home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



13

Помітивши попереду спалах газового пальника, Вілл тихо вилаявся собі під носа (такої енергійної лайки вона не чула відтоді, як був живий татко) і потягнувся вільною рукою до пояса.

— Не бійся! Це лише свічка! Газова труба!

Поволі напруження його відпустило.

— Газ використовують, так?

— Еге ж. У тих машинах, які досі працюють. Та й ті — лише іграшки. Здебільшого на них роблять кригу.

— Так, нас пригощали льодом того дня, коли ми познайомилися з шерифом.

Коли язичок полум’я блимнув удруге — жовтогарячий з блакитним осердям, — Роланд уже не здригався. Без особливої цікавості він глянув на три газових цистерни поза трубою, що її мешканці Гембрі охрестили «свічкою». Поблизу були складені іржаві ємності, в яких зберігали і перевозили газ.

— Ти таке бачив раніше? — поцікавилася Сюзен.

Він кивнув.

— Мабуть, у Внутрішніх бароніях чимало дивовижних речей, — сказала вона.

— Я починаю підозрювати, що не більше, ніж у бароніях Зовнішньої Дуги, — повільно повертаючись, відповів він і показав кудись рукою. — А що то за будівля? Справа рук Древніх?

— Еге ж.

На сході Ситго земля різко обривалася, переходячи в крутий, густо порослий деревами схил, посеред якого було прорубано широку стежку. В місячному світлі стежка була добре помітна, як смітинка у волоссі. Неподалік від підніжжя схилу стояла напівзруйнована будівля, оточена булижниками і якимись завалами, що виявилися уламками димоходів (що це точно димоходи, а не щось інше, можна було зрозуміти з вигляду того єдиного димоходу, який лишився стояти на даху). Чим би не займалися Древні, їм, вочевидь, доводилося весь час мати справу з димом.

— Коли татко були малі, там можна було знайти багато корисних речей, — сказала Сюзен. — Папір і таке інше. Навіть кілька чорнильних ручок, які писали. Недовго, але писали. Якщо їх добре потрусити. — Вона показала ліворуч від хатини, де лежав велетенський уламок каменя для хідника і кілька іржавих каркасів, що правили колись Древнім за засоби пересування тим дивним безкінним способом. — Колись там були штуки, що нагадували каністри з бензином, тільки набагато більші. Вони були як велетенські срібні бляшанки. І не іржавіли так, як ті, решта. Навіть не знаю, що з ними сталося. Якщо тільки хтось не поцупив їх собі, аби тримати в них воду. Я б на таке не наважилася. Навіть якщо вони не брудні, все одно приносять нещастя.

Сюзен повернула до нього обличчя, і в світлі місяця він поцілував її.

— Ох, Вілле, як це нестерпно для тебе.

— Як це нестерпно для нас обох, — сказав він, і вони подивилися одне на одного довгим і змученим поглядом, одним із тих, на які спроможні лише юні. Нарешті вони звернули погляди в інший бік і, тримаючись за руки, рушили далі.

Сюзен не знала, що її жахає більше: ті декілька башт, що качали нафту, чи ті, недієздатні, які стояли, огорнуті моторошною тишею (а їх були десятки). Знала тільки, що жодна сила на землі не змусила б її ступити за огорожу цієї місцини без супроводу друга. Тут гули насоси, щомиті лунав скрегіт циліндра, наче в темряві когось різали, періодично спалахувала «свічка», пронизуючи повітря подихом вогнедишного дракона, а каркаси башт слали перед ними свої довгі тіні. Сюзен силкувалася вирізнити дві пронизливі ноти — крик дрімлюги, але нічого не чула.

Вони вийшли на широку стежку, що розділяла нафтове поле навпіл (колись вона, напевно, була потрібна для лагодження й обслуговування свердловин). Посередині, в глибокому бетонному жолобі, пролягала сталева труба з поіржавілими стиками, трохи вище рівня землі.

— Що це таке? — спитав Роланд.

— Мабуть, труба, якою нафта текла до тієї будівлі. Не зважай на неї, вона вже багато років стоїть суха.

Він опустився на коліно і провів рукою між бетонним жолобом та іржавим боком труби. Сюзен нервово за ним спостерігала, закусивши губу, щоб не бовкнути зайвого і надто жіночого, на кшталт: а раптом там, у темряві, кусючі павуки? а раптом його рука застрягне? що ж нам тоді робити?

Але підстав хвилюватися не було. В цьому вона переконалася, коли він дістав руку з-під труби. Рука була волога й чорна від нафти.

— Кажеш, багато років суха? — іронічно всміхаючись, спитав він.

Від збентеження вона лише похитала головою.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава