home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



9

— Ви заберете в неї кулю? — спитала вона, обіймаючи Роланда ззаду за пояс, коли вони поверталися до Будинку-на-набережній.

— Краще нехай поки що залишається там. Кристал їй передав на зберігання Джонас, від Фарсона, я в цьому не сумніваюся. Його відправлять на захід разом з усім награбованим добром — це теж поза сумнівом. До нього дійде черга, коли ми розбиратимемося з цистернами і Фарсоновими вояками.

— Ми заберемо кулю з собою?

— Заберемо чи розіб’ємо. Мабуть, варто було б відвезти її батькові. Але це ризиковано. Нам слід бути обережними. Ця штукенція дуже могутня.

— А якщо відьма побачить, що ми замислили? І попередить Джонаса чи Кімбу Раймера?

— Якщо вона не побачить, як ми їдемо забирати її скарб, то сумніваюся, що вона знатиме про наші плани. Ми добряче її налякали. А якщо кристал справді оволодів нею, то вона нічого не робить, лише весь час у нього вирячується.

— І не випускає з рук. Вона його так просто не віддасть.

— Еге ж.

Вітер крокував стежкою в прибережному лісі. Крізь негусті зарості вони бачили порослий плющем сірий мур, що оточував будинок мера, і чули ритмічне ревіння хвиль, які накочували на рінь.

— Зможеш без проблем зайти всередину, Сюзен?

— Не бійся, зможу.

— Ти зрозуміла, що ви з Шимі маєте робити?

— Еге ж. Я вже давно не почувалася так добре. Неначе мій розум нарешті прояснився, його більше не затьмарює давня тінь.

— Подякуй за це Аланові. Сам би я не впорався.

— Він володіє магією.

— Так. — Вони вже були біля дверей для слуг. Сюзен легко зіскочила з коня. Роланд теж спустився і став коло неї, обійнявши за талію. Дівчина підвела погляд догори, на місяць.

— Дивися, на ньому вже видно лише Демона. Бачиш?

Гострий, мов лезо, ніс, вишкірена в посмішці щелепа. Очей поки що не було, але він бачив і так.

— Змалечку я дуже боялася, — шепотіла Сюзен, щоб її не почули за муром. — Коли Демон був у повні, я затуляла фіранки. Боялася, що він мене помітить, простягне руку вниз, забере до себе і з’їсть, — її губи тремтіли. — Діти такі дурні, правда?

— Буває, — сам він у дитинстві не боявся Місяця-Демона, але тут, у Меджисі, Демон вселяв у нього страх. Майбутнє здавалося таким темним, а шпарина, крізь яку відкривався прохід до світла, — такою вузькою. — Я кохаю тебе, Сюзен. Усім серцем.

— Я знаю. Я теж тебе кохаю, — вона поцілувала його в губи. На мить приклала його руку до своєї груді, потім поцілувала теплу долоню. Він тримав її в обіймах, а вона дивилася повз нього на місяць, що ріс у небі.

— Тиждень до жнив, — сказала вона. — Fin de а о— так його називають пастухи і селяни. А в твоїх краях теж так його називають?

— Десь так, — відповів Роланд. — Його називають завершенням року. Жінки роздають подаруночки й поцілуночки.

Вона тихо розсміялася, притулившись до його плеча.

— Отже, я почуватимусь там не такою вже й чужою.

— Всі свої найміцніші поцілунки ти маєш притримати для мене.

— Обіцяю.

— Хай там що станеться, ми будемо разом, — сказав він. Але Місяць-Демон над їхніми головами глузливо посміхався у зоряній темряві над Чистим морем, наче знаючи, що на них чекає інше майбутнє.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава