home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



6

— Невідкладну допомогу відкладаємо на потім, — сказав Едді, обійняв Джейка за плечі й підштовхнув до драбини. — Зможеш вилізти нагору, рука не завадить?

— Так. Але Юка підняти не зможу. Роланде, візьмеш його?

— Так, — Роланд підняв Юка й посадив за пазуху, як тоді, коли вони спускалися в підземний колодязь, йдучи по слідах Джейка й Ґешера. Шалапут тільки лупав на хлопчика з-за коміра своїми блискучими очима з золотистою облямівкою. — Давай нагору.

Джейк поліз драбиною. Роланд подався слідом, на такій близькій відстані, що Юк міг би обнюхати хлопчикові п’яти, якби витягнув свою довгу шию.

— Сьюз, тебе підсадити? — запропонував Едді.

— Ага, щоб ти мені всі сідниці обмацав? Обійдешся, білявий! — підморгнувши йому, вона заходилася видряпуватися драбиною сама, легко підтягуючись на сильних руках і використовуючи обрубки ніг для рівноваги. Вона пересувалася швидко, але не швидше за Едді: той простягнув руку й ущипнув за те місце, де щипати було так приємно.

— О, моя незайманість! — сміючись закричала Сюзанна й підкотила очі. Наступної миті вона була вже на даху. Залишився тільки Едді. Він стояв біля підніжжя драбини й роззирався довкіл вагона, який міг стати гробом для їхнього ка-тету. «Ти зробив це, малий, — сказав Генрі. — Змусив його стрибнути у вогонь. Я знав, що ти це можеш, знав. Пам’ятаєш, що я тоді сказав тим вилупкам на задньому дворі у Дальберга? Джиммі Поліо та іншим? І як вони реготали? Але ти впорався. Відправив його додому з довбаною тріщиною».

«Хай там як, а це допомогло, — подумав Едді і, не усвідомлюючи, що робить, торкнувся руків’я Роландового револьвера. — Цього разу ми знову вибралися сухими з води».

Він зробив два кроки драбиною й подивився униз. Баронський вагон виглядав неживим. Давно мертвим, якщо вже на те — просто ще один артефакт світу, що зрушив з місця.

— Адіос, Блейне, — попрощався Едді. — Бувай, напарнику.

І слідом за своїми друзями поліз у аварійний люк на дах вагона.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава