home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



13

Вони мовчки облаштували табір, мовчки спостерігали, як Роланд робить зі скіпок димохід, з якого розгориться їхнє багаття, дивилися, як сонце охоплює полум’ям скляний замок. Його вежі й зубчасті стіни спершу запалахкотіли червоним вогнем, потім стали помаранчевими, потім золотими і зрештою, коли на небесному склепінні з’явилася Стара Зоря, миттєво охололи до відтінку вохри…

«Е ні, — подумала Сюзанна голосом Детти Волкер. — То не вона, мала. То Полярна зоря. Та сама, яку ти роздивлялася вдома, коли сиділа в татуся на колінах».

Але їй хотілося побачити саме Стару Зорю, а ще Стару Матінку. Вона здивувалася до глибини душі, збагнувши, що сумує за світом Роланда, а потім подумала, що це не дивно. Зрештою, в тому світі її ніхто не називав чорнопикою сучкою (принаймні, поки що), в тому світі вона знайшла чоловіка, якого покохала… і добрих друзів. Від думки про них їй мимоволі схотілося плакати, тож вона обійняла Джейка й притисла його до себе. Хлопчик трохи опустив повіки й, усміхаючись, дав себе обійняти. Десь віддалік неприємно, але стерпно навіть без набоїв у вухах, стогнав і бурмотів тонкохід.

Коли зі скляного замку зникли останні жовті смуги світла, вони посідали на смузі для пішоходів, а Роланд повернувся до багаття. Там наробив м’ясних згортків і роздав їжу по колу. Їли всі мовчки. Сюзанна помітила, що Роланд узагалі майже не торкався їжі. Коли вечерю було закінчено, по небу й скляних стінах замка вже розсипався Чумацький Шлях. Зірки у склі горіли, як болотні вогні в стоячій воді.

Першим порушив мовчанку Едді.

— Тебе ніхто не силує. Ми тобі вибачаємо. Чи звільняємо від цього. Чи що там в біса треба, аби ти більше не сидів з такою сумною фізією.

Роланд пустив його слова повз вуха. Він пив з бурдюка, притримуючи його ліктем, наче якийсь селюк, що п’є з глечика місячне сяйво, закинувши голову назад і витріщаючись на зорі. Останній ковток він виплюнув на узбіччя.

— Доброго тобі врожаю, — сказав Едді. Він не всміхався.

Роланд не відповів, тільки зблід, наче привида побачив. Чи почув.


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава