home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



6

Коли місяць уже сідав, загін із вісьмох людей проїхав під аркою, на якій високою мовою було написано «Приходь з миром». Попереду їхали Джонас і Рейнолдз. За ними котив Реїн чорний візок, у який був запряжений поні, на вигляд досить міцний, щоб витримати півтораденну дорогу. Джонас хотів дати візника, проте Рея відмовилася.

— Нема такої тварини, з якою я б не впоралася краще за будь-якого чоловіка, — заперечила вона. І скидалося на те, що не збрехала. Віжки лежали без діла в неї на колінах, поні жваво трюхикав і без них. Решта загону складалася з Геша Ренфру, Квінта і трьох найкращих пастухів Ренфру.

Корал теж збиралася їхати з ними, але Джонас був проти.

— Якщо нас уб’ють, ти зможеш жити, як жила. З нами тебе нічого не пов’язуватиме.

— Без тебе я не зможу жити, як раніше. Сенсу не буде.

— Ой, та годі тобі верзти нісенітниці, вони годяться хіба що для школярок. Якщо подумаєш головою, то знайдеш безліч причин жити далі. А якщо все буде добре (а я сподіваюся, що так і буде) і ти не передумаєш бути зі мною, виїжджай, щойно до тебе дійде звістка про вдалу операцію. На заході, в горах Ві-Кастіс, є містечко Рітці. Скачи туди на найпрудкішому коні. Ти випередиш нас на багато днів, хай як швидко ми будемо відходити. Знайди добропорядний заїжджий двір, який прийме самотню жінку… звісно, якщо в Рітці такий існує. І чекай. Коли ми прибудемо з цистернами, приєднаєшся до колони, яка рухатиметься праворуч від мене. Зрозуміла?

Вона зрозуміла; Таких жінок, як Корал Торін, було одна на тисячу. Розумна, як сам Сатана, і в ліжку не гірша за дияволову улюблену шльондру. Якби ж то тільки все насправді обернулося так добре, як він її запевняв.

Джонас призупинив коня і порівнявся з чорним візком. Рея тримала кулю на колінах.

— Не розвиднюється? — спитав він, водночас сподіваючись і побоюючись знову побачити глибоко в кулі рожеве світіння.

— Ні. Але коли їй буде треба, вона оживе. Не сумнівайся.

— Тоді нащо ти нам потрібна, стара?

— Дізнаєшся, коли прийде час, — Рея зухвало зиркнула на нього, проте він задоволено відзначив, що в її погляді промайнув страх.

Джонас пришпорив коня, щоб знову очолити невеличкий загін. Він вирішив, що за першої ж нагоди відбере кулю в Реї. Насправді причиною було зовсім не бажання оберігати кристал. Просто він уже заволодів його думками і не давав спокою: Джонас забагато розмірковував про той рожевий проблиск світла в глибині.

«Прокляття, — подумав він. — Я маю думати про майбутню битву. Щойно все це скінчиться, я знову стану самим собою».

Аби ж то так і сталося…

…але він чомусь почав у цьому сумніватися.

Ренфру їхав поряд із Клаєм. Джонас пустив коня між ними. Страшенно боліла хвора нога. Ще один недобрий знак.

— А де Ленґіл? — спитав він у Ренфру.

— Збиває загін, — відказав Ренфру. — За Френа Ленґіла не турбуйся. Буде тридцятеро людей.

— Тридцять! Чума на ваші голови, я ж казав, що треба сорок! Щонайменше сорок!

Ренфру змірив його поглядом світлих очей, а тоді поморщився від пориву холодного вітру і заховав ніс у нашийну хустку. Ковбої, що їхали слідом, ще раніше вчинили так само.

— Ти так сильно боїшся цих трьох пуцьвірінків, Джонасе?

— Я боюся за нас обох, бо ти надто дурний, щоб розуміти, хто вони такі й на що здатні, — він і собі підняв хустку, а тоді змусив свій голос звучати розсудливіше. Ці селюки ще були йому потрібні, тож ліпше йому притримати язика. Та щойно кулю буде передано Латіґо, ситуація зміниться. — Хоча ми можемо їх і не здибати.

— Швидше за все, вони вже за тридцять миль звідси й скачуть на захід, пришпорюючи коней, — погодився Ренфру. — Багато б я віддав, тільки б дізнатися, як їм вдалося втекти.

«Яка вже тепер різниця, йолопе?» — подумав Джонас, але промовчав.

— Ленґілові парубки будуть найміцнішими, запевняю тебе. Якщо буде бій, то ці тридцятеро битимуться, як шістдесят.

Джонас на мить зустрівся поглядом із Клаєм. «Повірю в це, лише коли побачу», — промовисто свідчив його погляд, і Джонас знову впевнився, що недарма Рейнолдз завжди подобався йому більше, ніж Рой Діпейп.

— Скільки з них озброєні?

— Револьверами? Може, половина. Вони відстануть од нас не більше ніж на годину.

— Добре. — Принаймні тили в них були прикриті. Хоч це тішило. Він уже не міг дочекатися, коли нарешті позбудеться тієї триклятої кулі.

«Невже? — прошепотів хитрий, напівбожевільний голос десь із найтемніших глибин душі. — Справді не можеш?»

Джонас не звертав на голос уваги, тож через деякий час той замовк. А ще за півгодини вони звернули зі шляху на Крутояр. Лише кілька миль відділяло їх від Поганої Трави, що срібним морем хвилювала на вітрі.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава