home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



4

До великих осінніх шквалів ще залишалося близько місяця, але наступний ранок видався сірим і сльотавим. Загорнувшись у накидки, Роланд із Катбертом попрямували до містечка, залишивши Алана на хазяйстві. За поясом у Роланда був ґрафік відвідин ферм і ранчо, який починався з трьох невеличких угідь, що належали баронії. Вони втрьох склали його напередодні ввечері. Темпи роботи згідно з цим ґрафіком були сміховинними (з такими темпами вони затримаються на Крутоярі аж до ярмарку Кінця Року), проте вони не суперечили їхній вайлуватості в доках.

Поринувши у власні думки, вони вдвох мовчки їхали верхи в бік міста. Шлях пролягав повз будинок Дельґадо. Звівши погляд, Роланд побачив у вікні Сюзен — яскраве видиво у сірому світлі осіннього ранку. Серце підскочило у грудях. Тієї миті він навіть про це не здогадувався, але вона назавжди запам’ятається йому такою — мила Сюзен, дівчина біля вікна. Так ми проходимо повз привидів, що все життя потім нас переслідуватимуть. Мов ті нещасні жебраки, вони тихо сидять на узбіччі, і помічаємо ми їх лише бічним зором, якщо взагалі помічаємо. Ми навіть гадки не маємо, що вони чатують саме на нас. А вони чекають. І коли ми їх проминаємо, вони підхоплюють свої нитки спогадів і йдуть слідом, ступають слід у слід і мало-помалу наздоганяють нас.

Роланд підняв руку. Хотів було передати цілунок здаля, але схаменувся: то було би безумство. Тож замість торкнутися губів він притулив палець до лоба і відставив його, просалютувавши.

Сюзен усміхнулася і відповіла тим самим. І жодне з них не помітило Корделії, котра під мжичкою збирала останні баклажани й гострокорені. Натягнувши своє сомбреро мало не на самі очі, жінка стояла, майже непомітна за опудалом, що охороняло грядку з гарбузами. Вона спостерігала за тим, як проїжджали Роланд із Катбертом (останнього вона майже не помітила, її цікавив перший). З хлопця на коні вона перевела погляд на Сюзен, що сиділа в себе на підвіконні другого поверху і мугикала пісеньку — радісно, як пташка в золотій клітці.

Гострий уламок підозри вп’явся у серце Корделії. Надто вже раптовою була зміна темпераменту небоги — від нападів смутку і гніву до якоїсь заціпенілої, проте здебільшого радісної покори. А чи була то покора?

— Ти здуріла, — прошепотіла Корделія самій собі, проте рука, що стискала мачете, не розслабилася. Жінка опустилася навколішки в багнюку і почала рвучко зрізати бадилля з гострокоренів, швидко й точно скидаючи самі корені до стіни будинку. — Між ними нічого нема. Я б відчула. Діти в такому віці спроможні щось приховувати не краще, ніж… п’яниці в «Раю».

Але їхні усмішки. Те, як вони всміхалися одне одному.

— Нормально, — прошепотіла вона, зрізаючи й кидаючи бадилля. Зіпсувала один корінь, розітнувши його навпіл, і навіть не помітила. Розмовляти сама з собою вона почала нещодавно: наближалося Свято Жнив і давати собі раду з проблемною дочкою брата ставало дедалі тяжче. — Люди всміхаються одне одному, таке бува.

Те саме й щодо привітання й реакції Сюзен на нього. Внизу вродливий вершник, який вітається з гарненькою дівчиною, самій дівчині лестить, що з нею привітався такий, як він. Молодість вабить до молодості, от і все. Втім…

Його погляд… і її.

Нісенітниці. Але…

Але ти бачила щось іще.

Так, можливо. На якусь мить Корделії здалося, що молодий чоловік збирався послати Сюзен поцілунок рукою… але отямився і зробив вигляд, що вітається.

Навіть якщо ти відчула щось подібне, нічого в цьому нема. Молоді кавалери зухвалі, особливо коли вириваються з-під нагляду батьків. А за цими трьома вже тягнеться слід.

Все це було цілком вірогідно. Але холодний уламок у серці залишився.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава