home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



Чорна кімната й симуляція впевненості

Чи варто симулювати впевненість, якщо ми перебуваємо в ситуації фундаментальної невпевненості? Іншими словами: чи може бути точне передбачення майбутнього небезпечним? Уявімо собі, що ми в кімнаті, у якій зникло світло і там стало так темно, що не видно й на крок поперед себе, і ніхто не знає, у якому напрямку двері. А потім озивається чийсь голос, який з великим авторитетом заявляє: «Я знаю, де двері, я знаю це дуже чітко, ідіть за мною, слідуйте за моїм голосом». І якщо в ситуації фундаментальної невпевненості люди повірять у цей прогноз і з усієї сили ринуть на звук голосу, це може призвести до того, що всі вдаряться в стіну, чи ще гірше — випадуть з вікна. Якби ніхто не зробив такого прогнозу, що б сталося? Люди стали б цапки і, потихеньку посуваючись уперед, почали б досліджувати кімнату, аж доки б не знайшли двері. Так, стратегія не надто швидка, але принаймні ніхто не розіб’є собі носа й не скрутить в’язи.

Думаю, нам не вистачає саме цих пошуків, цієї невпевненості. Симуляція впевненості — дуже небезпечна справа. Ми надто швидко бігли в темряві. У нас було відчуття, що ми прорахували всі ризики і убезпечилися від усього неочікуваного. Ми поміняли стабільність (виражену, наприклад, невеликим державним боргом) на швидкість (допінгове зростання ВВП).


Цінності без ціни | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Нано— та мегакомплекси й економіка засобу