home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



7

Приблизно о тій самій порі, коли Джонас із супутниками спускалися Крутояром, Роланд, Катберт і Алан сідали на коней. Сюзен і Шимі, тримаючись за руки, стояли в дверях хатини і спостерігали за ними з серйозними обличчями.

— Коли ми підірвемо цистерни, ви почуєте вибухи і відчуєте запах диму, — проінструктував їх Роланд. — Хоч вітер віє і не в цей бік, ви все одно відчуєте дим. А потім, не пізніше ніж за годину, дим з’явиться знову. Там. — Він показав рукою, де саме. — Займеться гілля перед входом до каньйону.

— А якщо ми не відчуємо диму?

— Тоді їдьте на захід. Але дим буде, Сью. Клянуся тобі, буде.

Вона підійшла до нього, поклала руки йому на стегно і в світлі пізнього місяця подивилася вгору, на його обличчя. Він нахилився, лагідно притримав її потилицю і поцілував в губи.

— Простуй своїм шляхом у безпеці, — сказала Сюзен, відступаючи назад.

— Еге ж, — несподівано озвався Шимі. — Тримайтеся і не сходьте зі шляху, всі троє. — Він теж вийшов уперед і несміливо торкнувся Катбертового чобота.

Нахилившись, Катберт потис Шимі руку.

— Подбай про неї, друзяко.

Шимі поважно кивнув.

— Обов’язково.

— Їдьмо, — сказав Роланд, відчуваючи, що от-от розплачеться, якщо не перестане дивитися на її звернуте вгору до нього обличчя. — Вперед.

Вони повільно рушили дорогою. Поки трава не зімкнулася за їхніми спинами, відрізаючи від них хатину, він озирнувся востаннє.

— Сюзен, я кохаю тебе.

Вона чарівливо всміхнулася йому. І мовила:

— Ведмедики, пташки, рибки і зайченятка.

Наступного разу Роландові судилося побачити її вже в магічному кристалі.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава