home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



16

Роланд дивився на неї широко розплющеними очима. Та потім Сюзен розповіла про Рею з пагорба Коос трохи більше (подробиці принизливого огляду, в якому полягала «перевірка цноти», вона опустила), і його бажання вщухло настільки, що він зміг трохи себе опанувати. Не тому, що це загрожувало їхньому з друзями становищу в Гембрі викриттям, а тому, що честь Сюзен була понад усе.

— Мені здається, в тебе просто розігралася уява, — сказав він, коли вона закінчила свою розповідь.

— Не думаю, — з холодком.

— А може, гризе сумління?

Зачувши це, вона схилила голову і промовчала.

— Сюзен, я тебе ні за що в світі не скривдив би.

— І ти кохаєш мене? — не підводячи голови, спитала вона.

— Авжеж, кохаю.

— Тоді краще не торкайся мене і більше не цілуй сьогодні. Бо я не витримаю.

Без зайвих слів він кивнув і простягнув їй руку. Взявшись за руки, вони пішли в той бік, од якого так солодко відволіклися.

Коли до крайки лісу лишалося якихось десять кроків, обоє помітили в гущавині проблиск металу. І хащі тут якісь аж занадто дрімучі, подумала Сюзен. Неприродно густі.

Ясна річ, то були соснові гілки, ті, що їх пообрубували з дерев на схилі. Прикривали вони великі срібні баки, що зникли зі своїх колишніх місць. Срібні цистерни перетягли сюди, швидше за все, волами, і замаскували. Та навіщо?

Ретельно оглянувши накидані соснові гілки вздовж лінії, Роланд зупинився і висмикнув декілька гілок із купи. В тому місці відкрився прохід, і хлопець жестом запросив Сюзен зайти.

— Пильнуй, — застеріг він. — Навряд чи тут є пастки чи натягнуті дроти, але обережність не завадить.

Цистерни, сховані під гілляччям, зіставили в ряд так акуратно, як дитина розставляє своїх солдатиків перед сном. І Сюзен одразу ж зрозуміла, чому їх сховали. До цистерн прикрутили нові колеса, міцні, з масиву дуба. Колеса доходили їй до грудей. На всіх були ободи з найтоншого заліза. Колеса й ободи були нові, спиці допасовано до них. Сюзен знала лише одного коваля в баронії, спроможного на таку майстерну роботу: Брайана Гукі, до якого вона ходила по нові підкови для Феліції. Брайана Гукі, який поплескав її по плечі, наче compadre, [17]коли вона зайшла до нього з татковою сумкою для підков через плече. Брайана Гукі, одного з найкращих друзів Пата Дельґадо.

Вона згадала, як роззирнулася навколо і побачила, що для сея Гукі настали добрі часи. Авжеж, вона не помилялася. Роботи в кузні не бракувало. Гукі виготовляв чимало коліс і ободів, і хтось йому за це платив. Але хто? Елдред Джонас? Чи Кімба Раймер? А може, Гарт? У таке вона просто не могла повірити. Того літа всі Гартові думки (хоч як мало їх лишилося) полонила зовсім інша справа.

За цистернами пролягала невелика стежка. Роланд повільно пішов уздовж неї, склавши руки за спиною і крокуючи, наче священик, і читав незрозумілі написи на задніх стінках цистерн: СИТҐО. САНОКО. ЕКСОН. КОНОКО. В одному місці він зупинився і вголос невпевнено прочитав один напис: «Найчистіше пальне для кращого майбутнього».

— Дурня! Осьде ваше майбутнє! — тихо пирхнув він.

— Роланде… тобто Вілле, нащо вони?

Спершу він не відповів. Просто повернувся і пішов уздовж ряду блискучих сталевих цистерн. На цьому боці нафтогону, що загадковим чином ожив, їх було чотирнадцять. Сюзен припускала, що на іншому така сама кількість. Роланд постукав кулаком у стінку цистерни. Звук вийшов глухий і невиразний. У цистернах було повно нафти.

— Думаю, підновили їх уже давно, — сказав Роланд. — Навряд чи Великі мисливці за трунами робили все самотужки, але наглядали за роботою вони, тут у мене сумнівів нема… спершу замість старих гумових зробили нові колеса, потім наповнили ці штуки нафтою. За допомогою волів перетягли їх сюди, до підніжжя схилу, бо це було зручно. Так само зручно випасати зайвих коней на Крутоярі. Потім, коли з’явилися ми, вони вирішили прикрити їх від сторонніх очей. Хай навіть ми малі й дурні, та навіть нам не забракло б мізків, щоб поцікавитися двадцятьма вісьмома візками з цистернами, наповненими нафтою, і новими колесами. Тож вони прийшли сюди й прикрили їх гілками.

— Джонас, Рейнолдз і Діпейп.

— Еге ж.

— Але чому? — стиснувши його за руку нижче ліктя, Сюзен повторила питання. — Нащо їм ці цистерни?

— Для Фарсона, — спокійно відповів Роланд, хоча насправді хвилювався. — Для Доброго Чоловіка. Альянсові стало відомо, що він знайшов багато воєнних машин. Їх зробили Древні або хтось інший. Поки що Альянс їх не боїться, бо вони в неробочому стані. Дехто гадає, що Фарсон божевільний, раз покладається на такі руїни, але…

— Але може статися так, що вони не зламані. Може, для роботи їм потрібна лише нафта. І Фарсону це відомо.

Роланд кивнув.

Сюзен торкнулася стінки цистерни. На пальцях залишився слід від нафти. Вона потерла кінчики, понюхала їх, потім нахилилася і вирвала жмут трави, щоб витерти руки.

— Для наших машин нафта не годиться. Вона їх забиває.

І знову Роланд кивнув.

— Мій ба… мій народ у Внутрішній Дузі теж це знає. І розраховує на це. Але якщо Фарсон послав групу людей по ці цистерни (а саме про це нам надіслали звістку), то він або знає спосіб очищення нафти, або йому здається, що він його знає. Якщо йому пощастить перехитрувати війська Альянсу й заманити їх у місцину, де не буде шансів для відступу, і якщо він зуміє запустити старі машини, як ті, що їздять на гусеницях, то він не просто виграє бій. Він знищить десять тисяч кінних вояків Альянсу і виграє війну.

— Але ж твій батько не може про це не знати?..

Роланд розпачливо похитав головою. Одна річ — те, що їхні батьки знали. Але геть інша — як вони користувалися цим знанням. А третя — які сили ними керували: необхідність, страх, надмірна гординя, що передавалася від батька до сина в роді Артура Ельда. Тож Роланд міг лише висловити своє припущення.

— Гадаю, в них нема часу, вони хочуть швидше завдати Фарсону смертельного удару. Якщо вони зволікатимуть, Альянс просто прогниє зсередини. І разом з ним піде в небуття добра частка Серединного світу.

— Але ж… — Сюзен замовкла, закусивши губу, й похитала головою. — Навіть Фарсон не може цього не знати… не розуміти… — Вона глянула на нього широко розплющеними очима. — Звичаї Древніх призводять до смерті. Нема такої людини, яка б цього не знала.

Роланд із Ґілеаду згадав кухаря на ймення Гекс, що гойдався в зашморгу, поки круки визбирували хлібні крихти під його ногами. Він помер за Фарсона. Але перед тим заради Фарсона отруїв дітей.

— Смерть, — сказав Роланд, — це Фарсонове друге ім’я.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава