home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



4

Коли вони йшли до дверей вокзалу, знову розлігся тихий огидний звук. Роланд здивовано помітив, що всі троє з його когорти наморщили носи й скривили роти одночасно, ставши схожими не просто на членів ка-тету, а на кревних родичів. Сюзанна показала рукою в бік парку. Знаки, що виднілися над деревами, неначе погойдувалися в мареві спекотної імли.

— Це звук тонкоходу? — спитав Джейк.

Роланд кивнув.

— А ми зможемо його обійти?

— Так. Тонкоходи так само небезпечні, як болота з трясовинами і сейлігами. Ви про таке чули?

— Ми знаємо, що таке трясовина, — підтвердив Джейк. — А якщо сейліги — це такі довжелезні зелені тварюки з великими зубами, то ми і їх знаємо.

— Саме так вони і виглядають.

Сюзанна озирнулася, щоб востаннє глянути на Блейна.

— Жодних дурних запитань та ігор. Правду було написано в книжці, — вона перевела погляд з Блейна на Роланда. — А як щодо Беріл Еванс, авторки «Чарлі Чух-Чуха»? Думаєш, вона теж учасниця цієї історії? Що як ми колись зустрінемося з нею? Я б хотіла їй подякувати. Звісно, врятував нас Едді, але…

— Гадаю, це можливо, — відповів Роланд, — але здоровий глузд підказує, що цього не станеться. Мій світ — як величезний корабель, що затонув неподалік берега, і більшу частину його уламків прибило до берега. Те, що ми знаходимо, здебільшого дуже цікаве, але все одно це уламки. Безглузді уламки, — він озирнувся. — Як і ця місцина, я думаю.

— Я би не сказав, що це такі вже уламки, — сказав Едді. — Погляньте-но на фарбу на фасаді станції. Вона трохи поіржавіла від ринв до карнизів, але ж ніде не облущилася, наскільки я бачу, — перед дверима він провів пальцем по одній зі скляних панелей. — Повно пилу, але тріщин жодних. Як на мене, то цим вокзалом ніхто не опікувався від… либонь, від початку літа.

Він питально глянув на Роланда, а той лише знизав плечима і кивнув. Він слухав неуважно, лише наполовину зважав на те, що каже Едді. Решта його уваги була зосереджена на двох речах: бурмотінні тонкоходу і стримуванні спогадів, що прагнули засмоктати його, мов трясовина.

— Але ж Лад руйнувався впродовж багатьох століть, — сказала Сюзанна. — А це… Топіка це чи ні, але мені це місце нагадує одне з тих моторошних містечок із «Зони сутінок». Ви, хлопці, мабуть, цього не пам’ятаєте, та…

— Ні, пам’ятаю, — сказали Едді й Джейк хором, а потім подивилися один на одного і розсміялися. Едді простягнув руку, і Джейк дав йому п’ять.

— Цей серіал і досі показують, — сказав Джейк.

— Еге ж, постійно повторюють, — додав Едді. — Зазвичай ці покази фінансують збанкрутілі адвокати, зовні подібні до короткошерстих тер’єрів. Ти права. Це місце геть не схоже на Лад. Та й чому б воно мало бути схожим? Лад залишився в іншому світі. Я не знаю, де ми перетнули кордон, але… — він знову показав на синій щит із написом «Траса 70», так, наче він, без сумніву, все доводив.

— Якщо це Топіка, тоді де всі люди? — спитала Сюзанна.

Едді знизав плечима й розвів руками.

Тим часом Джейк, склавши руки дашком, притулився лобом до скла головних вхідних дверей вокзалу і вдивлявся всередину. Так він зазирав кілька секунд, а потім побачив щось таке, що змусило його відсахнутися.

— Ого, — сказав він. — Не дивно, що в містечку так тихо.

Роланд підступив до Джейка і собі зазирнув понад головою в хлопчика, теж затіняючи відбиття руками. Ще не глянувши на те, що побачив Джейк, стрілець зробив два висновки. По-перше, що то була станція для зупинки поїздів і аж ніяк не для Блейна. Залізнична станція, а не колиска. А по-друге — станція знаходилася в світі Едді, Джейка й Сюзанни… але, мабуть, не в їхньому де.

Це тонкохід. Треба бути обережними.

На одній з довгих лавок, що заповнювали собою все приміщення, похилилися один на одного два трупи. Якби не їхні обвислі зморщені лиця й почорнілі руки, їх можна було би прийняти за гульвіс, що перепилися на вечірці й поснули на вокзалі, проґавивши останній поїзд додому. На стіні позаду них висіла дошка з розкладом відправлення поїздів, де в стовпчик вишикувалися назви міст, містечок і бароній. Одна з назв була ДЕНВЕР, друга — ВІЧІТА, третя — Омаха. Колись Роланд знав одноокого картяра на прізвисько Омаха — той помер за столом, де грали в «Гляньте», коли йому встромили в горлянку ніж. Він ступив на галявину, де закінчувався земний шлях, закинувши голову назад, а від його останнього подиху кров фонтаном бризнула в стелю. Зі стелі ж цієї кімнати (яку Роландів негнучкий і неметкий розум вперто називав перепочинком на шляху, нібито це була зупинка на якійсь всіма забутій дорозі, подібній до тієї, яка привела його до Талла) звисав прегарний годинник з циферблатами на чотири боки. Його стрілки зупинилися на 4:14, і навряд чи колись знову зрушать з місця, подумав Роланд. Невесела то була думка… але й світ був такий — сумний. Інших мертвих він поки не бачив, але досвід підказував, що там, де є двоє мертвих, швидше за все, є ще четверо, тільки їх не видно. Чи чотири дюжини.

— А нам треба заходити? — спитав Едді.

— Навіщо? — відказав стрілець. — Нам там робити нічого. Це місце не лежить на шляху Променя.

— Слухай, а ти би міг працювати гідом для туристів, — похмуро сказав Едді. — «Всі підтягуємося сюди, не розходимося, всередину не заходимо…»

Раптом Джейк втрутився з проханням, якого Роланд не зрозумів.

— У когось із вас є четвертак? — хлопчик дивився на Едді й Сюзанну, стоячи біля квадратної металевої скрині. На ній синіми літерами було написано:

«Топіка Кепітел Джорнел» —

ми знаємо про Канзас більше, ніж будь-хто!

Газета вашого рідного міста! Читайте щодня!

Едді здивовано похитав головою.

— Я десь посіяв увесь дріб’язок. Мабуть, коли ліз на дерево. Це сталося якраз перед тим, як ти до нас приєднався. Я тоді дременув, аби не стати закускою для ведмедя-робота. Вибач.

— Хвилиночку… зажди… — Сюзанна зосереджено порпалася в сумочці, та так, що Роланд, попри усі свої невтішні думки, широко всміхнувся. Бо вона робила це так по-жіночому. Діставши зібгані носовички, потрусила ними, аби пересвідчитися, що жоден цент у них не застряг, виловила пудреницю, подивилася на неї, вкинула назад у сумочку, натрапила на гребінець і його вкинула назад…

Це заняття настільки поглинуло її увагу, що вона навіть не помітила, що Роланд пройшов повз неї, діставши мимохідь револьвер з кріпильної муфти, яку сам для неї зробив. І зробив один постріл. Скрикнувши, Сюзанна впустила сумочку і схопилася за кобуру, тепер вже порожню, що висіла в неї під лівою груддю.

— Чорт, ти ж мене на смертяку перелякав!

— Краще пильнуй свого револьвера, Сюзанно, інакше наступного разу, коли хтось його в тебе вихопить, дірка опиниться в тебе між очей, а не в… Джейку, що це таке? Апарат, що розповідає новини? Чи тримає в собі папір?

— І те, і те разом, — збентежено відповів Джейк. Юк відскочив на середину платформи й недовірливо зорив звідти на Роланда. Джейк вставив палець у дірку від кулі, що прикрашала собою замок автоматичного газетного кіоска. Звідки курився легкий димок.

— Давай, — дозволив Роланд. — Відкрий.

Джейк потягнув за ручку. Якусь мить вона не піддавалася, а потім десь усередині брязнув метал, і дверцята відчинилися. Сама скриня була порожня — табличка на задній стінці проголошувала: ЯКЩО ГАЗЕТ БІЛЬШЕ НЕМАЄ, ВІЗЬМІТЬ ПРИМІРНИК З ВІТРИНИ. Джейк так і вчинив — видобув останній примірник з дротяного тримача, і всі зібралися довкола нього.

— На Бога, що тут?.. — Сюзанна шепотіла налякано і водночас ніби звинувачувала когось у чомусь. — Що це означає? Що, на Бога, тут сталося?

Під назвою газети, майже на цілу половину першої сторінки, йшли кричущі чорні літери:


ЕТЧИНСОН, ТОПІКА І САНТА-ФЕ | Чаклун та сфера | Можливо, уряд залишив країну