home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



13

Було пів на четверту ранку перед Жнивами, коли Стенлі Руїс вирішив, що можна вже припиняти роботу. Остання музика стихла двадцять хвилин тому — Шеб витримав на годину довше, ніж мар’ячі, і тепер лежав, хропучи, обличчям у тирсі. Сей Торін була у себе нагорі. Великих мисливців за трунами не було видно. Стенлі здогадувався, що ту ніч вони провели у Будинку-на-набережній. Також він подумав, що їм запропонували якусь чорну роботу, але впевнений у цьому не був. Він підвів погляд на скляні очі двоголового Зірвиголови.

— Та й знати не хочу, друже, — сказав він. — Все, що я хочу, — поспати годинок із дев’ять. Завтра будуть справжні гульки, вони не розійдуться до світанку. Отож…

Раптом десь поза будівлею пролунав пронизливий вереск. Стенлі смикнувся від несподіванки і вдарився об шинквас. Шеб, що лежав коло піаніно, підвів голову, пробурмотів «Шо таке?» і знову гепнувся головою об долівку.

Стенлі не мав ані найменшого бажання дізнаватися, хто кричав, але зробити це йому все одно довелося б. Голос був як у тієї сумної старої сучки Петті Гулящої.

— Я б із задоволенням викинув твою провислу стару дупу з міста, — пробурмотів він і нахилився під шинквас. Там стояли два ясеневих дрючки — Гамівний і Вбивця. Гамівний був із гладенького дерева і гарантовано вирубував порушника на дві години, якщо знати, в яке місце довбешки гахнути.

Порадившись зі своїми інстинктами, Стенлі взяв другого дрючка, коротшого, ніж Гамівний, розширеного угорі. На робочому кінці Вбивці стирчали гвіздки.

Стенлі проминув шинквас, вийшов у двері й опинився у напівтемній коморі, заставленій діжками. Пахло ґрафом і віскі. У дальній стіні були двері, що виходили на заднє подвір’я. Підійшовши до них, Стенлі зробив глибокий вдих і відімкнув їх.

Він весь час очікував, що Петті знову заверещить, як недорізане порося. Але надворі було тихо. Лише вітер завивав.

«Може, мені пощастило, і її вколошкали», — подумав Стенлі. Прочинив двері, водночас відступаючи назад і тримаючи дрючок із гвіздками напоготові.

Петті ніхто не вколошкав. Одягнена в нижню сорочку, всю в плямах, повія стояла на стежці, що вела до вбиральні на задньому подвір’ї. Вона дивилася на небо, стискаючи руки над грудьми під індичою шиєю.

— Що таке? — спитав Стенлі, швидко підходячи до неї. — Ти своїм криком вкоротила мені віку на десять років.

— Місяць, Стенлі! — прошепотіла вона. — Ти тільки глянь на місяць!

Він підвів погляд. І від побаченого його серце стислося. Але він намагався не показувати цього і розважливим спокійним тоном сказав:

— Та годі тобі, Петті. Це просто курява. Подумай головою. Ти ж не забула, який сильний вітер дмухав упродовж усіх цих днів. І дощу не було, щоб прибити пилюку до землі. То це пилюка, та й по всьому.

Але на куряву то було не схоже.

— Я не сліпа, — прошепотіла Петті.

У небі, за туманом, що скидався на криваву пелену, висів Місяць-Демон. Шкірився до них і підморгував одним оком.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава