home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



14

Невдовзі по тому, як роз’їхалися Сюзен і Роланд, Корделія Дельгадо вийшла на ганок крамниці Гембрі, навантажена коробкою з продуктами і тривожними думками. Думки були тривожними через Сюзен, авжеж, через неї, через кого ж іще. Корделія боялася, що Сюзен щось утне до Жнив.

Проте ці думки швидко розсіялися, коли чиїсь сильні руки вихопили в неї коробку. Від несподіванки Корделія зойкнула, склала руки дашком над бровами від сонця і роздивилася Елдреда Джонаса, який стояв між тотемами Ведмедя і Черепахи та шкірився до неї. Його волосся, довге й біле (та, на думку Корделії, прекрасне), розсипалося на плечах. Серце в Корделії закалатало частіше. Вона завжди нерівно дихала до таких чоловіків, як Джонас, усміхнених і до певної міри зухвалих жартівників, але ставних і підтягнутих.

— Я налякав вас. Благаю прощення, Корделіє.

— Ні, — відказала вона, сама відчуваючи, що їй трохи забракло подиху. — Це просто сонце, таке яскраве о цій порі дня…

— Якщо дозволите, я трохи вам допоможу. Я дійду лише до рогу Хай-стрит, а тоді поверну на Гіл, проте чи можу я трохи полегшити вам тягар бодай дорогою туди?

— Була б вам вдячна, — відповіла вона. Вони спустилися сходами і рушили на північ дощатим хідником. Корделія потай кидала в усі боки погляди, щоб побачити, хто на них дивиться — на те, як вона йде поряд із вродливим сеєм Джонасом, який несе її речі. На щастя, глядачів не бракувало. З крамниці «Одяг від Енн» визирала Мілісент Ортеґа, і щелепа на її дурнуватій пиці опустилася якраз настільки, щоб рот мав вигляд літери «О».

— Сподіваюся, ви не проти того, щоб я називав вас на ім’я, — Джонас недбало перекинув коробку, яку вона несла двома руками, під пахву. — Адже ми з вами познайомилися на тій вечері у мера.

— Так, я не проти.

— Тоді, може, й ви називатимете мене Елдредом?

— Гадаю, поки що я все-таки називатиму вас паном Джонасом, — і вона обдарувала його кокетливою, як їй здавалося, усмішкою. Серце загупало ще частіше. (Корделія навіть гадки не мала, що, можливо, Сюзен — не єдина дурна гуска в родині Дельгадо.)

— Ну, нехай вже буде так, — сказав Джонас і так кумедно скривився від розчарування, що вона засміялася. — А ваша небога? Здорова?

— Здорова, дякую, що спитали. Клопотів з нею буває чимало…

— Та хіба ж десь існують такі шістнадцятирічні дівчата, з якими не було би клопоту?

— Мабуть, не існує.

— Втім, до осені на вас лежать додаткові обов’язки щодо неї. Сумніваюся, що вона це усвідомлює.

Корделія промовчала — відповісти було б нескромно, проте окинула його поглядом, промовистішим за будь-які слова.

— Переказуйте їй вітання.

— Добре, — але нічого переказувати вона не збиралася. Сюзен терпіти не могла мерових помічників (і дарма, вважала Корделія). Намагатися переконати її у тому, що вони симпатичні, було марною справою, адже шістнадцятирічні дівчата вважають, що їм відомо все. Вона глянула на зірку, що трохи визирала з-під Джонасового жилета. — Бачу, ви, сей Джонас, узяли на себе додаткові обов’язки в нашому недостойному містечку.

— Еге ж, я допомагаю шерифові Ейвері, — погодився він. Його тремкий голос чомусь здавався Корделії напрочуд милим. — Один з його помічників, Клайпол.

— Еге ж, Френк Клайпол.

— …випав із човна і зламав ногу. Як можна випасти з човна і зламати ногу, Корделіє?

Вона весело розсміялася (думка про те, що на них витріщаються всі без винятку мешканці Гембрі, авжеж, була хибною… але таке в неї було відчуття, і воно приємно лоскотало нерви) і сказала, що не знає.

На розі Хай-стрит і Каміно Веґа він зупинився, дивлячись на неї з таким виразом, наче дуже шкодував про це.

— Тут я маю повернути, — він передав їй коробку. — Ви впевнені, що донесете це додому? Я міг би вас провести…

— Не треба, не треба. Дякую. Дякую вам, Елдреде, — промовивши його ім’я, вона густо зашарілася від шиї до коренів волосся. Але його усмішка була винагородою за кожну краплину гарячої фарби на її обличчі. Він відсалютував їй двома пальцями і повільно, наче прогулюючись, пішов до офісу шерифа.

Корделія попрямувала додому. Коробка, яка ще на порозі крамниці здавалася такою важезною, тепер важила не більше за пір’їнку. Ця піднесеність несла Корделію близько півмилі, але коли в полі зору з’явився дім, вона знову відчула, що по боках стікає піт, а руки немилосердно болять. Слава богам, літо майже скінчилося… А хіба це не Сюзен заводила кобилу через ворота?

— Сюзен! — покликала вона, вже остаточно спустившись на землю, тож у її голосі бриніло роздратування, бо жодних інших емоцій дівчина в неї не викликала. — Допоможи мені, поки я не впустила і не побила яйця!

Сюзен відпустила Феліцію пастися на подвір’ї і підійшла до тітки. Зустрінься вони на десять хвилин раніше, Корделія б не помітила дивного вигляду дівчини. Тоді її голову повністю заполонив Елдред Джонас і думати про щось інше вона була неспроможна. Але гаряче сонце, випарувавши романтику з її голови, повернуло Корделію на землю. Тож коли Сюзен забирала в неї коробку, впоравшись із нею майже так само легко, як і Джонас, Корделія подумала, що вигляд дівчини їй не надто подобається. В ній щось змінилося. З дому вона поїхала знервована, спантеличена і на межі істерики. А тепер у її очах застиг спокійний вираз вдоволеності та щастя. Точнісінько такою була Сюзен у попередні роки. Проте цьогоріч вона перетворилася на вічно всім невдоволену істеричку. Більше нічого дивного Корделії в око не впадало, окрім хіба що…

Насправді було ще дещо. Вона простягнула руку і вхопила дівчину за косу, яка мала навдивовижу розпатланий вигляд. Авжеж, безлад на голові пояснювався тим, що Сюзен скакала верхи. Але це не пояснювало, чому її яскраво-золоте волосся так потьмяніло. Від дотику Корделії Сюзен аж підскочила, майже винувато. Що це в біса таке?

— У тебе мокре волосся, Сюзен. Ти що, десь купалася?

— Ні! Я вмочила голову у воду за кузнею Гокі. Він не проти, джерельце глибоке. Така спека. Сподіваюся, пізніше поллє, як з відра. Я й Феліції дала напитися.

Погляд. Сюзен був так само прямий і відвертий, як і завжди, проте щось у ньому було не так, і це щось стурбувало Корделію. Але вона ніяк не могла збагнути причину. Корделія й гадки не мала, що Сюзен може приховувати щось значне й серйозне. Вона вважала, що її небога неспроможна приховувати щось більше, ніж подарунок на день народження чи святкову вечірку, та й то не довше одного-двох днів. І все ж із нею щось було не так. Корделія торкнулася пальцями коміра сорочки, яку Сюзен вдягала для верхової їзди.

— А тут сухо.

— Я була обережна, — відказала дівчина, дивлячись на тітку невинно-збентеженим поглядом. — До мокрої сорочки сильніше липне бруд. Це ж ти мене вчила, тітонько.

— Ти здригнулася, коли я взяла тебе за косу, Сюзен.

— Еге ж, звісно. Та відьма теж так мене торкалася. Відтоді я не люблю таких дотиків. Може, я вже занесу продукти і заберу коня з осоння?

— Сюзен, не нахабній, — але дратівливість тону небоги трохи заспокоїла Корделію. Підозра, що Сюзен змінилася, що в ній щось не так, почала розсіюватися.

— Тоді не набридай.

— Сюзен! Негайно вибачся!

Сюзен глибоко вдихнула, затримала повітря, потім випустила його.

— Так, тітонько. Вибач. Але ж спека.

— Еге ж. Поклади це в комору. І дякую.

З коробкою в руках Сюзен пішла до будинку. Коли вона вже була далеко попереду, Корделія рушила слідом, щоб не йти з нею поряд. Безсумнівно, всі її підозри були безпідставними, їх спричинив флірт із Елдредом. Але дівчина була в небезпечному віці, а від її пристойної поведінки впродовж наступних семи тижнів залежало дуже багато. Потім нехай Торін нею опікується. Але до Свята Жнив пантрувати її доведеться Корделії. Вона вважала, що Сюзен все-таки дотримається обіцянки, проте обережність не завадить. У таких справах, як дівоча цнота, потрібна пильність.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | Інтермедія КАНЗАС, ДЕСЬ, КОЛИСЬ