home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



3

У зоопарку Топіки («Всесвітньо відомому зоопарку Топіки», гордо проголошували таблички) було повно порожніх кліток і дохлих звірів. Деякі зі звільнених тварин втекли, але решта здохли на місці. Там, куди показував вказівник із написом «Горили», були великі мертві мавпи, які, схоже, померли, тримаючи одна одну за лапи. Едді відчув, що до очей йому підступають сльози від цього видовища. Відтоді, як його тіло звільнилося від героїну, його емоції завжди перебували на небезпечній межі, за якою починався буревій. Старі друзяки б його засміяли.

За ареалом горил на стежці лежав мертвий вовк. Обережно наблизившись до нього, Юк обнюхав родича, витягнув шию і завив.

— Джейку, нехай він перестане. Примусь його, чуєш? — різко кинув Едді. До нього раптом дійшло, що ніздрі вловлюють запах розкладених тіл. Сморід був слабкий, під палючим літнім сонцем він майже вивітрився, але і його залишків було цілком достатньо, щоб викликати непереборний потяг до блювання. Але не було чим — Едді не міг згадати, коли він їв востаннє.

— Юк! До мене!

Юк видав останню ноту і повернувся до Джейка. Присівши біля ніг хлопчика, він подивився на нього знизу вгору своїми дивовижними очима, обведеними золотом обручок. Джейк узяв його на руки, зробив добряче коло, обходячи вовка, і знову поставив шалапута на стежку.

Шлях привів їх до східців, що круто вели вниз (крізь каміння вже почав пробиватися бур’ян). Вже стоячи біля їх початку, Роланд озирнувся на зоопарк і сад. Звідти відкривався хороший огляд іграшкової залізниці, якою Чарлі возив дітлахів по всьому Ґейдж-парку. Налетів холодний вітер, і бульвар Ґейдж лунко засипало опалим листям.

— Так загинув лорд Перт, — пробурмотів Роланд.

— І земля здригнулася, коли він упав, — підхопив Джейк.

Роланд глянув на нього здивовано, наче людина, що пробудилася з глибокого сну, потім усміхнувся й обійняв хлопчика за плечі.

— Свого часу я грав Лорда Перта.

— Справді?

— Так, Джейку. Невдовзі я про це розповім.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава