home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



2

Саме тоді, коли здавалося, що мжичці кінця-краю не буде, а від деренчливого звуку тонкоходу всі мешканці Гембрі з’їдуть із глузду, з океану подув сильний, майже штормовий вітер і розігнав хмари над містом. Уранці воно прокинулося під яскравим, як блакитна сталь, небесним склепінням, і сонцем, що позолотило затоку, а після обіду сповнило її білим полум’ям. Відчуття летаргії зникло. Візки на картопляних полях тепер котилися з новою силою. Армія жінок у «Зеленому серці» знову прикрашала квітами сцену, на якій Джеймі Маккана і Сюзен Дельгадо проголосять Парубком і Панною Жнив.

Роланд, Катберт і Алан їздили верхи в тій частині Крутояру, що була ближча до будинку мера. Тепер у них була нова мета: рахувати коней з тавром баронії на боках. Синє небо і свіжий вітер сповнювали їх натхненням і добрим настроєм, і впродовж тих трьох-чотирьох днів вони з криками і сміхом весело галопували. Їхня давня дружба відновилася.

Одного такого погожого дня Елдред Джонас вийшов з офісу шерифа і попрямував по Гіл-стрит до «Зеленого серця». Того ранку його не супроводжували Діпейп чи Рейнолдз — ці двоє поїхали разом до Скелі Вішальників, щоб виглядати гінців Латіґо, які вже мали ось-ось приїхати. Наміри Джонаса були прості — випити пива в павільйоні й подивитися, як триває підготовка до свята: як копають ямки для барбекю, розкладають хмиз для великого багаття, сперечаються про те, як розташувати феєрверки, а також на жінок, що прикрашали квітами сцену, де цього року знову виставлять напоказ Парубка і Панну. Можливо, подумав Джонас, вдасться підхопити собі якусь нічогеньку квіткову кралю й десь із нею культурно відпочити годинку-дві. Приглядати за повіями з корчми він цілковито доручив Рою й Клаєві. А от свіженька дівчина-квітка сімнадцяти років — зовсім інша річ.

Біль у стегні минувся разом з вологою погодою. Болісна невпевнена хода, якою він пересувався останній тиждень, знову стала ледь помітним накульгуванням. Либонь, одного-двох кухлів пива на свіжому повітрі цілком вистачить, проте з голови йому не йшла думка про дівчину. Молоду, з гладенькою шкірою й високими грудьми. Свіжий, приємний подих. Свіжі, ніжні губки…

— Містере Джонас? Елдреде?

Усміхаючись, він повернувся до власниці голосу. Але то була не простодушна дівчина-квітка з широко розплющеними очима й вологими розтуленими губами, а кістлява жінка, в якої вже не за горами середній вік — пласкі груди, пласка задниця, волосся зачесане так високо, що, здавалося, рипіло від напруження. Лише широко розплющені очі були з його мрії. «Здається, я її полонив», — подумав Джонас, подумки сардонічно посміхаючись.

— О Корделія! — він узяв її руку в обидві долоні. — Яка ви сьогодні гарна!

На її щоках проступив слабкий рум’янець, і вона всміхнулася. На мить стала виглядати не на шістдесят, а лише на сорок п’ять. «Але ж їй не шістдесят, — подумав Джонас. — Ці зморшки біля рота й синці під очима… раніше їх не було».

— Це дуже люб’язно з вашого боку, — сказала вона, — але я так не вважаю. Я не спала, а коли жінки мого віку не сплять, вони швидко старіють.

— Шкода, що ви погано спите. Але, либонь, тепер, коли погода перемінилася…

— Це не через погоду. Я можу поговорити з вами, Елдреде? Я дуже багато думала і зрозуміла, що ви єдина людина, до якої я могла би звернутися по пораду.

Він розплився в усмішці. Поклавши її руку собі під лікоть, він накрив її своєю рукою. Обличчя Корделії тепер пашіло жаром. Коли в голові стільки крові, вона говоритиме годинами. І Джонас підозрював, що кожне слово цієї розмови обіцяло бути цікавим.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава