home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



12

Коли Джонас у піднесеному настрої повернувся зі Смуги К, Рой Діпейп чекав його в «Раю для подорожніх». Посланець нарешті прибув, оголосив Діпейп. І настрій у Джонаса поліпшився ще більше. Та тільки вигляд у Роя був зовсім не такий радісний, як міг би сподіватися Джонас. Далеко не щасливий.

— Він поїхав до Будинку-на-набережній, думаю, його там чекають, — сказав Діпейп. — Він хоче тебе бачити, негайно. На твоєму місці я б не затримувався, навіть щоб з’їсти брутербот. І пити не раджу. З таким треба розмовляти на тверезу голову..

— У тебе сьогодні день безкоштовних порад, ге, Рою? — пустив саркастичну шпильку Джонас. Та коли Петті принесла йому порцію віскі, відмовився, а натомість звелів принести води. Рой мав якийсь дивний вигляд, вирішив Джонас. Давній друзяка Рой був аж занадто блідий. Коли Шеб сів за своє піаніно і взяв акорд, Діпейпа пересмикнуло і він вхопився за руків’я револьвера. Цікаво. І трохи не по собі.

— Кажи, сину. Чого ти так схарапудився?

Рой понуро похитав головою.

— Не можу пояснити.

— Як звуть того посланця?

— Я не питав, а він не казав. Але він показав мені Фарсонів сіґул. Ти знаєш, — Діпейп стишив голос. — Око.

Авжеж, Джонас знав. Він терпіти не міг того виряченого ока, не міг навіть уявити, який демон вселився у Фарсона, коли той обирав собі такий сіґул. Чому не кулак у броні? Перехрещені мечі? Чи птах? Наприклад, сокіл. Із сокола вийшов би непоганий сіґул. А те око…

— Гаразд, — сказав він, допиваючи склянку води. Вода промочила йому спрагле горло незгірш за віскі. — Решту я дізнаюся сам.

Коли він уже був біля стулкових дверей і взявся за них, щоб відчинити, Діпейп покликав його на ім’я. Джонас повернувся.

— Він виглядає, як усі, — сказав Діпейп.

— Ти про що?

— Точно не знаю, — вигляд у Діпейпа був збентежений, та заразом і зацькований. Руків’я револьверів він не випускав. — Ми поговорили лише п’ять хвилин. Але коли я на нього глянув, переді мною був старий сволоцюга з Рітці, той, якого я застрелив. А через кілька хвилин я знову глянув і побачив, що це мій старий. А потім він знову набув своєї власної подоби.

— Як це?

— Сам побачиш, зуб даю. Але не знаю, чи ти будеш у захваті.

Джонас так і стояв у задумі, відкривши одну стулку дверей.

— А може, то був сам Фарсон, Рою? Замаскований?

Діпейп задумливо набурмосився, а тоді похитав головою.

— Ні.

— Ти впевнений? Ми ж бачили Доброго Чоловіка лише раз, та й то здаля.

Фарсона їм показав Латіґо. То було півтора року тому чи десь так.

— Впевнений. Пам’ятаєш, який він здоровезний?

Джонас кивнув. Звісно, Фарсон був не лорд Перт, але зросту мав шість футів чи навіть більше і був широчезний у грудях і плечах.

— А цей десь такий на зріст, як Клай, чи навіть нижчий. І ким би він не здавався, вищим він не стає, — помовчавши Діпейп додав: — Він сміється так моторошно. Як мрець. У мене мороз по шкірі йшов, коли я чув його сміх.

— Тобто як це, як мрець?

Рой Діпейп похитав головою.

— Навіть виразити не можу.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава