пастухів недільним, отже — вихідним. Маленький загін Роланда теж скористався з нагоди влаштувати собі відпочинок.

— Ми маємо право на вихідний, — сказав Катберт, — особливо зважаючи на те, що ми ні бельмеса не тямимо в тому, що тут робимо.

У той вихідний (шостий, відколи вони приїхали до Гембрі) Катберт пішов на верхній базар (на нижньому базарі все продавали дешевше, але рибний запах, яким там усе просякло, був йому не до вподоби). Він дивився на барвисті пончо і ледь стримував сльози. У його матінки теж було пончо, і воно їй дуже подобалося. Від згадки про те, як вона часом надягала пончо й їхала на коні гуляти, а пончо вільно майоріло за її спиною, йому стало тоскно і нестерпно захотілося додому. «Артур Гіт», Роландів ка-мей, [16]так сумував за своєю мамусею, що в нього змокріли очиці! То був жарт, гідний… ну, гідний Катберта Олгуда.

Так він стояв, утупившись у пончо та вішак з пістрявими ковдрами, тримаючи руки за спиною, наче якийсь відвідувач картинної галереї (і кліпаючи повіками, щоб не розплакатися). Аж раптом хтось несміливо торкнувся його плеча. Він озирнувся і побачив біляву дівчину.

Катберта зовсім не здивувало те, що його друг у неї вклепався. Навіть у джинсах і робочій сорочці її врода була такою осяйною, що справді перехоплювало подих. Її волосся ззаду перехоплювала плетена мотузка із сиром’ятної шкіри, а очі мали такий ясно-сірий відтінок, який Катберт бачив уперше в житті. І він подумав: дивно, що Роланд взагалі спроможний якось жити далі й щось робити, я б на його місці й зуби чистити не зміг. Але з’явилася вона слушної миті — Катбертові сентиментальні думки про маму геть вивітрилися з його голови.

— Сей, — тільки й спромігся видушити з себе він. Принаймні, спочатку.

Вона кивнула і простягнула йому те, що мешканці Меджису називали корветом, у буквальному розумінні «маленький пакет», у практичному — «крихітний гаманець». Ці маленькі шкіряні штучки, куди ледве вмішалася пара монет, носили здебільшого жінки, хоча чоловікам мода цього теж не забороняла.

— У вас випало, — сказала вона.

— Ні, це не моє, дякую, сей, — гаманець цілком міг належати й чоловікові — проста чорна шкіра без жодних прикрас. Але Катберт ніколи не бачив його раніше. В нього взагалі ніколи не було корвета.

— Це ваше, — наполягала вона, дивлячись на нього так пильно, що він буквально відчував, як пашить від її погляду шкіра. Він мав одразу ж збагнути, але її раптова поява вибила його з колії. А ще її кмітливість. Від такої вродливої дівчини він цього не чекав. Красуні не мають бути кмітливими, вважав Катберт. Все, що їм треба, — прокидатися вранці. — Безперечно, ваше.

— Ет, точно, — забідкався він, мало не вириваючи в неї з рук крихітного гаманця. На його обличчі вже розпливалася дурнувата усмішка. — Добре, що ви нагадали, сей…

— Сюзен, — на її вустах грала усмішка, але очі залишалися серйозними й уважними. — Називайте мене Сюзен, прошу вас.

— З превеликою втіхою. Благаю прощення, Сюзен, ви розумієте, вихідний день, і мої мізки та пам’ять взялися за руки і побігли гуляти, так би мовити, таємно втекли і залишили мене тимчасово з порожньою головою.

Тріскотіти без угаву він міг ще годину (як підтвердили б Роланд і Алан, він уже не раз таке робив), але вона обірвала його з легкістю старшої сестри.

— В те, що ви не керуєте своїм розумом, пане Гіт, як і язиком, що підвішений трохи нижче, я повірю. Але в майбутньому краще пильнуйте свій гаманець. На все добре. — Не встиг він і слова вимовити, як вона пішла геть.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава