Спочатку Пол вирішив, що марить, бо те, що він побачив, здавалося надто химерним, аби відбуватися насправді. Енні повернулася, штовхаючи перед собою жаровню для вугілля.

— Енні, мені неймовірно боляче, — сказав він, і з очей бризнули сльози.

— Знаю, мій милий. — Вона поцілувала його в щоку, і її губи м’яко, наче пір’їнка, торкнулися шкіри. — Уже скоро.

Вона вийшла, а він вирячився на жаровню, яка мала би стояти влітку на задньому подвір’ї якогось будинку, проте перебувала в його кімнаті та навіювала невгамовні образи ідолів і жертвоприношень.

Енні замислила принести жертву, бо коли повернулася, то тримала в руці рукопис «Швидких автівок», єдиний наочний результат його дворічної праці. В іншій руці була коробка дерев’яних сірників «Даймонд Блю Тіп»^[35].