home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



3

Джейк усе сподівався, що, коли вони наблизяться, Зелений Палац стане реальним, як атракціони в Діснейленді: не обов’язково звичайним, але реальним, натуральним (як виглядають натуральними речі, що є невід’ємною часткою світу, скажімо, автобусна зупинка на розі, паркова лавка, все те, що можна помацати, на чому можна написати «ДО СРАКИ ПАЙПЕР», якщо заманеться).

Але цього не сталося. І статися не могло, збагнув Джейк. Зелений Палац наближався, і хлопчик зрозумів ще одну річ: це найпрекрасніша, найосяйніша споруда з усіх, що він бачив у житті. Її підозрілість (а Джейк вважав її саме підозрілою) жодним чином не применшувала краси. Вона нагадувала малюнок, що наче зійшов зі сторінок книжки казок. Споруда теж бурмотіла, як і тонкохід… але її голос був значно тихіший і досить приємний.

Світло-зелені стіни вінчали зубці й вежки, що стриміли до хмар, які велично пливли на канзаськими рівнинами. На верхівках веж стирчали шпилі темнішого, смарагдового кольору. Саме на них і майоріли черюні прапори. А на кожному був символ розплющеного ока

нанесений жовтою фарбою.

«Це знак Багряного Короля, [54]— подумав Джейк. — Насправді це його сіґул, а не Фарсонів». Звідки йому це відомо, він і гадки не мав (та й не дивно, бо ж єдина назва, в якій фігурувало слово «Крімсон», — «Алабамас Крімсон Тайд» [55]), але він це знав.

— Яка краса, — пробурмотіла Сюзанна. Джейк помітив, що в її очах бринять сльози. — Але нічого доброго. Щось у цьому палаці насторожує. Можливо, він не лихий, як тонкохід, але…

— Але й не добрий, — закінчив Едді. — Так. Мабуть, червоне світло ще для нас не загорілося, але попереджувальне жовте вже горить. — Не усвідомлюючи, він потер щоку достоту так, як це робив Роланд. — Той палац якийсь неправдоподібний на вигляд. Ніби жарт.

— Дуже в цьому сумніваюся, — відказав Роланд. — Ви гадаєте, це точна копія того палацу, де Дороті та її ка-тет зустріли безсилого мага?

Троє колишніх мешканців Нью-Йорка знову обмінялися поглядами: радилися. Тепер відповідати за всіх настала черга Едді.

— Так. Мабуть, так. У фільмі він був інакший, проте якщо ця штука — породження нашої свідомості, то вона й має бути інакшою. Бо ми уявляємо собі цей палац ще й таким, яким він був у книжці Лімана Френка Баума. Бачимо його і таким, як на ілюстраціях…

— І таким, як малює нам уява, — договорив Джейк.

— Добре, ходімо, — сказала Сюзанна. — Час познайомитися з Чарівником.

— Авжеж, — погодився Едді. — Тому що, тому що, тому що…

—  Тому що він творить дива! — в унісон закінчили Джейк і Сюзанна та задоволено розсміялися. А Роланд спохмурнів, бо знову відчув себе зайвим.

— Але знаєте що, — сказав Едді, — ще одне диво — і я опинюся на темному боці психомісяця. І, мабуть, назавжди.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава