home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



Інтермедія

КАНЗАС, ДЕСЬ, КОЛИСЬ

Едді поворухнувся. Довкола них, як невдоволена теща, досі нудотив тонкохід, але на небі блищали зорі, яскраві, як промінці нової надії… чи поганих намірів. Він позирнув на Сюзанну, що сиділа, схрестивши обрубки ніг, глянув на Джейка, який доїдав бурито, потім на Юка, що вмостив пичку на щиколотку Джейка і з обожнюванням лупав на хлопчика знизу вгору.

Багаття вже трохи пригасло, але досі жевріло. Так само далеко на заході палахкотів і Місяць-Демон.

— Роланде, — власний голос здався йому старечим і рипучим.

Зупинивши розповідь на мить, щоб промочити горло ковтком води, стрілець звів брови.

— Звідки тобі відомі всі подробиці тієї історії?

Роланд замислився.

— Я не думав, що ти хочеш знати саме це, Едді.

Він мав слушність. Старий довготелесий мав звичку бути правим. Це була одна з його рис, яка дратувала Едді найбільш.

— Добре. Скільки часу ти вже говориш? Ось що я хочу знати насправді.

— Ти втомився? Хочеш спати?

«Він приколюється з мене», — подумав Едді… та водночас збагнув, що це неправда. Та й утоми він не відчував. Суглоби не затерпли, хоча він сидів зі схрещеними ногами, відколи Роланд почав розповідати їм про Рею і скляну кулю. І в туалет не хотілося. Їсти також. Джейк дожовував єдиний бурито з тих, що залишилися, але, мабуть, з тієї самої причини, чому люди лізуть на гору Еверест… бо вона є. Та й чому він має хотіти їсти, спати чи відчувати, що затерпли кінцівки? Чому, якщо багаття горіло, а місяць ще не зайшов?

Він глянув у здивовані очі Роланда і зрозумів, що стрілець прочитав його думки.

— Ні, я не хочу спати. Ти ж знаєш. Але, Роланде… ти вже так давно розповідаєш, — він замовк, подивився на свої руки, потім нерішуче всміхнувся. — Я б сказав, багато днів.

— Але час тут тече інакше. Я вже тобі казав, а тепер ти й сам у цьому пересвідчився. Не всі ночі однакової довжини. І дні також… але плин часу ми краще помічаємо вночі, правда? Так, думаю, що так і є.

— Це тонкохід розтягує час? — згадавши про тонкохід, Едді почув його в усій моторошній красі — так міг бриніти метал чи дзижчати найбільший у світі москіт.

— Можливо, він також допомагає, але здебільшого це тому, що в моєму світі такий порядок речей.

Неначе жінка, що поволі відходить від сну, який засмоктує її, наче тягучий сипучий пісок, поворухнулася Сюзанна. Погляд, яким вона окинула Едді, був водночас відстороненим і нетерплячим.

— Нехай він говорить, Едді.

— Угу, — погодився Джейк. — Нехай він говорить.

І Юк, не піднімаючи пички від Джейкової щиколотки:

— Ін. Орить.

— Добре, — сказав Едді. — Без проблем.

Роланд обвів їх усіх поглядом.

— Ви впевнені? Решта цієї історії… — закінчити він не зміг, і Едді збагнув, що Роландові страшно.

— Продовжуй, — тихо сказав Едді. — Розповідай до кінця, хай який він є. Тобто був, — він роззирнувся навколо. Канзас. Вони були в Канзасі. Десь, колись. Та водночас він відчував, що Меджис і всі ті люди, яких він ніколи не бачив: Корделія і Джонас, Брайан Гукі і Шимі, Петті Гуляща та Катберт Олґуд — були зараз дуже близько. Що Роландова втрачена Сюзен була дуже близько. Бо реальність у тому місці, де вони перебували, витончилася до межі — витончилася, як тканина на сідницях старих джинсів, — і що темрява триватиме так довго, як цього захоче Роланд. Втім, Едді сумнівався, що стрілець помічає пітьму. Бо морок вже давно, дуже давно оселився в його душі… та до світанку було ще далеко.

Потягнувшись, він торкнувся зашкарублої руки старого вбивці. Торкнувся ніжно, з любов’ю.

— Давай, Роланде. Розкажи свою історію. До самого кінця.

— До самого кінця, — немовби уві сні, повторила Сюзен. — До краю, — її очі були сповнені місячного сяйва.

— До самого кінця, — підтримав Джейк.

— Інця, — прошепотів Юк.

Якусь мить потримавши руку Едді в своїй, Роланд відпустив її. Подивився у вогонь, що ледь жеврів, і Едді відчув, що він добирає слів і шукає шлях. По черзі повертав ручки дверей, поки не знайшов ті, що відчиняться. А побачивши, що за ними, всміхнувся і глянув на Едді.

— Щире кохання нецікаве, — сказав він.

— Що?

— Щире кохання нецікаве, — повторив Роланд. — Як будь-яке сильне зілля, до якого звикаєш. І, як і будь-яке міцне зілля…


предыдущая глава | Чаклун та сфера | Розділ I ПІД МІСЯЦЕМ-МИСЛИВЦЕМ