home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



9

Коли нагорі пролунав гучний вибух, двоє ковбоїв саме ліпили самокрутки. Від несподіванки обидва підскочили й перезирнулися. Коричневими цівками з недороблених цигарок на долівку посипався тютюн. Закричала жінка. Двері розчахнулися, і в проході знову з’явилася мерова вдова, цього разу в супроводі покоївки. Пастухи добре її знали — Марія Томас, донька старого друзяки з ранчо «Піаніно».

— Мерзенні злодії підпалили будинок! — говіркою закричала до них Марія. — Ідіть поможіть!

— Маріє, сей, у нас наказ охороняти…

— Злочинницю, замкнену в коморі? — спопеляючи їх гнівним поглядом, прокричала Марія. — Ви дурні старі віслюки, йдіть, поки все не згоріло! Як ви тоді поясните сею Ленґілу, що стояли й затикали пальцями дірки в дупах, поки на ваших очах горів будинок!

— Ідіть! — гаркнула Олів. — Чи ви боягузи?

Над їхніми головами у великій вітальні пролунало кілька менших вибухів: то Шимі підпалив «дамські пальчики». А потім тими самими сірниками запалив портьєри.

Двоє viejosперезирнулися.

—  Andelay, [43]— мовив старший, глянув на Марію і наказав їй, вже не говіркою, а зрозумілою мовою: — Наглянь за дверима.

— Очей не зведу, — пообіцяла вона.

Обидва старих поквапилися нагору, один — на ходу дістаючи болу, другий — виймаючи з піхов, що висіли на поясі, довгого ножа.

Щойно жінки почули їхні кроки на сходах у дальньому кінці коридору, Олів кивнула Марії, й разом вони перетнули кімнату. Марія відкрила засув, Олів розчахнула двері. Сюзен відразу вийшла і несміливо всміхнулася. Від вигляду набряклого обличчя й кірки засохлої крові біля носа своєї господині Марія зойнула.

Покоївка простягнула руку, щоб торкнутися її обличчя, але Сюзен узяла її пальці і легенько стисла.

— Як гадаєш, Торін захотів би мене такою? — спитала вона і лише тоді помітила свою другу рятівницю. — Олів… сей Торін… пробачте. Я не хотіла бути жорстокою. Але ви маєте повірити, що Роланд, якого ви знаєте як Вілла Деаборна, ніколи в житті не…

— Я чудово це знаю, — перебила її Олів, — проте не гаймо часу на розмови. Тікаймо.

Вони з Марією вивели Сюзен з кухні, але не сходами, що вели нагору в будинок. Натомість вони рушили нижнім поверхом до дальнього краю північного крила будинку, де розташовувалися різні комори. У коморі для бакалії Олів наказала їм зачекати й кудись пішла. Її не було близько п’яти хвилин, але Сюзен і Марії цей час здався вічністю.

Повернулася Олів, вдягнена в пістряве пончо, в якому вона потопала. Накидка могла належати її чоловікові, проте Сюзен подумала, що й для покійного мера вона б теж виявилася занадто великою. Нижній край Олів запхала в джинси, щоб не наступити на нього і не впасти. На руці, наче ковдри, вона несла ще дві накидки, менші й легші.

— Вдягніть це, — сказала Олів. — Надворі буде зимно.

Вийшовши з комори, вони рушили вузьким коридором для слуг на заднє подвір’я. Там, якщо пощастить (і якщо Міґель досі у відключці), на них має чекати Шимі з кіньми. Олів усією душею сподівалася, що не виникне ніяких перешкод. Вона хотіла, щоб до заходу сонця Сюзен уже була далеко від Гембрі.

І до сходу місяця.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава