home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



11

Світанок нового дня видався ясний, сонячний і холодний. На тлі ранкового сяйва річ, яку Едді помітив увечері, виднілася краще, але досі лишалася незбагненною. Ще одна загадка. Чорт, як же вони йому вже впеклися.

Він мружився, силкуючись роздивитися, що криється за неясними обрисами, затуляючи очі руками від сонця. З одного боку від нього була Сюзанна, з другого — Джейк. Роланд біля решток багаття пакував їхні гунна. (Цим словом він називав усі їхні лахи.) Здавалося, те, що виднілося попереду, його анітрохи не цікавило, і бажання дізнатися, що це, він не мав.

Чи далеко ще йти? Тридцять? П’ятдесят миль? Здавалося, відповідь залежить від того, чи далеко простягається поле видимості в цій рівнинній місцині. Едді не знав відповіді. Лише в одному він був впевнений: Джейк не помилився принаймні у двох пунктах — то була якась будівля і стояла вона на шосе, займаючи всі чотири смуги. Інакше й бути не могло, бо як би тоді вони могли її бачити? Довкола шосе був тонкохід, він би її поглинув.

Може, вона стоїть на одній із відкритих ділянок, тій, які Сюзанна називає дірками в хмарах. А може, перед тим місцем тонкохід закінчується. А ще можливо, що це чортові глюки, от що це. Що б там не було, тобі краще на деякий час викинути це з голови. Спочатку гульки на платній дорозі.

Але будівля манила його до себе, як зачарована. Виглядала вона як повітряно-неземна цукерка «Тисяча й одна ніч» у блакитній із золотом обгортці. Втім, Едді здогадувався, що синь була позичена в небес, а золото — у ранкового сонця.

— Роланде, а ходи-но сюди на хвилину!

Спершу він думав, що стрілець навряд чи послухається, але той підтягнув сиром’ятний шнурок на Сюзанниному ранці, підвівся, вперся руками в поперек, потягнувся, а потім підійшов до Едді.

— О боги, в цій банді господарством займаюся тільки я, — напівжартома пробурчав він.

— Ми допоможемо, — пообіцяв Едді — Як завжди. Але спершу поглянь-но туди.

Роланд кинув у той бік, куди показував Едді, лише побіжний погляд, так, наче не хотів визнавати навіть самого факту існування будівлі.

— Це ж скло, правда? — спитав Едді.

Роланд ще раз скоса зиркнув.

— Начебто, — сказав, як відрізав.

— В моєму світі багато скляних будівель, але здебільшого всі вони офісні. А та штука має такий вигляд, наче потрапила сюди з Діснейленду. Знаєш, що таке Діснейленд?

— Hi.

— Тоді чому ти на неї не дивишся? — втрутилася Сюзанна.

Роланд подивився на далекий відблиск сонця, що вигравав на склі, — і знову лише побіжно, квапливо, скоса.

— Бо то халепа, — сказав він, — і ця халепа в нас на шляху. З часом ми до неї дійдемо. Тож не варто лізти в халепу, поки в неї ще не вскочили.

— А ми добудемося туди сьогодні? — поцікавився Джейк.

Роланд знизав плечима. Його обличчя залишалося непроникним.

— Як на те Божа воля, то вода буде.

— Господи, та ти міг би заробити купу бабла, пишучи пророцтва для гадального печива, — пожартував Едді, сподіваючись, що це викличе в Роланда усмішку. Але марно. Стрілець перейшов дорогу, опустився на коліно перед пожитками, закинув наплічника й кошіль на спину й став чекати на своіх супутників. Зрештою всі спакувалися й знову вирушили в путь трасою 70 на схід. Роланд самотньо крокував попереду, втупившись поглядом у носки своїх чобіт.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава