home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



2

— Едді? Де ти, любий?

Відірвавши погляд од вервечки хмар у небі, Едді глянув на Сюзанну. Вона вже сиділа й з розгубленим виглядом терла потилицю. Можливо, вона сумнівалася навіть у тому, хто вона сама. У світлі хмарного дня червоні чохли на її ногах дня здавалися тьмяними, та все одно лишалися найяскравішими плямами з усього, що зараз потрапляло в поле зору Едді… допоки він не глянув униз, на свої ноги, й не побачив хіпові черевики на кубинських підборах. Втім, вони теж мали доволі знебарвлений вигляд, та тепер Едді сумнівався, що винуватити в цьому можна було лише похмурий день. Він оглянув по черзі Джейкові черевики, Юкові три пантофельки, ковбойські чоботи Роланда (стрілець уже сидів на землі, обійнявши руками коліна, й вдивлявся невидющим поглядом кудись у далечінь). Барва у них була та сама — рубіново-червона, але тепер здавалася позбавленою життя. Неначе після носіння їхня магія зникла.

Зненацька Едді відчув непереборне бажання скинути їх.

Він сів біля Сюзанни, поцілував її і сказав:

— Доброго ранку, Спляча Красуне. Чи дня, якщо вже на те. — А потім швидко, ніби гидуючи самим доторком (відчуття було таке, наче торкаєшся шкіри покійника), скинув черевики. Вони були зношені, потерті на носках, підбори закаляні брудом — словом, уже не виглядали новими. Ще кілька хвилин тому він не знав, як вони вчотирьох тут опинилися, проте зараз біль у м’язах ніг і сліди від коліс візка розповіли йому все. Вони прийшли сюди пішки. Як лунатики. Уві сні.

— Це твоя найкраща ідея за… ну, за тривалий час, — мовила Сюзанна і зірвала з ніг чохли. Неподалік Джейк уже знімав черевички з Юка. — Ми там були? Едді, ми справді там були, коли він…

— Коли я вбив свою матір, — закінчив за неї Роланд. — Так, ви там були. Як і я. О боги, я там був. Я це зробив. — Він затулив обличчя долонями й гірко заридав.

Сюзанна швидко поповзла до нього, допомагаючи собі руками й ногами (цей спосіб пересування заміняв їй ходу). Однією рукою вона обняла його за плечі, другою відняла його долоні від обличчя. Спершу Роланд не дозволяв їй цього, проте вона наполягала, і врешті-решт його руки — руки вбивці — опустилися, відкриваючи зацьковані, переповнені слізьми очі.

Сюзанна пригорнула його до себе, поклавши його голову собі на плече.

— Змирися, Роланде. Змирися і не тримай у собі. Все вже скінчено. Це вже позаду.

— Людина не може залишити таке позаду, — відповів Роланд. — Ні, не може. Ніколи в житті.

— Ти її не вбивав, — сказав Едді.

— Це занадто легко. — Стрілець так і сидів, притулившись обличчям до Сюзанниного плеча, проте його голос тепер звучав чітко. — Од відповідальності за деякі вчинки годі ухилятися. Є гріхи, яких не можна пробачати. Так, Рея була там — принаймні частково, — проте я не можу в усьому звинуватити її, хоча мені дуже б цього хотілося.

— Це й не її провина, — відказав Едді. — Я не це мав на увазі.

Роланд підвів голову.

— Про що ти, в біса, говориш?

— Ка, — сказав Едді. — Те ка, що як вихор.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава