home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



4

Коли вони тікали з Ситго, у вухах стояв дзвін. Їхній одяг трохи присмалило, але самі вони опіків не отримали. Шимі сидів за спиною в Катберта, а Капризний на довгому поводі трюхикав позаду.

Сюзен придумала, куди їм поїхати. Рішення було абсолютно очевидним, як і більшість рішень… коли вони спадають комусь на думку. Тож, незадовго до того, як ніч перед Жнивами поступилася ранку, вони вп’ятьох прибули до хижки в Поганій Траві, де кілька разів зустрічалися Сюзен і Роланд.

Розгорнувши ковдри, Катберт і Алан посідали на них, щоб роздивитися револьвери, які взяли в офісі шерифа. Там само знайшли й Бертову рогатку.

— Ці великого калібру, — Алан зазирнув у відкритий циліндр. — Роланде, я думаю, ми зможемо їх використати, якщо не буде проблем з віддачею.

— Хотів би я мати автомат того ранчовласника, — задумливо сказав Катберт.

— Ти ж у курсі, що Корт казав про таку зброю? — спитав Роланд, і Катберт розреготався. А разом з ним і Алан.

— Хто такий Корт? — поцікавилася Сюзен.

— Міцний горішок, до якого Елдредові Джонасу як до неба пішки, — відповів Алан. — Він був нашим учителем.

Роланд запропонував одну-дві години поспати — наступний день обіцяв бути важким. Припускати, що він міг стати для них останнім, якось не хотілося.

— Алане, ти слухаєш?

Алан чудово розумів, що Роланд запитує не про його вуха і не має на увазі, що він відвернувся, тож кивнув.

— Що-небудь чуєш?

— Поки що ні.

— Слухай далі.

— Я намагатимусь… але обіцяти нічого не можу. Дар хисткий, ти ж знаєш.

— Роби все, що зможеш.

Шимі обережно розстелив ковдру біля свого найкращого друга в кутку.

— Він Роланд… а він Алан… а ти хто, добрий Артуре Гіте? Хто ти насправді?

— Я Катберт, — сказав той, простягаючи руку. — Катберт Олґуд. Вітаю, вітаю і ще раз вітаю.

Шимі потис простягнуту руку і захихотів. Його сміх був таким веселим і несподіваним, що заусміхалися всі. Від усмішки Роланду стало трохи боляче. Він подумав, що його обличчя, либонь, добряче обпечене, адже він був так близько біля вишок, що вибухали.

— Кат-берт, — сказав Шимі. — Таке кумедне ім’я. Не дивно, що ти й сам такий веселий. Кат-берт, о ха-ха-ха, оце так!

Усміхнувшись, Катберт кивнув.

— Роланде, якщо він нам більше не потрібен, можна, я його вб’ю?

— Може, все-таки не треба? — Роланд повернувся до Сюзен, і його усмішка зійшла нанівець. — Сью, прогуляєшся зі мною? Нам треба поговорити.

Вона підвела погляд, намагаючись прочитати на обличчі його думки.

— Гаразд, — і простягнула руку. Роланд узяв її, і разом вони вийшли надвір, у сяйво місяця. І в душу Сюзен почав закрадатися страх.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава