home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



12

Сховавшись у траві, Шимі, тихо плачучи, з жахом спостерігав за всім, що відбувалося: як Сюзен плюнула в обличчя поганого мисливця за трунами і як той сильно вдарив її, мало не вбив. Цієї миті він ладен був вибігти зі сховку, проте щось (можливо, голос його друга Артура Гіта) підказало йому не робити цього, бо Сюзен він би не допоміг, а собі напевно підписав би смертний вирок.

Він дивився, як Сюзен сідала на коня. Один із чоловіків, не мисливець за трунами, а великий землевласник, якого Шимі час від часу бачив у «Раю для подорожніх», хотів підсадити її, але Сюзен відштовхнула його ногою. Почервонівши, чоловік відступив.

«Не сердь їх, Сюзен, — подумки благав Шимі. — О боги, не роби цього, вони знов тебе битимуть! Ох, біднесенька! У тебе кров з носа юшить!»

— Маєш останній шанс, — сказав їй Джонас. — Де вони і що збираються робити?

— Іди до дідька, — відповіла вона.

Вузька зміїна посмішка з’явилася на його вустах.

— Поки я туди дійду, ти вже будеш там. — Він повернувся до іншого мисливця: — Ти все обшукав?

— Що б там у них не було, вони забрали це з собою, — відповів рудий. — Єдине, що залишилося, — Деаборнова підстилка.

Залізаючи на свого коня, Джонас голосно зловтішно розреготався.

— Поїхали, — сказав він. — Покатаємося.

І вони рушили в глиб Поганої Трави. Вона зімкнулася за їхніми спинами, наче їх ніколи там і не було… от тільки Сюзен забрали з собою і Капризного теж. Великий землевласник, що їхав поряд із Сюзен, вів на поводі мула.

Упевнившись, що вони не повернуться, Шимі повільно побрів на відкриту місцину перед хатою, дорогою застібаючи ґудзик на штанях. Він звернув погляд спершу в бік, куди попрямували Роланд із друзями, а тоді у той, куди повезли Сюзен. Який шлях обрати?

Після хвилинних роздумів збагнув, що вибору немає. Трава була шорсткою і пружною. Стежка, якою поїхали Роланд, Алан і старий-добрий Артур Гіт (так Шимі називав його подумки), вже зникла. Але та, якою викрадачі повезли Сюзен, ще була прим’ята і чітко видніла. І, можливо, якби він пішов слідом за нею, то зміг би бодай щось для неї зробити. Хоч чимось допомогти.

Попервах Шимі йшов кроком, але потім, коли страх від того, що вони можуть повернути назад і впіймати його, помалу почав відпускати, перейшов на біг підтюпцем. Більшу частину того дня він провів, простуючи слідом.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава