home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



1

Через дві ночі після своєї появи в баронії Меджис Роланд, Катберт і Алан пройшли на конях під глинобитною аркою з викарбуваним на ній написом ПРИХОДЬ З МИРОМ. За нею розкинувся вимощений бруківкою двір, який заливало світло смолоскипів. У смолі, якою вони були облиті, містилися, певно, якісь добавки, бо вогонь був різнобарвним: зеленим, помаранчево-червоним, шипучо-рожевим, який нагадав Роландові феєрверки. До його вух долинали звуки гітари, бурмотіння голосів, жіночий сміх. Повітря сповнювали змішані пахощі морської солі, нафти і соснової живиці. В майбутньому ці запахи завжди асоціюватимуться в нього тільки з Меджисом.

— Не знаю, чи я зможу, — пробурмотів Алан, високий хлопець із кучмою неслухняного світлого волосся, що вибивалося з-під капелюха скотаря. Він добре вимився (втім, як і решта його друзів), але виглядав наляканим до смерті, бо ким-ким, а світською людиною Алана назвати аж ніяк не можна було. Катберт тримався впевненіше, проте Роланд підозрював, що маска байдужості, яку начепив на себе його давній друзяка, трималася не надто надійно. Як не крути, роль головного в трійці випадала йому, Роландові.

— Все в тебе буде добре, — запевнив він Алана. — Просто…

— Еге, виглядає він так, наче в нього вже все добре, — нервово реготнувши, вставив Катберт, коли вони перетинали подвір’я.

За ним виднівся будинок мера, глинобитна садиба з багатьма крильми. З її численних вікон надвір лилися світло і сміх. — Білий, як простирадло, гидкий, як…

— Не патякай, — обірвав його Роланд, і крива посмішка вмить злетіла з Катбертового обличчя. Мимохідь відзначивши це про себе, Роланд знову повернувся до Алана. — Просто не пий спиртного. Ти знаєш, що казати, коли треба відмовитись. І не забувай решту нашої легенди. Всміхайся. Будь люб’язним. Використай усі свої світські навички. Згадай, як шериф пнувся зі шкіри, щоб нам догодити.

Ці слова справили потрібну дію: від згадки про шерифа Алан кивнув і трохи збадьорився.

— Що стосується шляхетності, — сказав Катберт, — то навряд чи на нас чекає товариство світських левів і левиць. Хай там що, але ми будемо кращі за них.

Роланд кивнув і тієї ж миті помітив, що пташиний череп знову теліпається у Катберта на сідлі.

— І викинь цю гидоту!

З винуватим виглядом Катберт поспіхом запхав «вартового» до своєї сідельної сумки. Їм назустріч, всміхаючись і вклоняючись, вийшли двоє чоловіків у білих костюмах і сандаліях.

— Зберігайте спокій, — сказав Роланд, стишуючи голос. — Обидва. Пам’ятайте про мету вашого перебування тут. І не забувайте обличчя своїх батьків. — Він поплескав Алана по плечі, розуміючи, що його досі мучать сумніви. Потім повернувся до грумів. — Доброго вечора, джентльмени. Нехай будуть довгими ваші дні на землі.

Обидва посміхнулися, і їхні зуби зблиснули в екстраординарному світлі смолоскипів. Старший чемно вклонився.

— І ваші теж, молоді панове. Ласкаво просимо до будинку мера.


Розділ V ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО НАШОГО МІСТА | Чаклун та сфера | cледующая глава