home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



14

Вони рушили вздовж труби до того місця, де шлях перекривала іржава брама. Труба проходила під брамою (навіть зараз, у слабкому місячному промінні, Сюзен бачила, що подекуди крізь стародавні з’єднання труби просочується нафта), вони вдвох перелізли через верх. Роланд допомагав Сюзен, і як на її відчуття, то його руки поводилися надто вільно для шляхетної допомоги дівчині. Але кожен дотик викликав у неї бурхливу радість. «Якщо він не зупиниться, моя голова вибухне, мов та свічка», — подумала вона і розсміялася.

— Сюзен?

— Та пусте, Вілле, це просто нерви.

На іншому боці брами вони знову обмінялися тим довгим промовистим поглядом, а потім почали спускатися схилом. Дорогою Сюзен помітила дивну річ: багатьом соснам бракувало нижніх гілок, так, наче їх хтось постинав. У світлі місяця добре було видно свіжі сліди від сокири й живицю, теж свіжу. Вона звернула на це увагу Вілла, і він мовчки кивнув.

Біля підніжжя схилу труба піднімалася над землею і, підтримувана іржавими сталевими опорами, вела до безлюдної будівлі, де раптово обривалася, як людська кінцівка на полі бою. Під цим місцем обриву натекло неглибоке озерце липкої нафти, що вже зашерхла. Сюзен здогадалася, що калюжа тут не перший день, бо побачила трупи птахів. Напевно, цікавість примусила їх спуститися, та потім вони застрягли і мучилися до самої смерті, що застала їх у дивних моторошних позах.

Сюзен так і стояла б, широко розплющивши очі, не ймучи їм віри, якби Вілл не торкнувся її ноги. Він уже присів навпочіпки. Так само присівши, вона простежила за рухом його вказівного пальця. Її подиву та збентеженню не було меж. На землі були сліди. Дуже великі сліди. Тільки одна істота на світі могла їх залишити.

— Воли, — чудуючись, промовила Сюзен.

— Еге ж. Вони вийшли звідти, — він показав туди, де обривалася труба. — А попрямували… — не підводячись, він розвернувся на підошвах чобіт і показав у бік схилу, де починався ліс. Тепер вона, дочка коняра, вже й сама бачила те, що мала побачити від самого початку. Хтось спробував так-сяк замести сліди і вирівняти землю там, де волочили чи котили щось важке. З часом безлад на землі трохи згладився, але сліди досі було чітко видно. Вона навіть здогадувалася, що волочили воли. Та й її супутник, мабуть, теж мав щодо цього свою думку.

Там, де закінчувалася труба, сліди розходилися двома дугами. Сюзен і так званий Вілл Деаборн пішли вздовж правої дуги. Сюзен не здивувалася, коли побачила, що серед волячих слідів видно борозни. Неглибокі (літо було сухим, і земля затверділа, мов бетон), але все-таки борозни. Те, що їх досі було видно, означало, що воли тягли щось малопідйомне. Ну авжеж, а нащо ж тоді знадобилися воли?

— Дивись, — сказав Вілл, коли вони підійшли до краю лісу, що починався біля підніжжя схилу. Зрештою вона побачила те, на що він їй указував, але для цього довелося стати навколішки й спертися об землю руками. Який гострий був у нього зір! Надприродно гострий. То були сліди чобіт. Не надто свіжі, проте набагато свіжіші, ніж сліди волів і борозни від коліс.

— Тут був чоловік у плащі з каптуром, — сказав Роланд, показуючи на свіжу пару відбитків. — Рейнолдз.

— Вілле, ти не можеш цього знати!

Спершу він здивувався, а потім засміявся.

— Авжеж, можу. Він ходить, трохи вивертаючи ногу всередину. Ліву ногу. Ось, дивись, — він провів кінчиком пальця у повітрі над слідами і знову розсміявся — надто вже здивовано Сюзен на нього дивилася. — Це не алхімія, Сюзен, дочко Патрика, а лише вміння читати по слідах.

— Чому ти, такий молодий, стільки всього знаєш? — спитала вона. — Хто ти, Вілле?

Він випростався і опустив погляд, щоб зазирнути їй у вічі. Втім, вона була досить висока як для дівчини і низько опускати погляд не довелося.

— Мене звуть не Вілл, а Роланд. І відтепер моє життя в твоїх руках. Звісно, я не проти цього, але цим я можу наразити на небезпеку і твоє життя. Нехай це буде твоєю таємницею за сімома замками.

— Роланд, — проговорила вона зачудовано, наче смакувала його ім’я.

— Еге ж. А яке тобі більше до вподоби?

— Справжнє, — ні на мить не завагалася Сюзен. — Воно таке шляхетне.

Він заусміхався від полегкості, й цей усміх знову зробив його дуже юним.

Ставши навшпиньки, вона притулилася губами до його губ. Квапливий поцілунок стуленими губами розквітнув, мов квітка: став відкритим, повільним і вологим. Язиком він торкнувся її нижньої губи і спершу несміливо, а потім упевненіше потягнувся ним до її язика. Він поклав руки їй на спину, а звідти ковзнув до її грудей. Торкнувся їх теж полохливо, потім провів долонями по нижніх півкулях до сосків. І застогнав, тихо, наче зітхнув, не відриваючись від неї ні на мить. Притис її ближче до себе й заходився вкривати її шию цілунками. Тієї ж миті вона відчула під пряжкою його пояса камінно-тверду міць, теплу і довгу, яка відгукувалася на плавильний жар, що його відчувала в тому самому місці Сюзен. Ці два місця були призначені одне для одного, як вона для нього, а він — для неї. Перемогло ка, те ка, що мов вихор, і вона охоче здасться на його милість, забуде про честь і обіцянки.

Щойно вона розтулила рота, щоб сказати йому про це, як її огорнуло дивне, однак настирне відчуття: за ними спостерігають. І вона ніяк не могла позбутися цього дивного відчуття, ба навіть знала, хто стежить. Вона відійшла на крок від Роланда, невпевнено ступаючи на підборах у напівпомітні сліди волів.

— Пішла звідси, старе стерво, — пробурмотіла Сюзен. — Якщо ти шпигуєш за нами, хоч я й не знаю, як тобі це вдається, забирайся геть!


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава