home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



7

— Маєте! — вигукнув шериф Ейвері, коли сеї Деаборн і Гіт пішли. — Як ви й казали, вони просто повільні, як черепахи, й обережні, — він підніс список, написаний чіткими друкованими літерами, до очей, проштудіював його і радісно гигикнув. — Тільки погляньте на це! Яка краса! Ха! Ми ж заздалегідь зможемо перевезти все, що треба сховати від їхніх очей.

— Вони йолопи, — заявив Рейнолдз, плекаючи, проте, надію їм помститися. Якщо Деаборн справді вважав, що йому так просто все минеться і що було — те загуло, тоді він найтупіший з усіх тупих бевзів у країні, густо населеній кретинами.

Помічник Дейв промовчав. Крізь монокль він невтішно споглядав дошку для гри в Замки, де його білу армію розбили вщент за шість метких ходів. Сили Джонаса суцільним потоком винесло з-за Червоного Сховку, і в ньому потонули всі Дейвові сподівання.

— Мені аж кортить загорнутися в плащ і піти з цим до Будинку-на-набережній, — Ейвері досі пожирав очима аркуш паперу з його каліґрафічно написаним списком ферм і ранчо та пропонованими датами відвідин. Список тягнувся аж до Кінця Року й далі. О боги!

— То що тебе стримує? — спитав Джонас і звівся на ноги. Вмить у ногу вдарила блискавка болю.

— Зіграємо ще раз, сей Джонас? — запропонував Дейв, знову розставляючи фігури.

— Швидше я зіграю з травоїдним псом, — озвався Джонас і з неприхованою втіхою спостерігав, як густо червоніє Дейв: спочатку шия, а потім і обличчя пришелепкуватого простака вкрилися червоними плямами. Джонас пошкутильгав до дверей і вийшов на ганок. Мжичка змінилася тихим дощем. Гіл-стріт була безлюдна, волога бруківка виблискувала.

Слідом за ним вийшов і Рейнолдз.

— Елдреде…

— Пішов звідси, — не озираючись, наказав Джонас.

Клай якусь мить вагався, але зайшов досередини й причинив за собою двері.

«Що, в біса, з тобою таке?» — спитав Джонас у самого себе.

Його мали би потішити візит двох щенят і їхній список — потішити так само, як Ейвері. Без сумніву, Раймер теж зрадіє, коли почує про ці ранкові відвідини. Зрештою, хіба він не сам запевняв Раймера три дні тому, що хлопці скоро будуть на Крутоярі, пнутимуться зі шкури, щоб усе порахувати? Так. Тоді чому йому так моторошно? Наче щось муляє всередині. Тому що досі нічого не чути від людини Фарсона, Латіґо? Бо Рейнолдз повернувся від Скелі Вішальників з порожніми руками одного дня, а Діпейп — наступного? Авжеж, ні. Латіґо з’явиться і приведе з собою чималий загін, але це буде потім. Джонас знав, що для цього ще рано. До Жнив лишалося ще близько місяця.

Виходить, це все через погану погоду, яка гризе тебе за ногу, тривожить стару рану і шарпає нерви?

Ні. Біль сильний, але бувало й гірше. Джерело неспокою ховалося в голові. Прихилившись до стовпа під піддашком, Джонас слухав, як стукотить дощ по черепиці, і думав, що в грі у Замки мудрий гравець часом може вистромити носа з-за сховку і миттю сховатися назад. Саме це він відчував і зараз. Усе було настільки бездоганно, що пахло підробкою. Шалена думка, проте, якщо замислитися, нічого божевільного.

— Ти що, дрібното, в Замки зі мною надумав грати? — пробурмотів Джонас. — Якщо так, то скоро пошкодуєш, що не лишився під спідницею в матусі. Гірко пошкодуєш.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава